Провадження № 22 ц/787/51/2018

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2018 року м. Рівне

Апеляційний суд Рівненської області в складі колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Бондаренко Н.В., Шимківа С.С.,

секретар судового засідання - Вихотень Я.В.,

з участю представника позивачів - адвоката Рудики С.Ю.,

представника відповідачки - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року (суддя Кучина Н.Г., відомості про виготовлення повного тексту рішення відсутні) у справі № 569/12590/15-ц за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної власності та встановлення порядку користування приміщеннями квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_3 про визначення часток у праві спільної власності та встановлення порядку користування приміщеннями квартири, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що є власниками частини квартири АДРЕСА_1, проте відповідачка чинить перешкоди у користуванні цим житлом та заперечує їхнє право власності, у зв'язку з чим просили суд визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку у праві спільної сумісної власності кожному та встановити порядок користування житлом.

ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачами є співвласницею квартири АДРЕСА_1, проте відповідач ОСОБА_5 проживає зі своєю сім'єю в іншому житловому будинку, а відповідач ОСОБА_4, який проживає в одній кімнаті, постійно створює перешкоди в користуванні шляхом ненадання правовстановлюючих документів, заважає нормально працювати і проживати, при тому що частка останнього є незначною та не дозволяє виділити йому одну кімнату у власність.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року позовну заяву ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення часток у праві спільної власності та встановлення порядку користування приміщеннями квартири задоволено частково: визначено за ОСОБА_4 1/3 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1; визначено за ОСОБА_3 4/9 частки у праві спільної сумісної власності на вищевказану квартиру. Встановлено порядок користування належною на праві спільної часткової власності квартирою АДРЕСА_1 між співвласниками, виділивши у користування ОСОБА_4 жилу кімнату "2", площею 12,5 кв.м., ОСОБА_5, жилу кімнату "5", площею 9,4 кв.м, ОСОБА_3 жилу кімнату "6", площею 17,6кв.м. Підсобні приміщення "7" кухня, площею 8,1 кв.м., "4" ванна кімната, площею 2,6 кв.м, "3" туалет, площею 0,9 кв.м, "1" коридор, площею 9,6 кв.м, "8" кладовка площею 1,3 кв.м залишено у спільному користуванні. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування житловим приміщенням квартири - відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина за законом на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, а спадкоємцями після її смерті стали ОСОБА_4, чоловік померлої, ОСОБА_5 - її син та дочка - ОСОБА_3. Свідоцтво про правву на спадщину на частку у розмірі 2/9 видано лише ОСОБА_5 (на його користь від своєї частки відмовився ОСОБА_4І.), а свідоцтво про право на спадщину на частку в розмірі 1/9 ОСОБА_3 досі не видане у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житло, які відповідачі відмовляються надавати. Вказує, що оскаржуваним рішенням ОСОБА_4 було виділено в користування житлову кімнату № 2 житловою площею 12,5 кв.м., ОСОБА_5 - житлову кімнату № 5 житловою площею 9,4 кв.м., а ОСОБА_3 - житлову кімнату № 6 житловою площею 17,6 кв.м., що в цілому порушує принцип рівності співвласників та права його довірительки. Зауважує, що частка ОСОБА_5 є незначною що не дозволяє йому виділити житлову кімнату площею 9,4 кв.м., адже норма житлової площі на одну особу встановлена ч..1 ст. 47 ЖК УРСР в розмірі 13,65 кв.м.. Додає, що при цьому збільшується частка останнього і фактично становитиме 18,56 кв. м. з урахуванням користування підсобними приміщеннями на правах співвласника. Стверджує, що ОСОБА_5 на даний час та на протязі останніх 30-ти років проживає в іншому житловому приміщенні разом зі своєю сім'єю та не має ніякого відношення до спірного майна, не проживав у ньому, не утримував тощо. Зазначає, що виділення ОСОБА_4 в користування кімнати порушує права ОСОБА_3, котра піклувалась про це житло, здійснювала його ремонт та утримання. Звертає увагу на те, що чинне житлове законодавство забороняє заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома або більше сім'ями або двома чи більше одинокими особами. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог у повному обсязі.

У поданому на апеляційну скарзі відзиві ОСОБА_4, ОСОБА_5 вказують на її безпідставність та просять її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, Апеляційний суд Рівненської області прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Фондом державно-комунального майна Рівненської міської ради народних депутатів у згідно із наказом від 21 травня 1993 року №254АБ - ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5).

Згідно ч.2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Таким чином, з огляду на відсутність домовленості чи рішення суду щодо розміру часток співвласників у квартирі, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 під час приватизації належало по 1/3 частці у вищезазначеній квартирі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, і після її смерті відкрилась спадщина на належну їй частку у спірній квартирі. ОСОБА_4 від своєї частки у спадщині відмовився на користь сина - ОСОБА_5.

03 березня 2015 року державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Ковалик А.Ю. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом р/№2-68, згідно якого ОСОБА_5 належить 2/9 частини квартири АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/9 частку вищезазначеної квартири не було видано у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житло, необхідних для оформлення спадщини, що підтверджується постановою державного нотаріуса Другої рівненської державної нотаріальної контори Ковалик А. Ю. про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Частково задовольняючи первісний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визначення часток у праві спільної власності та встановлення порядку користування приміщеннями квартири, суд перщої інстанції виходив з передбаченого законом принципу рівності часток співвласників у праві спільної власності та здійснив виділ у користування кімнат сторонам з огляду на відповідність їхнім часткам у праві спільної власності, а також взяв до уваги, що такий поділ не порушує право ОСОБА_3 на володіння та користування тією частиною майна в натурі, яка відповідає її частці у спільній власності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири, місцевий суд виходив із того, що варіант поділу, вказаний нею у позовній заяві, не є прийнятним з огляду на те, що він порушуватиме права інших співвласників та не відповідатиме їхнім часткам у праві спільної часткової власності.

На підтвердження даних висновків у рішення суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і апеляційний суд.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

В судовому засіданні позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнали, що ОСОБА_3 прийняла спадщину у відповідності до вимог ст.1268 ЦК України, оскільки постійно проживала зі своєю матір'ю, ОСОБА_6, котра є спадкодавцем.

Таким чином, частка позивача ОСОБА_4 у спірному житлі становить 1/3, а частка ОСОБА_3 - 4/9 та складається із 1/3 частки, належної їй при приватизації майна, та 1/9 прийнятої спадщини після смерті матері, ОСОБА_6.

Із свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 та технічного паспорта на цю квартиру, виданого Рівненським БТІ 10.05.1993 року, вбачається, що її загальна площа складає 67 кв.м., а житлова площа - 39, 5 кв. м.; квартира складається із трьох ізольованих житлових кімнат, а саме: «2» площею 12,5 м.кв.; «5» площею 9,4 м. кв., «6» площею 17,6 м.кв., і підсобних приміщень площею 22,5 м. кв., зокрема: «7» - кухня площею 8,1 кв.м., «4» - ванна кімната площею 2,6 м. кв., «З» - туалет площею 0,9 м. кв., «1» - коридор площею 9,6 м. кв., «8» - кладовка площею 1,3 м. кв..

Довідкою ЖКП «Покровське» № 2285 підтверджується, що у спірному помешканні зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Відповідно до положень ч.3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 « Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо неможливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Колегія суддів погоджується із визначеними місцевим судом розподілом та вважає його таким, що відповідає засадам розумності, справедливості, а також часткам співвласників. Оскільки житлова площа спірної квартири становить 39,5 кв.м., а частка ОСОБА_4 - 1/3 у праві спільної власності, то на нього припадає 13,17 кв.м. житлової площі. З огляду на те, що частка ОСОБА_5 складає 2/9, то йому припадає 8,78 кв.м. житлової площі. Частка ж ОСОБА_3 становить 4/9, а тому їй припадає 17, 56 м.кв. житлової площі у спірному помешканні. Виділ ОСОБА_4 жилої кімнати «2» площею 12,5 м.кв., ОСОБА_5 - жилої кімнати «5» площею 9, 4 м.кв., а ОСОБА_3 - жилої кімнати « 6» площею 17, 6 м.кв. відповідає їхнім часткам у праві спільної власності та не призводить до порушення прав жодного з них на володіння та користування тією частиною майна в натурі, яка відповідає частці у спільній власності.

Доводи апелянта про те, що частка ОСОБА_3 при приватизації була більшою колегією суддів оцінюються критично, оскільки, жодними належними та допустимими доказами не підтверджені. Навпаки, як вбачається із свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, вона належить на праві спільноїсумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 без визначення часток.

Покликання апеляційної скарги на те, частка ОСОБА_5 у праві спільної власності не дозволяє виділити йому у користування житлову кімнату, оскільки є досить незначною, колегією суддів відхиляються. Так, ст.ст. 319, 358 ЦК України визначають, рівність прав усіх громадяни у своїх правах, а усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Згідно ч.3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

З наведених міркувань колегія суддів відхиляє і вважає необґрунтованими також і доводи апеляційної скарги про відсутність у ОСОБА_5 права на виділення у користування кімнати у спірній квартирі тому, що він проживає у іншому місці. Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд.

Що стосується покликань апеляційної скарги на те, що місцевим судом неправомірно залишено поза увагою сімейний стан ОСОБА_3 та обставини її проживання із сином - ОСОБА_2, то вони не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Проте в даному випадку член сім'ї ОСОБА_3 - ОСОБА_2 не є співввласником спірної квартири, порядок користування якою визначається лише між співвласниками. Решта доводів апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали ґрунтовну правову оцінку, викладену в оскаржуваному рішенні суду.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 листопада 2015 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови виготовлено 19 січня 2018 року.

Головуючий суддя Ковальчук Н.М.

Судді: Бондаренко Н.В.

Шимків С.С.