Справа № 1-5/2006

                                   Провадження № 1/592/11/18 

                    ПОСТАНОВА

                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                        

25 січня 2018 року                                 м.Суми    

 Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря- ОСОБА_2 ,

прокурора- ОСОБА_3 ,

представника потерпілих  ОСОБА_4 ,

захисника- ОСОБА_5 ,

підсудного- ОСОБА_6 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні, в порядку ст.ст. 237,240,241,244 КПК України ( в редакції 1960 року), матеріали кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_6  за ст. 115 ч.2п.6, 115 ч.2п.п.6,13, 187 ч.4, 357 ч.3 КК України ,-

В С Т А Н О В И В :

 До Ковпаківського районного суду м. Суми надійшла кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_6  за ст. 115 ч.2п.6, 115 ч.2п.п.6,13, 187 ч.4, 357 ч.3 КК України з обвинувальним висновком, складеним у відповідності до ст.223 КПК 1960 року.

 Вироком Апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 ОСОБА_6 було засуджено за ст.ст. 115 ч.1, 115 ч.2 п.п.6,13, 185 ч.2, 187 ч.4, 357 ч.3 , 70 КК України до довічного позбавлення волі.

 Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 17.08.2006 вирок змінено : виключено з мотивувальної частини висновки суду про наявність у засудженого умислу на розбійний напад та умисне вбивство потерпілої до того , як він зайшов у її житло , зазначені при викладенні фактичних обставин вчинених злочинів за епізодом умисного вбивства ОСОБА_7 , в решті вирок залишено без змін.

 Рішенням Європейського суду з прав людини «Тимченко проти України», яке набуло статус остаточного 13.10.2016, встановлено порушення у справі ОСОБА_6 : ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі-Конвенція) у зв`язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників поліції ; ст. 3 Конвенції у зв`язку з неефективністю розслідування на національному рівні за скаргою заявника на жорстоке поводження ; п.1 ст.6 Конвенції у зв`язку з порушенням права заявника не свідчити проти себе.

 Постановою Верховного Суду України від 23.10.2017 вирок Апеляційного суду Сумської області від 12.05.2006 та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 17.08.2006 щодо ОСОБА_6 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Обраний ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишений без зміни до вирішення цього питання судом у порядку , передбаченому КПК 2012 року.

 У підготовчому судовому засіданні прокурор вважає , що дана справа підсудна Ковпаківському районному суду м.Суми , підстав для її закриття або зупинення немає, складений обвинувальний висновок відповідає вимогам КПК України (в редакції 1960 року), порушень вимог КПК України під час порушення справи , провадження дізнання не було допущено, підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб та кваліфікації дій підсудного ОСОБА_6 за статтею КК , яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред`явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред`явлено , немає. Відповідно до вимог ст.ст. 315 ч.3, 183 КПК України ( в редакції 2012року) просить застосувати щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строк на 60 днів без застосування застави. Обґрунтовуючи своє клопотання щодо застосування ОСОБА_6 запобіжного заходу , прокурор зазначив, що Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ) одним із критеріїв для визначення наявності обґрунтованої підозри вважає наявність фактів причетності особи до вчинення кримінального правопорушення , у вчиненні якого особу підозрюють (Рішення у справі Джон Мюррей проти Сполученого Королівства). Доведеність наявності обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення на момент вирішення питання про застосування стандарту «Розумна підозра» (рішення у справі О`Хара проти Сполученого Королівства) , тобто наявності фактів або інформації , які могли б переконати об`єктивного спостерігача у тому, що саме ця особа могла вчинити кримінальне правопорушення (Рішення у справі Фокс, Кемпбел Харлей проти Сполученого Королівства). 

 Пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення є обґрунтованим у повному обсязі і підтверджується: протоколами допитів потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ін.; протоколом затримання та особистого обшуку ОСОБА_6 , під час якого у нього вилучено речі потерпілого ОСОБА_18 ; протоколами виїмки ; висновками судово-медичних експертиз; висновками судово- цитологічних експертиз та іншими доказами у їх сукупності.

 Окрім того , під час досудового слідства за участю ОСОБА_6 було проведено відтворення обстановки та обставин події , під час якого останній продемонстрував механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_19 та ОСОБА_7 ..

 Прокурор вважає, що в даному випадку наявні ризики , передбачені ст. 177 КПК України ( в редакції 2012р.).

 Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання ОСОБА_6  покладених на нього процесуальних обов`язків , а також спробам : переховуватися від суду, з метою уникнути кримінальної відповідальності , оскільки ОСОБА_20  обвинувачується у вчиненні ряду особливо тяжких злочинів , за які передбаченого покарання у виді довічного позбавлення волі , а сам він був затриманий в м. Києві , коли намагався уникнути відповідальності; незаконно впливати на потерпілих та свідків , перешкоджати провадженню іншим чином , обізнаний з показами свідків , що викривають його у скоєнні злочинів та адресами їх проживання; вчинити інше кримінальне правопорушення , оскільки раніше притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння умисних злочинів і скоїв нові умисні , особливо тяжкі злочини після нетривалого проміжку часу з дня звільнення з місць позбавлення волі. На думку прокурора , зазначене свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів , інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченого. Так , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання не може бути обраний, оскільки з урахуванням його характеризуючих даних можна зробити висновку про те , що він не заслуговує на довіру і підстав вважати , що він буде виконувати покладені на нього обов`язки , немає. Запобіжний захід у вигляді особистої поруки не може бути застосований , так як відсутні особи, які можуть виступати в ролі поручителів , які забезпечать виконання покладених на нього процесуальних обов`язків та забезпечать належну поведінку . Запобіжний захід у вигляді застави також не може бути застосований , оскільки злочини скоєні із застосуванням насильства для потерпілих. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не забезпечить належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , так як злочини , що інкримінуються йому , є особливо тяжкими , за скоєння яких передбачено виключне покарання у виді довічного позбавлення волі.

 Представник потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 - ОСОБА_4 погоджується з думкою прокурора щодо призначення справи до судового розгляду та застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без застосування застави, оскільки наявні ризики , передбачені ст. 177 КПК України ( в редакції 2012 року), а інший більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не забезпечать процесуальну поведінку ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні ряду умисних тяжких та особливо тяжких злочинів.

 Підсудний ОСОБА_6 заперечує щодо задоволення клопотання прокурора про застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки висунете відносно нього обвинувачення є незаконним, так як злочини , передбаченні статтями 115 КК України, він не вчиняв. Під час проведення досудового слідства він давав правдиві свідчення відносно себе в результаті застосування відносно нього працівниками міліції тортур, інших видів жорстокого поводження, психологічного тиску. На даний час він не намагатиметься переховуватись , а сприятиме суду у з`ясуванні обставин справи , так як особисто зацікавлений у тому , щоб судові засідання швидше закінчилися та він міг довести свою невинуватість в суді.

 Захисник ОСОБА_5  заявив клопотання про повернення даної кримінальної справи прокурору для організації додаткового розслідування . Обґрунтовуючи своє клопотання, захисник зазначає : з рішення ЄСПЛ «Тимченко проти України», з постанови ВСУ у цій справі , та з матеріалів справи вбачається , що під час провадження дізнання та досудового слідства були допущені такі істотні порушення вимог КПК , без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду, зокрема: ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з жорстоким поводженням із заявником з боку працівників міліції; ст. 3 Конвенції у зв`язку з неефективністю розслідування за скаргою заявника на жорстоке поводження ; п.1 ст.6 Конвенції у зв`язку з порушенням права не свідчити проти себе . Також було порушено право підсудного на захист. Зазначені порушення Конвенції і чинного на той час законодавства України свідчить, що обвинувачення у справі відносно ОСОБА_6  переважною мірою грунтується на доказах , отриманих у порушення процесуальних прав ОСОБА_6 .. Як установлено , працівники міліції отримали визнавальні показання від ОСОБА_6 під примусом , внаслідок жорстокого поводження , нелюдського та такого , що принижує гідність. Тому без усунення зазначених істотних порушень закону , та , зокрема, порушення права на захист , справа не може бути призначена до розгляду і підлягає поверненню прокурору на досудове розслідування. Затримання та проведення слідчих дій із ОСОБА_6 без визначення його статусу як підозрюваного чи обвинуваченого та в якості свідка , застосування до нього жорстокого , нелюдського та такого , що принижує гідність , поводження, істотно порушило його права , визначені Конституцією України, зокрема ст. 63 , яка є нормою прямої дії та має вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативно-правових актів держави.Процесуальні права ОСОБА_6 були роз`яснені лише після пред`явлення підозри , тобто фактично після проведення затримання і проведення ряду слідчих дій, що позбавило його можливості реалізувати права на захист , на подачу доказів, висловлення зауважень щодо зібрання доказів , заявлення відводів тощо. Вказані порушення є істотним порушеннями вимог не лишКПК , а й вимог принципів, викладених у Конституції України та у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , прав осіб , тому справа підлягає поверненню на додаткове розслідування.

 Що стосується заявленого прокурором клопотання про застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів відповідно до вимог КПК України в редакції 2012 року, захисник зазначив, що скасування рішень судів щодо визначення винуватості , подальше позбавлення волі ОСОБА_6 після 12 років утримання за гратами , у т.ч. тримання під вартою, не буде виправданим , оскільки строк такого тримання під вартою буде необмеженим та непередбачуваним. Подальше тримання під вартою ОСОБА_6 само по собі суперечить принципу юридичної визначеності. На думку захисника, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є занадто суворим та до ОСОБА_6 слід застосувати запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі , а саме у вигляді застави. ОСОБА_6 не має на меті уникнути кримінальної відповідальності. Обвинувачення у вчиненні злочинів є недостатньо обґрунтованим, а тому немає підстав вважати , що він продовжуватиме злочинну діяльність. При визначенні розміру застави слід виходити з обставин справи , майновий стан ОСОБА_6 , взяти до уваги те , що з 2006 року ОСОБА_6  перебуває під вартою, вимушено не має постійного джерела доходу та його матеріальні можливості обмежені, з урахуванням чого застава має бути визначена у мінімально допустимому розмірі , достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_21 .. Просить врахувати також ту обставину , що рішенням ЄСПЛ «Тимченко проти України» ОСОБА_6 присуджено 9000 евро відшкодування моральної шкоди, то він матимуть матеріальну можливість внести заставу.

 Вважає, що посилення прокурора на КПК 2012 року при вирішенні питання щодо застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу є безпідставним. На думку захисника дане питання підлягає вирішенню в порядку КПК 1960 року.

 Підсудний ОСОБА_6  клопотання захисника ОСОБА_5 підтримав в повному обсязі.

 Прокурор проти задоволення вказаних клопотань заперечував, зазначивши , що підстав для повернення кримінальної справи на додаткове розслідування та застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави немає. Представник потерпілих погодився з позицією прокурора , заперечуючи проти повернення справи на додаткове розслідування та застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді застави.

 Заслухавши думку учасників попереднього судового засідання, дослідивши матеріали справи , суд дійшов до наступних висновків.

 Згідно ст. 237 КПК України (в редакції 1960року ) при попередньому розгляді справи з`ясовуються наступні питання:

 3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу;

 5) чи не допущено під час порушення справи , провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього Кодексу , без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

 В даному випадку мають місце як порушення вимог КПК , допущені при складанні обвинувального висновку , так і порушення вимог КПК , без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. Суд дійшов висновку про наявність підстав для його повернення прокурору в порядку ст. 249-1 КПК України.

 Рішення про повернення обвинувального висновку прокурору грунтується на встановлених під час попереднього судового засідання обставинах , при цьому, слід зауважити , що на цій стадії процесу докази у кримінальній справі не вивчаються , перевіряється можливість призначення справи до розгляду. 

 Згідно ст. 223 КПК України , обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частини. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на досудовому слідстві; місце ,час, способи, мотиви і наслідки злочину , вчиненого кожним з обвинувачених , а також докази , які зібрано в справі, і відомості про потерпілого ; показання кожного з обвинувачених по суті пред`явленого йому обвинувачення , доводи , наведені ним на свій захист, і результати перевірки; наявність обставин , які обтяжують та пом`якшують його покарання.

 В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених , коротко викладається суть пред`явленого обвинуваченням з зазначенням статті кримінального кодексу , яка передбачає даний злочин. 

 Тобто, дотримання процедури (процесу) є складовою дотримання державою свого позитивного обов`язку організації належного розслідування кримінальної справи та доведення винуватості особи у суді.

 Зрозумілістю та чіткістю формулювання обвинувачення , носієм якого є обвинувальний висновок , забезпечується право обвинуваченого на захист. Право на захист унормоване у ст.ст. 21,34,132 КПК України (1960 року), а саме , обвинувачений має право знати у чому його звинувачують , йому має бути надана можливість захищатися від обвинувачення належним засобом.

 Згідно з п.3 ч.2 ст. 370 КПК України істотне порушення чинного законодавства , яке регламентує право на захист у передбачених законом випадках тягне скасування судових рішень. Зокрема, вони підлягають обов`язковому скасуванню тоді , коли таке рішення позбавило чи обмежило підозрюваного , обвинуваченого , підсудного або їх захисника у здійсненні цього права , перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно , повно та об`єктивно розглянути справу та постановити законне та обгрунтоване рішення.

 Рішення про повернення обвинувального висновку прокурору міститься у п.11 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції"»№6 від 30.05.2008 , а саме: відповідно до вимог ст. 249-1 КПК підставою для повернення справи прокурору з попереднього розгляду є встановлення суттєвих порушень ним вимог ст.ст. 228-232 КПК України при перевірці справи з обвинувальним висновком , при прийнятті у ній рішень та при направленні справи до суду. 

 Правова позиція ЄСПЛ , як і низка інших національно-правових актів , зводиться до безумовної необхідності дотримання під час кримінального провадження процесуальних норм та узгодженості їх між особами.

 Однак, в обвинувальному висновку у цій справі існують очевидні невідповідності та недоліки , які перешкоджають призначенню справи до розгляду та суперечать загальним засадам кримінального провадження.

 А саме , в обвинувальному висновку обставини вчинення злочинів викладені у вільній, оповідальній формі, не зважаючи на те , що кожний із злочинів описується окремо та повністю із зазначенням усіх обставин предмета доказування. По епізоду вбивства ОСОБА_19  не зазначено місце вчинення злочину. Обвинувальний висновок містить лише посилання на те , що, перебуваючи в лісосмузі , яка знаходиться поблизу залічничого мосту через р. Псьол , ОСОБА_6  скоїв умисне вбивство ОСОБА_19 .. Тобто , в обвинувальному акті повинно бути зазначено населений пункт, вулицю , номер будинку, якщо такий існує. Однак із обвинувального акту по даній справі не вбачається місце вчинення злочину відносно ОСОБА_19 .. Крім того , із обвинувального висновку не можливо встановити , в якій час був вчинений злочин відносно ОСОБА_19 .. Так , в обвинувальному акті міститься інформація , що 03.08.2005 о 16 год. ОСОБА_6 скоїв умисне вбивство ОСОБА_19 (а.с. 38-39 т.7). В той час, як на сторінці №37 обвинувального акту зазначено , що ОСОБА_6  о 16 год.30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння , у магазині «Черепінський» , який розташований за адресою : м. Суми, вул. Черепіна , буд. 36 , придбав пляшку пива , і виходячи з магазину зустрів свою знайому ОСОБА_19 з якоїю разом пішли до «Блакитних озер». При цьому , обвинувальний висновок не містить назву об`єкта «Блакитних озер» . Тобто , по даним , що зазначені в обвинувальному акті , ОСОБА_6 зустрів біля магазину ОСОБА_19 після її вбивства. Також обвинувальний висновок не містить доводи ОСОБА_6 , наведені ним на свій захист, по суті пред`явленого йому обвинувачення за ст.ст. 115 ч.2 п.6, 115 ч.2 п.п.6.13, 187 ч.4 , 357 ч.3 КК України. Обвинувальний висновок містить лише доводи іншої особи, а саме « ОСОБА_22 » , який по суті пред`явленого обвинувачення свою вину в інкримінованих йому злочинів , не визнає. 

 Суд зазначає, що додатки до обвинувального висновку , складання яких прямо передбачено ст. 224 КПК України та які є невід`ємною частиною обвинувального висновку , також складені з порушенням вимог процесуального закону , зокрема в п.п. 7,8 довідці про рух кримінальної справи, зазначені дати проведення процесуальних дій до подій вчинених злочинів.

 Також суд зазначає, що досудове слідство по справі проведено за межами строку , встановленого ст. 120 КПК України, яка зазначає , що досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним , міським прокурором та прирівняних до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування-до трьох місяців. В особливо складних справах строк досудове слідства може бути продовжено прокурором автономної республіки Крим, прокурором області , прокурором міста Києва , війським прокурором округу , флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступником на підставі мотивованої постанови слідчого- до шести місяців. Далі продовжити строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступник.

 Матеріали кримінальної справи містяться постанови в.о. прокурора Сумської області від 14.10.2005 про продовження строків досудового слідства до 4 місяців (а.с.30-33 т.1) та першого заступника прокурора Сумської області від 08.12.2005 про продовження строків досудового слідства до 6-ти місяців. (а.с.41-44 т.1).Тобто , строк досудового слідства закінчився 18.02.2006. Обвинувальний висновок складений 03.03.2006, тобто поза межами строків досудового слідства, що свідчить про суттєві порушення вимог ст.ст. 228-232КПК України ( в редакції 1960року).

 За таких підстав органу досудового слідства необхідно усунути такі порушення відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. 

 Доводи захисника, на які він посилається, як на підставу повернення справи прокурору для організації проведення досудового слідства, на думку суду, на даній стадії не можуть бути підставою для повернення справи прокурору , оскільки вони стосуються надання оцінки доказів по справі, яку суд може дати тільки під час розгляду справи по суті.

 Вирішуючи питання щодо обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 суд зазначає.

 Згідно постанови Верховного суду України від 23.10.2017 , ухваленої по даній справі, обраний ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін до вирішення цього питання компетентним судом у порядку , передбаченому КПК України 2012 року.

 Згідно ч.3 ст. 315 КПК України 2012 року суд під час підготовчого судового засідання за клопотанням учасників провадження має право обрати , змінити чи скасувати.

 Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хайредінов проти України» ст. 5 Конвенція гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи. Для того, щоб позбавлення свободи не вважалось свавільним, додержання національного закону при його застосуванні є недостатнім. Такий захід має бути необхідним за конкретних обставин. Таким чином, тримання під вартою у відповідності до підпункту (c) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольняти вимогу пропорційності.

 Тобто, суд повинен розглядати питання, чи тримання особи під вартою є необхідним та чи можуть інші, менш суворі заходи, бути достатніми для досягнення цієї цілі.

 Пунктами 1 і 3 частини 1 ст.177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

 Згідно ч.2 ст.177 КПК України застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

 Відповідно до ч.1 ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі серед іншого: тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується.

 Вивчивши обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_6 , суд дійшов висновку , що на даний час існують ризики , передбачені п.п.1.3 ч.1 ст. 177 КПК України , оскільки він обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів і у разі визнання його винуватим у вчиненні цих злочинів , йому загрожує покарання у виді довічного позбавлення волі.

 Крім того, судом ще не розпочиналось дослідження доказів сторони обвинувачення серед яких необхідно буде допитати потерпілих та свідків і у випадку перебування обвинуваченого на волі він зможе у незаконний спосіб впливати на цих осіб з метою надати суду показання на його користь.

 Також, стороною захисту всупереч вимогам ч.5 ст.132 КПК України під час розгляду даного питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження не надано суду доказів обставин, на які сторона захисту посилалась при розгляді клопотання прокурора, а саме того, що обставини, передбачені п.п.1 і 3 ч.1 ст.177 КПК України на даний час втратили свою актуальність.

 Продовження строку тримання під вартою на стадії підготовчого судового засідання чинним кримінальним процесуальним законодавством, зокрема ст.315 ч.3 КПК України не передбачено, тому суд може вирішити питання про обрання нового запобіжного заходу за клопотанням сторони кримінального провадження.

 Враховуючи обставини злочинів , у вчиненні яких ОСОБА_6 обвинувачується, їх суспільну небезпеку, дані про особу обвинуваченого , наявність ризиків , передбачених ст. 177 КПК України , а також практику ЄСПЛ , яка свідчить про те , що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого , підсудного , а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів , що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства , а також те, що є достатні підстави для застосування стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою унеможливленим його подальшого ухилення від суду, перешкоджання встановленню обставин кримінального правопорушення та вчинення іншого кримінального правопорушення, у зв"язку з чим слід застосувати ОСОБА_20 заполбіжний захід у вигляді тримання під варто.строком на 60 діб , тобто до25.03.2018, включно.

 На переконання суду, враховуючи викладені обставини, запобігти вищевказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого за допомогою більш мякого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, неможливо.

 Пунктом 1 ч.4 ст.183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про

застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

 Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, вчинених із застосуванням насильства, суд вважає за необхідне не визначати розмір застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

 Керуючись ст.ст. 237,240,244,246 КПК України (в редакції 1960 року),-

П О С Т А Н О В И В :

 Кримінальну справу за обвинуваченням  ОСОБА_6  за ст. 115 ч.2п.6, 115 ч.2п.п.6,13, 187 ч.4, 357 ч.3 КК України повернути прокурору прокуратури Сумської області для організації проведення додаткового розслідування.

 Обрати відносно ОСОБА_6  запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів , тобто по 25.03.2018, включно.

 Копію постанови вручити ОСОБА_6 , прокурору та направити уповноваженій службовій особі ДУ «Сумський слідчий ізолятор».

 Постанова в частині повернення кримінальної справи прокурору для організації проведення додаткового розслідування може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Суми протягом семи днів з дня її оголошення.

 В іншій частині постанова оскарженню не підлягає , заперечення проти неї можуть включені до апеляційної скарги на судове рішення по справі.

Суддя                                                      ОСОБА_1