АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого - судді Британчука В.В.,
Суддів − Бєлан Н.О., Юденко Т.М.
за участю прокурора Гуменюк Л.М.
потерпілої ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
засудженого ОСОБА_3
розглянула в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора Семененка В.П., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого та захисника на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2009 року.
Цим вироком
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1одження, уродженець селища Гільці Чорнухинського району Полтавської області, де зареєстрований, тимчасово мешкав в м. Києві, який не мав судимості, -
засуджений: за ст.115 ч.1 КК України на 12 років позбавлення волі;
за ст.185 ч.1 КК України на 2 роки позбавлення волі;
за ст.357 ч.3 КК України на 2 роки обмеження волі;
за ст.289 ч.1 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено ОСОБА_3 покарання шляхом часткового складання 13 років позбавлення волі.
Стягнуто з засудженого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1170 грн., моральної шкоди − 100 тис. грн.
Справа №11-а-399 Категорія −115 ч.1 КК України
Головуючий 1-ої інстанції − Почупайло А.В. Доповідач − Бєлан Н.О.
За вироком суду ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненні злочинів за наступних обставин.
21 жовтня 2006 року, приблизно о 24 год., біля станції метро «Житомирська» у м. Києві, він зупинив таксі − автомобіль “Део Сенс” з державним номерним знаком АА1153АО під керуванням ОСОБА_4, знайомого за попереднім місцем роботи водієм таксі біля цієї станції метро.
По дорозі до будинку №12 по вулиці Семашка, де засуджений знімав квартиру, між ними виник конфлікт з приводу його намірів повернутися на цю роботу і який переріс у бійку, коли вони обоє вийшли з автомобіля.
Від удару рукою засудженого по тулубу, ОСОБА_4 впав і, вдарившись головою об землю, втратив свідомість.
З метою уникнути відповідальності засуджений вирішив позбавитися потерпілого, який був у непритомному стані, тому, помістивши його на заднє сидіння вказаного автомобіля, розпочав рух у напрямку жилого масиву «Новобіличі» м. Києва.
По дорозі ОСОБА_4 прийшов до свідомості і між ними знову розпочалася сварка, яка також переросла в бійку, коли біля будинку №1 по вулиці Рахманінова в м. Києві засуджений зупинив автомобіль і вони обоє вийшли.
Під час бійки у засудженого на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виник умисел на умисне вбивство ОСОБА_4
З цією метою, приблизно о першій годині ночі, засуджений раптово почав наносити ОСОБА_4 удари ножем у груди, живіт та шию, заподіявши множинні колото-різані рани, внаслідок чого на місці вчинення злочину настала смерть останнього. Після чого труп потерпілого засуджений підтягнув до купи сміття, прикидавши його гіллям.
В цей же день, приблизно о 1 год. 30 хв., після вчинення умисного вбивства ОСОБА_4 засуджений таємно викрав у останнього каблучку, а з автомобіля − мобільний телефон «Самсунг» на загальну суму 1170 грн. А також він таємно викрав належний ОСОБА_4 паспорт громадянина України та важливі особисті документи − посвідчення водія, технічний паспорт на автомобіль «Део Сенс» (ЗАЗ-ДЕО Т13110) з державним номерним знаком АА113АО вартістю 36 тис. грн., яким незаконно заволодів, угнавши його від будинку №1 по улиці Рахманінова, і залишив біля будинку №14-а по вулиці Бастіонній в м. Києві, де він був виявлений працівниками міліції.
В апеляції та доповненнях захисник ОСОБА_2 порушив питання про скасування вироку, як незаконного, оскільки в основу обвинувачення покладені докази, одержані на порушення вимог кримінально-процесуального закону, вважаючи, що у справі належить постановити виправдувальний вирок, бо відсутні докази винуватості засудженого у вчиненні цих злочинів.
Зокрема, апелянт зауважує, що показання засудженого на досудовому слідстві у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_4 не можуть бути достовірними, бо отримані слідчим внаслідок застосування до нього незаконних методів слідства, про що свідчить акт судово-медичної огляду засудженого від 30 жовтня 2006 року та показання свідків про відсутність у нього тілесних ушкоджень до затримання. Крім того, зазначені ним
показаннях про обставини вчинення вбивства, як і у явці з повинною, не співпадають з показаннями свідка ОСОБА_5, які, на думку апелянта, відображені у вироку неповно. Також наполягає на тому, що показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших, зокрема свідчення працівників міліції, містять суперечності, які не усунені. Звертає захисник увагу й на те, що у вироку є посилання на докази, отримані слідчими органами на порушення вимог кримінально-процесуального закону, а саме порушення ст.175 КПК України щодо необхідності проведення впізнання предметів у присутності двох понятих; при дослідженні показань свідка ОСОБА_7 поза увагою суду залишені його свідчення про те, що він при відтворенні обстановки й обставин події, де брав участь в якості понятого, на місце злочину їхав один; відсутні данні про зняття інформації з мобільного телефону в установленому законом порядку.
Також апелянт наполягає, що доводи засудженого щодо його перебування під час вчинення злочину у місці, де він проводив ремонтні роботи, належним чином не перевірені, як і неповно досліджені показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стосовно цих обставин.
Вважає, що у вироку не знайшли свого відображення дані огляду у судовому засіданні курточки засудженого та вилученого з місця злочину ножа, який не вміщався в праву кишеню цієї курточки. Крім того, апелянт звертає увагу на те, що показання свідка ОСОБА_11 про обставини впізнання цього ножа, яким він користувався на кухні у квартирі, де мешкали разом, досліджені на порушення вимог ст.306 КПК України.
Захисник стверджує про необ’єктивність висновку експерта щодо ідентичності слідів протектора шин, зафіксованих при огляді місця злочину, біля будинку №1 по вулиці Рахманінова у м. Києві, з протектором шин на автомобілі потерпілого.
Вважає, не підтверджені доказами обставини, які б свідчили про наявність у потерпілого речей, які начебто були викрадені засудженим після вчинення вбивства.
В апеляції засуджений просив вирок суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на додаткове розслідування, зазначаючи наступні аргументи.
Апелянт стверджує, що органами досудового слідства та судом допущена у справі неповнота, висновки суду у вироку не відповідають фактичним обставинам справи. В основу вироку покладені його показання на досудовому слідстві про вчинення вбивства, але які не підтверджуються іншими доказами, при цьому у вироку наведені докази, які не можуть бути об’єктивними, бо є суперечливими.
Також вважає, що під час досудового слідства не вжито ніяких заходів щодо встановлення обставин першого конфлікту між ним та потерпілим, а саме не оглянуто місце, не проведено відтворення. Не усунуті суперечності в цих показаннях, зокрема про нанесення потерпілому ударів ножем начебто неподалеку звалища, де на його думку повинно бути багато крові, п роте за даними протоколу огляду місця події виявлено тільки
декілька плям. Тому вважає, що у справі відсутні докази, які б свідчили про місце злочину. При цьому теж звертає увагу на те, що кров не виявлена ні на його одежі, ні у салоні автомобіля.
Суперечливими вважає дані про виявлення автомобіля потерпілого, зокрема за показаннями власника автомобіля, той був знайдений біля будинку №1-а по вулиці Братиславській, що відповідає даним протоколу огляду, а не на вулиці Бастіонній, як він свідчив на досудовому слідстві. Тому наполягає на тому, що його показання на досудовому слідстві про вбивство потерпілого отримані слідством незаконним шляхом внаслідок застосування до нього недозволених методів. При цьому перевірка його заяв про це проведена неповно.
Засуджений стверджує, що відсутні докази, які б підтверджували той факт, що мотивом вчинення злочину є неприязні стосунки з потерпілим, а також те, що він сідав у автомобіль останнього. Теж наполягає, що порушені вимоги кримінально-процесуального закону при проведенні впізнання ножа, бо слідчий не допитував його про прикмети, а пред’явлені ножі були зовсім різними.
Вважає, що судом безпідставно не прийняті показання свідка ОСОБА_5, який не впізнав його як особу, що вчинила вбивство.
В апеляції до доповненнях прокурор порушив питання про зміну вироку, зазначивши, що у вступній частині вироку належить зазначити прізвище адвоката ОСОБА_12, який теж захищав засудженого протягом судового слідства.
Крім того, зазначає, що засудженого належить звільнити від покарання, призначеного за ст.357 ч.3 КК України, на підставі ч.5 ст.74 КК України через закінчення строків давності, передбачених ст.49 КК України. Також в апеляції прокурор просив остаточно призначити засудженому покарання за сукупністю вироків на підставі ст.70 ч.1 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим 12 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про обгрунтованість апеляції прокурора, який підтримував державне обвинувачення, щодо зміни вироку; пояснення потерпілої про законність вироку; пояснення захисника, який наполягав на постановленні апеляційним судом виправдувального вироку; пояснення та останнє слово засудженого, який, підтримавши доводи своєї апеляції та апеляції захисника, просив справу відносно нього закрити за відсутністю доказів, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, зазначені в апеляціях, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляцій захисника та засудженого, апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню.
Висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_4 за обставин, вказаних у вироку, відповідає матеріалам справи, оскільки підтверджується доказами, які ретельно були перевірені у судовому засіданні.
Також, як убачається з протоколу судового засідання, судом першої
інстанції були належним чином перевіренні доводи засудженого щодо його непричетності до вчинення злочину, і які обґрунтовано визнані безпідставними, бо спростовуються об’єктивними доказами у справі, докладно наведеними у вироку.
Так, за матеріалами справи, на початку досудового слідства, засуджений визнавав вказані обставини вбивства ОСОБА_4 і в якості підозрюваного пояснював, що повертаючись додому, біля метро станції «Житомирська» дійсно зупинив таксі, оскільки був пізній час, а він при собі мав велику суму грошей. Водієм таксі виявився потерпілий, якому повідомив про свої наміри повернутися працювати таксистом в цьому ж місці, через що між ними виникла сварка. А коли почали битися, то від його удару кулаком в голову потерпілий впав і втратив свідомість. Злякавшись, що вбив останнього, погрузив його у автомобіль і направився в сторону масиву «Новобіличі». Проте по дорозі потерпілий накинувся на нього. Повернувши автомобіль, він зупинив машину біля смітника. Під час бійки потерпілий вдарив по голові, а він почав наносити тому в живіт по тулубу удари ножем, який взяв із собою з метою захисту в цей день ще ранком, коли їхав на зустріч. При цьому у протоколі засуджений власноручно уточнив, що ніж випав у нього з кишені під час бійки, який він підняв та почав наносити удари потерпілому. Після того, як наніс удар в шию, потерпілий впав і не подавав ознак життя. Він відтягнув труп до смітника, де прикрив гіллям.
Також засуджений підтверджував, що вирішив забрати телефон потерпілого, який виявив у автомобілі, коли залишав його біля будинку №14- а по вулиці Бастіонній, де робив ремонт. Телефонну картку з мобільного телефону викинув (а.с.205-208 т.1).
Аналогічні показання засуджений давав і при допиті його в якості обвинуваченого (а.с.218-220 т.1).
Не заперечував свою вину засуджений при проведенні відтворення обстановки та обставин події, але протокол відповідної слідчої дії не підписав, не мотивуючи причини відмови.
Проте в подальшому, при повторному допиті його в якості обвинуваченого з участю захисника, засуджений від дачі показань відмовився, не мотивуючи причини, і на судову слідстві став стверджувати свою непричетність до вбивства, заявляючи, що у вказаний час вбивства він перебував біля будинку на вулиці Бастіонній, очікуючи робітника, з яким робив ремонт квартири.
Разом з тим, ці твердження засудженого, як убачається з протоколу судового засідання, були ретельно перевірені під час судового слідства та визнані безпідставними, оскільки спростовуються об’єктивними доказами, докладно наведеними у вироку.
Зокрема, свідки ОСОБА_13, Кащук .О. свідчили у судовому засіданні про те, що ремонтні роботи вони проводили тільки у денний час до 19 годин, щоб не скаржились сусіди, більш того, в кінці жовтня 2006 року засуджений зник і на роботу не виходив.
Отже, посилання в апеляції захисника на те, що ці свідки
підтверджують доводи засудженого про його домовленість з не встановленою особою про проведення підготовчих сантехнічних робіт саме вночі, безпідставні.
Не знаходять свого підтвердження й посилання в апеляціях щодо суперечностей в показаннях свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7
Ці свідки та інші, які працювали таксистами і перебували у встановлений час біля метро станції «Житомирська», пояснювали, що потерпілого в останній раз бачили саме тоді, коли 20 жовтня 2006 року, приблизно о 24 год., він повернувся з селища Петропавловська Борщагівка, куди відвозив пасажирів, та через деякий час направився в сторону вулиці Семашка.
Що стосується їх показань в частині тих обставин, чи від’їжджав потерпілий сам чи з пасажирами, то ніхто з них не міг надати свідчення стосовно цього, посилаючись на об’єктивні причини.
Разом з тим, достовірно встановлено, що і засуджений, і потерпілий мешкали на цій вулиці.
Не ґрунтуються на матеріалах справи й твердження в апеляції захисника щодо недостовірності показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про обставини події, які відбувалися при проведенні відтворення обстановки та обставин події, а також впізнанні засудженим ножа, де вони були присутніми в якості понятих.
Свідки підтвердили показання засудженого, які він давав у їх присутності під час цієї слідчої дії, і які повністю співпадають з його першими показаннями на досудовому слідстві, наведеними вище. Крім того, вони зазначали, що засуджений пояснював про обставини вчинення вбивства добровільно, без будь-якого тиску з боку працівників міліції, при цьому сам же й показував, як він наносив удари ножем.
Також свідок ОСОБА_6 зауважував, що під час цієї слідчої дії не були присутні працівники міліції, які затримували засудженого у селищі за місцем проживання його батьків.
Об’єктивними є також їх свідчення про події, пов’язані з впізнанням ножа, яким засуджений вчинив вбивство, оскільки підтверджуються іншими доказами у справі.
Так, за показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, засуджений вказав на один із трьох ножів і пояснив, що він взяв ніж на кухні за місцем свого тимчасового мешкання, і саме цим ножем заподіяв потерпілому тілесні ушкодження, а після викинув там же, біля звалища.
Ці свідчення підтверджуються даними протоколу цієї слідчої дії, проведеною відповідно до вимог ст. 175 КПК України за участі двох понятих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.71 -72 т.1).
Сам засуджений теж не заперечував про ці обставини у своїх перших показаннях на досудовому слідстві.
Поряд з цим його доводи та захисника щодо незаконності проведення цієї слідчої дії, яка виразилася у тому, що слідчий не з’ясовував у нього певні ознаки ножа, то вони безпідставні, бо спростовуються його ж показаннями до
проведення впізнання про те, що він наносив удари потерпілому кухонним ножем з дерев’яною ручкою, приблизно 30 см, який йому не належить, але може впізнати.
Цей же ніж впізнав і свідок ОСОБА_14, з яким засуджений мешкав у одній квартирі, яку вони разом орендували.
За його показаннями, ніж зник з квартири ще 17 жовтня 2006 року і, як пояснив йому засуджений, він зламав ніж під час заточки.
Що стосується доводів в апеляції захисника про недопустимість показань свідка ОСОБА_14 як доказу внаслідок порушення судом вимог ст.306 КПК України, то вони безпідставні, оскільки не відповідні матеріалам справи.
Позбавлені підстав твердження в апеляції захисника про те, що під час судового слідства при огляді речових доказів ніж не вміщався в праву кишеню куртки засудженого, бо спростовуються даними протоколу судового засідання, з яких убачається, що судовим розпорядком ніж був поміщений в праву кишеню куртки (а.с.11 т.5).
Також захисник зазначав, що ніж вміщався неповністю і міг випасти з кишені. Але за показаннями засудженого, які він вніс власноручно до протоколу його допиту, ніж дійсно випав з правої кишені куртки під час бійки з потерпілим, і який він підняв та став наносити ним удари потерпілому (а.с.208 т. 1).
Не ґрунтуються на матеріалах справи й твердження в апеляціях щодо показань свідка ОСОБА_5, який, вважають, не впізнав засудженого як особу, яка вчинила вбивство.
Так, як на досудовому, так і судовому слідстві, свідок стверджував, що він дійсно бачив, як до смітника по вулиці Рахманінова, недалеко від його будинку, під’їхав автомобіль, марку якого він зазначив припустимо як «Опель», бо освітлення було недостатнє, і з цих же причин він не бачив обличчя особи, яка була біля цього автомобіля на відстані від нього до 50 метрів, тому не може об’єктивно свідчити, чи був це засуджений. Але при цьому свідок наполягав на тому, що автомобіль був з «шашечками» таксі, які особа зняла, від’їжджаючи з місця події. Свідок теж відзначив, що ця особа була одна і спочатку одягнута у футболку, а після того, як викинув щось на смітник та прикрив гіллям, ще декілька разів підходив до смітника, бачив його в іншій сорочці. Вранці від працівників міліції дізнався, що на смітнику був виявлений труп чоловіка.
Той факт, що на місці виявлення трупу були виявлені сліди протектора шин саме автомобіля «Део Сенс», який потерпілий орендував у ОСОБА_15, свідчать дані у висновку судової трасологічної експертизи, і судовою колегією не встановлені підстави піддавати його сумніву. Тому посилання в апеляції на необ’єктивність цього експертного висновку внаслідок нібито неякісного зображення масштабної фотозйомки зі слідами протектора шин та проведення експертизи через значний проміжок часу є надуманими.
Не заслуговують на увагу й аргументи апелянтів щодо виявлення вказаного автомобіля біля будинку №14-а по вулиці Братиславській в м.
Києві, про що, вважають, свідчать дані протоколу виявлення та показання свідка ОСОБА_15, і які, на їх думку, не відповідні першим показанням засудженого на досудовому слідстві про те, що автомобіль він залишив біля будинку №14-а по вулиці Бастіонній.
Дійсно, згідно до вступної частини протоколу ця слідча дія відбувалася з участю й вказаного свідка, власника автомобіля, біля будинку №14-а по вулиці Братиславській, проте яка зазначена помилково, бо за змістом протоколу, автомобіль зазначеної марки, державні номерні знаки якого співпадали з автомобілем, орендованим потерпілим, був виявлений біля третього парадного будинку №14-а по вулиці Бастіонній, про що свідчать й додані фотографії до протоколу, що складений був 25 жовтня 2006 року , тобто до затримання засудженого (а.с.20-30 т. 1).
Засуджений не заперечував той факт, що саме в цьому будинку він проводив ремонтні роботи.
Зазначені вище показання засудженого про обставини вчинення вбивства також узгоджуються з висновком судово-медичного експерта, згідно до якого смерть ОСОБА_16 наступила від множинних колото- різаних поранень шиї та грудної клітини із пошкодженнями аорти та правої загальної сонної артерії з розвитком крововтрати. При цьому експерт відзначає, що смерть потерпілого настала в найближчі хвилини, не більше 20, після колото-різаної рани на передній поверхні шиї та колото-різаної рани на передній поверхні грудей з права (а.с. 141 т.1).
Що стосується посилань в апеляції засудженого на те, що за таких тілесних ушкодженнях не була виявлена кров ні на його одежі, ні в салоні автомобіля, то за його ж показаннями, він після вчинення злочину змивав кров та переодягався, крім того, зазначав, що удари ножем потерпілому наносив під час бійки, яка розпочалася, коли він вийшов з автомобіля.
Непереконливими слід визнати доводи засудженого про неповноту досудового слідства, яка виразилася у тому. що не проведено відтворення обстановки й обставин події на місці першого конфлікту з потерпілим.
За матеріалами справи, місце злочину органами досудового слідства встановлено і підтверджується об’єктивними доказами, які знайшли своє відображення у вироку.
Безпідставні посилання в апеляціях на те, що показання засудженого про вчинення цього вбивства отримані внаслідок застосування до нього незаконних заходів, оскільки такі його твердження детально перевірялися протягом судового слідства і обґрунтовано визнані недостовірними, бо перевірялися уповноваженим на це органом і згідно до постанови старшого слідчого прокуратури Святошинського району м. Києва від 16 листопада 2007 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції, які брали участь у проведенні оперативно-розшукових заходах та затриманні засудженого.
Як убачається з протоколу судового засідання, ці працівники міліції були допитані у судовому засіданні і їх показання детально відображені у вироку суду, будь-яких суперечностей у тому числі й тих, про які зазначається в апеляції захисника, судовою колегією не встановлено.
Зі скаргами такого характеру до слідчого засуджений не звертався.
Щодо акту судово-медичного обстеження засудженого від 30 жовтня 2006 року про виявлення у нього садна в лобній частині голови, а в міжлопаточній області з ліва − крововиливу, то за поясненнями засудженого, які зафіксовані у акті, ОСОБА_16 наносив йому удари дерев’яною палкою по голові, руками в різні частини тулуба (а.с.210 т.1).
Також ретельно були перевірені під час судового слідства роздруківки телефонних з’єднань із мобільних телефонів засудженого та потерпілого, згідно до яких у мобільний телефон, що належав засудженому, після вчинення вбивства потерпілого, була вставлена сім-картка з мобільного телефону останнього й зафіксовані розмови.
Як убачається з матеріалів справи, ці телефонні роздруківки містилися у розшуковій справі і приєднані до матеріалів кримінальної справи на вимогу слідчого прокуратури (а.с.100-106 т.3).
З приводу цих обставин судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18 та інші, які стверджували, що засуджений був встановлений за даними, що містилися в цих роздруківках.
Свідок ОСОБА_6 також свідчив, що про такі обставини йому розповідали працівники міліції по дорозі до місця затримання засудженого.
Безпідставними належить визнати й твердження в апеляціях щодо недоведеності вини засудженого у вчиненні крадіжки майна потерпілого, його важливих особистих документів та у заволодінні автомобілем, оскільки не грунтуються на матеріалах справи і спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_1, свідка ОСОБА_6 та інших.
Судове слідство проведено відповідно до встановленого порядку повного дослідження доказів і судовою колегією не встановлені такі порушення кримінально-процесуального закону, які б піддавали сумніву законність та обґрунтованість вироку.
Отже, суд першої інстанції, ретельно дослідивши наведені докази, дав їм належну оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого у вказаних злочинах і правильно кваліфікував його дії за ст.115 ч.1, ст.185 ч.1, ст.357 ч.1 та ст.289 ч.1 КК України.
Міра покарання призначена засудженому відповідно до ст.65 КК України.
Разом з тим, слід визнати обґрунтованими посилання в апеляції прокурора про звільнення засудженого на підставі ст.74 ч.5 КК України від покарання, призначеного за ст.357 ч.3 КК України, у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених п.2 ч.1 ст.49 КК України, оскільки з дня вчинення цього злочину минуло більше трьох років, а за таких обставин винна особа не може відбувати призначене покарання.
Також небезпідставним є прохання прокурора в апеляції про призначення остаточного покарання засудженому на підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення покарання менш суворого більш суворим, а не шляхом часткового складання, як визначив суд першої інстанції.
Як убачається з попереднього вироку Святошинського районного суду м Києва від 6 червня 2007 року, засудженому остаточне покарання було визначено на підставі ч.1 ст.70 КК України 12 років позбавлення волі. І цей вирок був скасований ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2007 року, але не з підстав м’якості призначеного покарання.
Тому у такому випадку згідно до ст.375 КПК України при новому розгляді справи судом першої інстанції посилення покарання не допускається.
Що стосується не зазначення у вироку прізвища захисника, який брав участь у розгляді справи, то відповідно до ст.373 КПК України це не є підставою зміни вироку.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія
УХВАЛИЛА:
Апеляції захисника ОСОБА_2 та засудженого ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Апеляцію прокурора Семененка В.П. задовольнити частково.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2009 року відносно ОСОБА_3 змінити.
На підставі ст.74 ч.5 КК України ОСОБА_3 звільнити від покарання, призначеного за ст.357 ч.3 КК України.
На підставі ст.70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ст. 115 ч.1, ст.185 ч.1, ст.289 ч.1 КК України, остаточно визначити покарання засудженому ОСОБА_3 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим 12 років позбавлення волі.
В решті цей вирок залишити без зміни.
Головуючий
Судді