Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 314/4590/17 Головуючий у 1 інстанції

№ провадження 22-ц/778/913/18 ОСОБА_1

Доповідач: Бєлка В.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бєлки В.Ю.

Суддів: Онищенко Е.А.

ОСОБА_2

При секретарі: Волчановій І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року у справі за позовом голови Запорізької обласної державної адміністрації ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року голова Запорізької обласної державної адміністрації ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації, посилаючись на те, що народним депутатом України ОСОБА_4 направлено на адресу прем'єр-міністра України ОСОБА_5 депутатське звернення від 09.10.2017 №1711, яке містить недостовірну інформацію, яка зачіпає його честь та гідність, та наносить шкоду діловій репутації.

Вказана інформація (копія депутатського звернення) розміщена відповідачем на його особистому сайті, також копія звернення була надана відповідачем засобам масової інформації, які, в свою чергу, розмістили її в мережі Інтернет.

Таким чином, інформація була доведена до невизначеного кола осіб і доступна невизначеному колу осіб на теперішній час.

Так, зокрема, відповідачем повідомлено наступне:

«На сьогоднішній день ОСОБА_6 є фігурантом декількох кримінальних проваджень.

Це кримінальне провадження № 42017000000000299 за ознаками злочину, передбаченого ст.366-1 КК України, за фактом неподання електронної декларації за 2015 рік та відображення у декларації завідомо неправдивих даних, що розслідується Національним антикорупційним бюро України. Провадження № 42016081350000023 від 22.11.2016 року за ч.3 ст.15, ч.2 ст.364 КК України за фактом протиправного надання в користування ТОВ «ОСОБА_2 забезпечення інвалідів» земель державної власності на території Трудової сільської ради, які на законних підставах належали державному підприємству «Запорізький кінний завод №86» ДП «Конярство України».

Вказує, що зазначена інформація є неправдивою, такою, що має наклепницький характер, та такою, що зачіпає його честь гідність та ділову репутацію.

На теперішній час по жодному з вищевказаних кримінальних проваджень, як і по будь-якому іншому кримінальному провадженню він не є підозрюваним або обвинуваченим.

Ні по провадженню № 42017000000000299, ні по провадженню № 42016081350000023 він не допитувався навіть як свідок, про наявність цих проваджень йому стало відомо з депутатського звернення.

Більш того, в кримінальному провадженні щодо надання в користування ТОВ «Сільськогосподарське підприємство із забезпечення інвалідів» земельних ділянок філії «Запорізький кінний завод № 86» ДП «Конярство України», він навіть теоретично не може бути фігурантом, оскільки облдержадміністрацією не вживалося жодних дій з передачі цих ділянок, розпорядження цими ділянками належить до виключної компетенції Держгеокадастру.

Також, в зверненні відповідача вказано, що він «...особисто готовий засвідчити факти розкрадання державних коштів під керівництвом та за участі голови Запорізької ОДА».

Таким чином, відповідач прямо звинувачує його в скоєнні кримінальних правопорушень, а саме розкраданні (присвоєнні) державних (бюджетних) коштів. Разом з тим, вказані твердження нічим не підтверджуються.

Крім цього, відповідач в зверненні вказує, що він «...став єдиним керівником області в Україні, який вчасно не подав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки».

Між тим, відповідачу достеменно відомо, що він не мав і не має подавати електронну декларацію за 2015 рік, оскільки відповідно до ст. 52-1 Закону України «Про запобігання корупції», стосовно державних службовців, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, заходи, передбачені розділом VII цього Закону (тобто, подання електронних декларацій), організовуються і здійснюються у спосіб, що унеможливлює розкриття їх належності до зазначених органів (формувань), у порядку, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням із зазначеними органами (формуваннями).

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України», він будучи дійсним військовослужбовцем Служби безпеки України, був направлений для роботи на штатній посаді в Запорізькій обласній державній адміністрації, і до 16.05.2017 року він перебував на дійсній військовій службі в рядах Служби безпеки України.

З огляду на це, декларацію про доходи та витрати державного службовця за 2015 рік було ним подано до 01.04.2016, як того вимагає закон, в паперовій формі, електронна декларація за 2015 рік ним не оприлюднювалася, оскільки порядок такого оприлюднення для працівників Служби безпеки України не був розроблений. Електронна декларація за 2016 рік була оприлюднена ним одразу ж після звільнення з лав Служби безпеки України, 23.05.2017 року.

Відповідачу було про всі ці обставини відомо, оскільки навесні 2017 року він звертався до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом про зобов'язання його оприлюднити електронну декларацію за 2015 рік. Постановою суду від 26.06.2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 було в повному обсязі відмовлено, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 року постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Таким чином, той факт, що він на законних підставах не оприлюднював електронну декларацію за 2015 рік, встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили.

Також, в ході судового процесу суду надавалася роздруківка його оприлюдненої у встановленому порядку електронної декларації за 2016 рік. З огляду на це, відповідач знав, що він не був зобов'язаний оприлюднювати електронну декларацію за 2015 рік, а також те, що він оприлюднив декларацію за 2016 рік, однак тим не менш, відповідач поширив недостовірну інформацію вже після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, і твердження відповідача про незаконне неподання ним декларацій є неправдивими, мають наклепницький характер, та є такими, що зачіпають його честь гідність та ділову репутацію.

Розповсюджені відповідачем відомості, які місять недостовірну інформацію, завдають шкоди його діловій репутації, та порочать честь гідність та ділову репутацію як його особисто, як посадової особи та держслужбовця, так і органу, в якому він працює, і який він очолює – Запорізьку обласну державну адміністрацію.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати недостовірною, такою що порочить честь, гідність та ділову репутацію його, голови Запорізької обласної державної адміністрації, ОСОБА_3, інформацію, яку було поширено відповідачем ОСОБА_4 в депутатському зверненні від 09.10.2017 №1711 в частині:

- тверджень про те, що ОСОБА_3 є фігурантом кримінального провадження № 42017000000000299 за ознаками злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, за фактом неподання електронної декларації за 2015 рік та відображення у декларації завідомо неправдивих даних, та провадження № 42016081350000023 від 22.11.2016 за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України за фактом протиправного надання в користування ТОВ «ОСОБА_2 забезпечення інвалідів» земель державної власності на території Трудової сільської ради, які на законних підставах належали державному підприємству «Запорізький кінний завод №86» ДП «Конярство України»;

- тверджень про те, що існують факти розкрадання державних коштів під керівництвом та за участі ОСОБА_3

- тверджень про те, що ОСОБА_3 став єдиним керівником області в Україні, який вчасно не подав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки.

Зобов'язати відповідача спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом оприлюднення в той самий спосіб, в який зазначена інформація була поширена, шляхом направлення на адресу Кабінету Міністрів України та оприлюднення на сайті http://кгіvohatko.соm резолютивної частини рішення по цій судовій справі, та стягнути судові витрати по справі.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року в задоволені позову відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку зі знаходженням на достроковому лікуванні за кордоном, але при цьому не надав документів підтверджуючих зазначену обставину.

Представник відповідача ОСОБА_7 також надав суду заяву про відкладення розгляду справи у зв’язку з находженням у відпустці за межами Запорізької області, але при цьому до заяви долучив лише квіток на проїзд до м. Львів за 5.01.2018 року, при цьому інших доказів поважних причин відсутності у судовому засіданні 18.01.2018 року не надав та причин у заяві не виклав.

Приймаючи до уваги, що поважних причин для відкладення апеляційного розгляду справи відповідачем та його представником суду не надано, судова колегія прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з’явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації. Розміщення копії депутатського звернення на сайті народного депутата входить до обсягу засобів інформування виборців щодо діяльності народного депутата.

Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального закону.

Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі пп. 3 і 4 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нову постанову із наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що народним депутатом України ОСОБА_4 09.10.2017 року направлено депутатське звернення на адресу прем’єр – міністра України ОСОБА_5 за №1711.

Звернення сформульовано наступним: «… прошу ОСОБА_5, шановний ОСОБА_8, від імені своїх виборців, розглянути питання щодо невідповідності займаній посаді голови Запорізької ОДА ОСОБА_3І…. ».

Так, зокрема, відповідачем повідомлено наступне:

«На сьогоднішній день ОСОБА_6 є фігурантом декількох кримінальних проваджень.

Це кримінальне провадження № 42017000000000299 за ознаками злочину, передбаченого ст.366-1 КК України, за фактом неподання електронної декларації за 2015 рік та відображення у декларації завідомо неправдивих даних, що розслідується Національним антикорупційним бюро України. Провадження № 42016081350000023 від 22.11.2016 року за ч.3 ст.15, ч.2 ст.364 КК України за фактом протиправного надання в користування ТОВ «ОСОБА_2 забезпечення інвалідів» земель державної власності на території Трудової сільської ради, які на законних підставах належали державному підприємству «Запорізький кінний завод №86» ДП «Конярство України».

Однак, як встановлено у ході розгляду справи зазначена інформація є неправдивою, оскільки на теперішній час по жодному з вищевказаних кримінальних проваджень, як і по будь-якому іншому кримінальному провадженню позивач не є підозрюваним або обвинуваченим.

По зазначеним провадженням № 42017000000000299 та № 42016081350000023 позивач не допитувався навіть як свідок.

Більш того, облдержадміністрацією не вживалося жодних дій з передачі цих ділянок, оскільки розпорядження цими ділянками належить до виключної компетенції Держгеокадастру.

В зверненні відповідача також вказано, що відповідач «...особисто готовий засвідчити факти розкрадання державних коштів під керівництвом та за участі голови Запорізької ОДА» але зазначені твердження є голослівними та нічим не підтверджені.

Крім цього, відповідач в зверненні зазначає, що позивач «...став єдиним керівником області в Україні, який вчасно не подав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016роки».

Зазначена інформація є неправдиво та такою, що відома відповідачу, оскільки відповідно до ст. 52-1 Закону України «Про запобігання корупції», стосовно державних службовців, які належать до кадрового складу розвідувальних органів України та/або займають посади, перебування на яких становить державну таємницю, зокрема, у військових формуваннях та державних органах, що здійснюють оперативно-розшукову, контрозвідувальну, розвідувальну діяльність, а також осіб, які претендують на зайняття таких посад, заходи, передбачені розділом VII цього Закону (тобто, подання електронних декларацій), організовуються і здійснюються у спосіб, що унеможливлює розкриття їх належності до зазначених органів (формувань), у порядку, що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції за погодженням із зазначеними органами (формуваннями).

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про Службу безпеки України» позивач, будучи дійсним військовослужбовцем Служби безпеки України, був направлений для роботи на штатній посаді в Запорізькій обласній державній адміністрації, і до 16.05.2017 року перебував на дійсній військовій службі в рядах Служби безпеки України.

Тому, декларацію про доходи та витрати державного службовця за 2015 рік було позивачем подано до 01.04.2016 року, в паперовій формі, електронна декларація за 2015 рік позивачем не оприлюднювалася, оскільки порядок такого оприлюднення для працівників Служби безпеки України не був розроблений. Електронна декларація за 2016 рік була оприлюднена позивачем одразу ж після звільнення з лав Служби безпеки України, 23.05.2017 року.

Зазначене також встановлено та підтверджено постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.06.2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 про зобов’язання позивача оприлюднити електронну декларацію за 2015 рік.

Зазначена вище інформація (копія депутатського звернення) розміщена відповідачем на його особистому сайті, також копія звернення була надана відповідачем засобам масової інформації, які, в свою чергу, розмістили її в мережі Інтернет.

Таким чином, інформація була доведена до невизначеного кола осіб і доступна невизначеному колу осіб на теперішній час.

Виходячи з наведеного, колегія погоджується з твердженням позивача, що розповсюджені відповідачем відомості, які місять недостовірну інформацію з наведених вище підстав, завдають шкоди його діловій репутації, та порочать честь гідність та ділову репутацію як його особисто, як посадової особи та держслужбовця, так і органу, в якому він працює, і який він очолюю – Запорізьку обласну державну адміністрацію.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003, зазначаючи, що Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

З такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з ч. 1 ст. 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз'яснив судам, що беручи до уваги положення ст. ст. 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 47-1 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Однак, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії").

Розміщена відповідачем в Інтернет-мережі інформація містить твердження, що можуть бути перевірені на предмет відповідності дійсності.

Відповідно до ст. ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").

У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", роз'яснено, що згідно з положеннями ст. 277 ЦК України, ст. 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, а позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинен на довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достовірність тверджень щодо зазначених вище фактів мають бути доведені відповідачем. Однак, беззаперечних доказів обставин викладених у вказаному зверненні матеріали справи не містять.

Більш того, викладені обставини у зверненні склад правопорушень, за вчинення яких чинним законодавствам передбачена кримінальна відповідальність. Разом із тим, будь-яка особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Визначаючи твердження відповідача у зверненні як узагальнену оцінку дій, що містить оціночні судження, слід виходити з того, що хоча оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, але в той самий час вони не можуть бути свавільними, безпідставними та мають бути зроблені на підставі хоча б мінімальних фактичних обставин. Інакше відповідні оціночні судження, з огляду на рішення Європейського суду з прав людини, можуть бути кваліфіковані як зловживання свободою слова та відповідно визнані порушенням особистих немайнових права.

Норма ч. 1 ст. 30 Закону України "Про інформацію", яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема ст. 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Посилаючись на здійснення відповідачем депутатських повноважень та неможливості вважати поширену інформацію як недостовірну, як викладену у зверненні до прем’єр - міністра, суд першої інстанції не врахував, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, що сам по собі статус народного депутата не передбачає привілеїв при вирішенні питання про відповідальність (наслідки) за поширення недостовірної інформації; не взяв до уваги тієї обставини, що позивач вимагає спростування інформації, яка була поширена відповідачем не у зазначеному зверненні, а в мережі Інтернет до отримання відповідей від правоохоронних органів.

З урахуванням викладеного, колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, який було сплачено при подачі позову у сумі 1280 грн. та за подачу апеляційної скарги у сумі 1408 грн., а всього 2688 грн.

Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, щодо депутатського звернення та поширення інформації в Інтернет мережі спростовуються вищевикладеними обставинами.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 листопада 2017 року по цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту: «Позов голови Запорізької обласної державної адміністрації ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації задовольнити.

Визнати недостовірною, такою що порочить честь, гідність та ділову репутацію голови Запорізької обласної державної адміністрації, ОСОБА_3, інформацію, яку було поширено відповідачем ОСОБА_4 в депутатському зверненні від 09.10.2017 №1711 в частині:

- тверджень про те, що ОСОБА_3 є фігурантом кримінального провадження № 42017000000000299 за ознаками злочину, передбаченого ст. 366-1 КК України, за фактом неподання електронної декларації за 2015 рік та відображення у декларації завідомо неправдивих даних, та провадження № 42016081350000023 від 22.11.2016 за ч. З ст. 15, ч. 2 ст. 364 КК України за фактом протиправного надання в користування ТОВ «ОСОБА_2 забезпечення інвалідів» земель державної власності на території Трудової сільської ради, які на законних підставах належали державному підприємству «Запорізький кінний завод №86» ДП «Конярство України»;

- тверджень про те, що існують факти розкрадання державних коштів під керівництвом та за участі ОСОБА_3;

- тверджень про те, що ОСОБА_3 став єдиним керівником області в Україні, який вчасно не подав декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 та 2016 роки.

Зобов'язати ОСОБА_4 спростувати вказану недостовірну інформацію шляхом оприлюднення в той самий спосіб, в який зазначена інформація була поширена, шляхом направлення на адресу Кабінету Міністрів України та оприлюднення на сайті http://кгіvohatko.соm резолютивної частини рішення по цій судовій справі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 2688 грн.

Дата складання повної постанови 22 січня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: