_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 520/10412/16-ц

Провадження № 2/520/2588/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.01.2018 року

Київський районний суд м. Одеси

У складі судді Калашнікової О.І.

При секретарі Шеховцевій О.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним ,

Встановив:

ОСОБА_1 30.08.2016 року звернулась до суду з вимогами ухвалити рішення, яким визнати дійсним договір позики під заставу майна, укладений 02.01.2007 року між нею та відповідачем і зобов'язати ОСОБА_2 продати ОСОБА_1 трикімнатну квартиру в рахунок боргу за договором позики. Під час судового розгляду справи - 30.03.2017 року ОСОБА_1 уточнила свої вимоги і надалі просила суд ухвалити рішення про визнання дійсним договору позики під заставу майна, укладений 02.01.2007 року між нею та відповідачем. До сьогоднішнього судового засідання позивачка не з'явилась, про час слухання справи сповіщена, в минулих судових засіданнях позивач надавала пояснення по справі, на сьогодні надала телефонограму про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач позов визнав.

Суд вислухав сторони, вивчив матеріали справи і дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Суд встановив і сторони визнали, що 02 січня 2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали договір позики під заставу майна, за умовами якого ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 прийняв в борг грошові кошти в сумі 65000 дол.США, що на момент укладання договору дорівнювало 328250 грн за курсом НБУ. ОСОБА_2 зобов'язався повернути 65 000 дол.США ОСОБА_1 до 02.01.2010 року. У якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 в заставу квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від12.07.2006 року. Договір позики під заставу майна сторони оформили в простій письмовій формі.

Позивачка доводить, що відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконав, неодноразово просив продовжити термін повернення позики, але до сьогодні грошові кошти не повернув. Оскільки відповідач не передав їй - ОСОБА_1 заставне майно - квартиру, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відповідач, визнаючи позов, пояснив, що за договором позики ОСОБА_1 свої зобов'язання виконала і передала йому - ОСОБА_2 в борг грошові кошти в сумі 65 000 дол.США. У 2010 році він частково повернув борг позивачці і сплатив їй 5000 дол.США. У зв'язку з скрутним матеріальним становищем він не має можливості виконати свої зобов'язання за договором позики у повному обсязі, але від виконання цих зобов'язань не відмовляється. Щодо застави, відповідач пояснив наступне: квартиру в заставу він передавав щоб підтвердити свою платоспроможність, передавати квартиру в рахунок погашення боргу він не має можливості, тому як ця квартира є його єдиним житлом.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч.1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Нотаріальна форма договору позики не вимагається незалежно від суми договору; однак за згодою сторін договору, договір позики може бути укладений в нотаріальній формі. При цьому, посвідчення договору позики нотаріусами відбувається з дотриманням загальних правил посвідчення договорів, а саме: при вчиненні нотаріальних дій нотаріус установлює особу, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії; нотаріус зобов'язаний установити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, та наявність згоди другого з подружжя; при посвідчення правочинів нотаріус з'ясовує обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, та обсяг правоздатності юридичних осіб, які є учасниками правочинів.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Тобто, розписка є документом, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальнику, підтверджує укладання договору позики. Розписка, якщо знаходиться у позикодавця, засвідчує факт отримання позики.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою з моменту фактичного передання речей, визначених родовими ознаками, позикодавцеві (із рук в руки) або з моменту зарахування грошових коштів, що позичалися, на банківський рахунок позикодавця.

Статтею 1050 ЦК України визначено наслідки порушення договору позичальником. Так, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

В разі необхідності, сторони можуть забезпечити виконання договору позики заставою або іпотекою у порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Вимогами ст. 577 ЦК України, визначено «якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню». Крім того, застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч.1 ст. 18 Закону Україну «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, при укладенні договору позики необхідно зазначити, що виконання зобов'язання за цим договором забезпечується заставою (іпотекою), визначити майно, яке передається у заставу (іпотеку), а також укласти окремий нотаріально посвідчений договір застави (іпотеки). До того ж, відповідно до положень ст.578 ЦК України та ст..6 ЗУ «Про іпотеку» при забезпеченні зобов'язання заставою (або іпотекою) належить отримати згоду всіх власників майна (при іпотеці згода повинна бути нотаріально посвідчена).

З огляду на викладене, сторони по даній справі уклали правочин, який є нікчемним, тому як не дотримались форми правочину - нотаріальному посвідченню договору застави (іпотеки).

Ст. 220 ЦК України передбачає право сторони, що виконала правочин, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення договору, звернутися до суду з вимогами визнати такий правочин дійсним. Але правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Керуючись ст.ст.259, 263-265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги на протязі тридцяти днів з дня проголошення рішення через Київський райсуд м.Одеси.

Суддя Калашнікова О. І.