Справа № 376/1149/15-ц Головуючий у І інстанції Ярошенко С. М.

Провадження № 22-ц/780/372/18 Доповідач у 2 інстанції Сушко

Категорія 46 18.01.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Кулішенка Ю.М.

секретар: Опришко П.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2016 року у справі за позовом Сквирської міської ради Київської області до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року позивач Сквирська міська рада Київської області звернулася до суду з вищезазначеною позовною заявою, обґрунтовуючи її тим, що відповідач ОСОБА_1 неправомірно зайняв частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка відноситься до земель загального користування населених пунктів, і перебуває у загальному користуванні, зокрема, збудував на ній паркан та розмістив дві каналізаційні ями, внаслідок чого інші землекористувачі не можуть проїхати до своїх приватизованих ділянок. Тому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила суд зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування, шляхом знесення двох каналізаційних ям, паркану, за адресою: АДРЕСА_1, а саме: двох каналізаційних та паркану з північної, паркану зі східної сторони домоволодіння, за винятком частини паркану, що на сході межує з земельними ділянками ОСОБА_4 кадастровий номер НОМЕР_2 та ОСОБА_3 кадастровий номер НОМЕР_1.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2016 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою загального користування, шляхом знесення двох каналізаційних ям, паркану, за адресою: АДРЕСА_1, а саме: двох каналізаційних ям та паркану з північної, паркану зі східної сторони домоволодіння, за винятком частини паркану, що на сході межує з земельними ділянками ОСОБА_4, кадастровий номер - НОМЕР_2 та ОСОБА_3, кадастровий номер - НОМЕР_1.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що судом першої інстанції не досліджено обставини щодо неможливості проїзду по АДРЕСА_1. Зазначає, що судом відхилено його клопотання, що мали б істотне значення для законності та обґрунтованості постановленого рішення. Вказує, що його право власності на спірні земельні ділянки в реєстрі не скасовано, і він сплачує за них земельний податок.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що обставини, встановлені рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року у справі №376/2244/13-ц, є преюдиційними. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів правомірність встановлення ним двох каналізаційних ям, паркана, які знаходяться саме на земельній ділянці, віднесеної до земель загального користування і слугує проїздом від АДРЕСА_1.У зв'яжу з цим відповідач порушив права позивача.

Встановлено, що рішенням Сквирської міської ради народних депутатів від 28 лютого 1994 року № 24 «Про надання земельних ділянок для індивідуального будівництва жилих будинків та дозвіл на їх будівництво громадянам м. Сквира» ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_2 для індивідуального будівництва жилого будинка і обслуговування господарських споруд.

28 лютого 1994 року було складено акт виносу в натуру земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_2.

03 серпня 1998 року Сквирською міською радою народних депутатів Київської області ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були видані державні акти на право приватної власності на земельні ділянки серій НОМЕР_3 та НОМЕР_4, площі яких, відповідно, по 0,089 га, що розташовані по АДРЕСА_1 м. Сквира Київської області, цільове призначення яких: ведення особистого підсобного господарства, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_9 відповідно.

Рішенням виконкому Сквирської міської ради Київської області від 25 вересня 2006 року № 111 назву АДРЕСА_2 змінено на АДРЕСА_1.

В подальшому, рішенням Сквирської міської ради від 28 квітня 2016 року №142-8-VII «Про перейменування вулиць та провулків у місті Сквира, відповідно до вимог Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки» назву АДРЕСА_1 (т.2 а.с.32).

На підставі технічної документації, виготовленої ТОВ «Будпроект» м. Сквира», 10 травня 2010 року було складено акт про встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки АДРЕСА_1, меж обмежень на використання земельної ділянки та передачу на зберігання межових знаків.

11 квітня 2012 року ОСОБА_1 на підставі рішення сесії Сквирської міської ради Київської області від 26 серпня 2010 року № 1597-43-V видано державні акти на право власності на земельну ділянку площею 0,0823 га, серії НОМЕР_5, для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер ділянки НОМЕР_6), а також державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, серії НОМЕР_8 за тією ж адресою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер ділянки НОМЕР_7).

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 08 липня 2013 року б/н та листа Сквирської міської ради Київської області від 22 жовтня 2013 року № 3165 рішенням постійної депутатської комісії з питань землекористування будівництва та архітектури Сквирської міської ради від 21 травня 2013 року встановлено, що рішення 43-ї сесії 5-го скликання Сквирської міської ради «Про затвердження технічної документації землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку» прийнято з порушенням чинного законодавства, оскільки не враховані раніше виготовлені державні акти на право приватної власності, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та існуючий проїзд до земельних ділянок, який наданий у власність ОСОБА_1 (т.2 а.с.21).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення Сквирської міської ради Київської області, визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Сквирської міської ради Київської області від 26 серпня 2010 року № 1597-43-V «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянину ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, виготовленої ТОВ «Будпроект» м. Сквира».

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5, площею 0,0823 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, призначену для ведення особистого селянського господарства, виданий ОСОБА_1.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_8, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий ОСОБА_1 (т.1 а.с.11-14).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 20 березня 2014 року скасовано, рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року залишено в силі (т.1 а.с.15-18).

Встановлено, що міським головою ОСОБА_5 було надіслано лист за №1370 ОСОБА_1 з вимогою в термін до 01 грудня 2014 року знести самовільно розміщений паркан, який знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади міста Сквира. Зазначено, що на даний час земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Сквира (т.1 а.с.19).

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Сквирського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, в задоволенні позовних вимог Сквирської міської ради Київської області до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відмовлено (т.1 а.с.132-137, 176-178).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 21 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 25 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.1 а.с.221-223).

Постановляючи вищезазначену ухвалу Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що предметом даного позову є неправомірність встановлення ОСОБА_1 паркану та двох каналізаційних ям, які знаходяться саме на земельній ділянці, яка віднесена до земель загального користування і слугує проїздом від АДРЕСА_1, та порушення відповідачем земельного законодавства. Вказав, що обставини щодо законності забудови ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2 індивідуальним житловим будинком, хлівом, вбиральнею та погребом та дотримання відповідачем містобудівного законодавства не є предметом спору в даній справі. Проте, розглядаючи спір, суд першої інстанції вдався до аналізу правомірності здійснення ОСОБА_1 будівництва, наявності у нього не скасованих дозволів та мотивував своє рішення, пославшись на норми Закону України «Про основи містобудування» та Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому, не звернув уваги на те, що позов поданий про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування з посиланням на норми земельного законодавства, зокрема, ст.ст.78, 80, 152 ЗК України. Зазначив, що суди в порушення норм ст. 61 ЦПК України, не звернув уваги на преюдиційність обставин, встановлених у рішенні Сквирського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року. Також вказав, що суди не врахували обставини, встановлені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2014 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Сквирської міської ради Київської області про визнання недійсним та скасування рішення міськради, визнання недійсним та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, згідно із якою земельні ділянки ОСОБА_1, площею 0,1000 га та 0,823 га виходять за межі уявної лінії розмітки (червоної лінії розмітки) земель загального користування по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про основи містобудування» регулювання земельних відносин у містобудуванні здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає після отримання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, який порушує права особи щодо володіння, користування та розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.2 ст.158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Відповідно до ч.3 ст.78 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст.80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч.4 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Таким чином, проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності, врахувавши преюдиційність рішення Сквирського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, зауваження, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року, колегія суддів приходить до висновку, що земельні ділянки відповідача ОСОБА_1, площею 0,1000 га та 0,823 га виходять за межі уявної лінії розмітки (червоної лінії розмітки) земель загального користування до АДРЕСА_1, тобто частково перебувають на землях загального користування.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, оскільки суд першої інстанції виходив із наявних у справі доказів, які свідчать про те, що ОСОБА_1 неправомірно зайняв частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, яка відноситься до земель загального користування населених пунктів, збудувавши на ній паркан та розмістивши дві каналізаційні ями.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обставини, встановлені рішенням Сквирського районного суду Київської області від 19 грудня 2013 року у справі №376/2244/13-ц є преюдиційними.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою суд першої інстанції повно, всебічно, об'єктивно з'ясував обставини справи, врахував висновки та зауваження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені в ухвалі від 21 вересня 2016 року.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що його право власності на спірні земельні ділянки в реєстрі не скасовано, і він сплачує за них земельний податок, відхиляються колегією суддів як такі, що не стосуються предмета доказування у даній справі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що судом відхилено його клопотання, що мали б істотне значення для законності та обґрунтованості постановленого рішення, зокрема клопотання щодо зобов'язання Сквирської міської ради Київської області створити комісію для обстеження на місцевості факт розташування спірних споруд на земельній ділянці загального користування та визначити, яка саме площа земельної ділянки загального користування була ним захоплена, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Як встановлено Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 17 вересня 2014 року земельні ділянки відповідача частково розміщені на землях загального користування, у зв'язку із чим до земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відсутній належних проїзд. Даний факт встановлений судом, і доказуванню не підлягає. Тому, визначення конкретної площі земель загального користування, що захоплені відповідачем, є недоцільним, а такі дії приведуть до затягування розгляду справи судом.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідач ОСОБА_1 не спростував факт того, що паркан та дві каналізаційні ями перебувають у межах уявної лінії розмітки (червоної лінії розмітки) земель загального користування, а не поза такими межами.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції викладених в рішенні не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 28 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено «18» січня 2018 року.

Головуючий:

Судді: