ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2009 року Справа № 2а-26890/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого – судді Островської О.П.
при секретарі – Кір`ян О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська, Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області, головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання дій недостатніми, стягнення сум,
Встановив:
У жовтні 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідачів Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська та Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області, в якому послався на те, що рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 17 травня 2006 року на його користь з УМВС України в Луганській області було стягнуто заборгованість за обмундирування у сумі 3449,57 грн., воно набрало чинності та було звернуто до примусового виконання. У зв’язку з чим відповідачем - Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська 8 червня 2006 року було відкрито виконавче провадження, строк виконання якого спливав 9 грудня 2006 року. Однак рішення суду цим відповідачем у порушення положень Закону України «Про виконавче провадження» у встановлений строк виконано не було, незважаючи на звернення позивача з цього приводу. Ним було оскаржено бездіяльність вказаного відповідача до суду і рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 11 грудня 2007 року було зобов’язано цього відповідача виконати рішення суду про стягнення заборгованості. Але, незважаючи на це, ніяких заходів до стягнення заборгованості на користь позивача цим відповідачем не приймалося. 03 липня 2008 року відповідачем Підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області було відкрито виконавче провадження по виконанню рішення про стягнення заборгованості. Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 22 серпня 2008 року було розстрочено виконання рішення про стягнення суми заборгованості 3449,57 гр. по 1/6 частині цієї суми щомісячно. Однак і після цього у вказаному порядку заборгованість не погашалася, йому було перераховано 1000 гр. у жовтні 2008 року, а залишок 2449,57 гр. тільки у квітні 2009 року. За час виконання рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 травня 2006 року про стягнення заборгованості зріс рівень інфляції, яка має бути йому відшкодована відповідачем - Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська у сумі 1907 гр., та відповідачем - Підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області у сумі 576 гр. у відповідності зі ст.ст. 625, 22, 1166 ЦК України. Крім того, вказаною бездіяльністю відповідачів йому заподіяно моральну шкоду у розмірі матеріальної шкоди, яку згідно зі ст.ст. 23, 1167 ЦК України слід покласти на відповідача Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська у сумі 1907 грн., та відповідача Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області у сумі 576 грн. Тому позивач просить визнати дії відповідачів по стягненню вказаної заборгованості недостатніми, стягнути з відповідача Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська всього відшкодування у сумі 3815 гр., та з відповідача Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області у сумі 1152 гр.
Ухвалою від 11.11.2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська про визнання дій ВДВС Ленінського районного управління юстиції м. Луганська щодо стягнення заборгованості з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області на користь позивача залишено без розгляду.
У судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, дав суду пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві.
Представник відповідача Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська позовні вимоги позивача не визнав, послався на те, що виконати рішення суду про стягнення на користь позивача вказаної заборгованості у сумі 3445,57 гр. у встановлений Законом України «Про виконавче провадження» строк не було можливим, оскільки на виконанні у виконавчій службі знаходилося кілька виконавчих листів до боржника, за якими було заведено зведене виконавче провадження, останній лист було приєднано 11 квітня 2008 року, і саме з цього часу слід відраховувати строк проведення виконавчих дій згідно Інструкції «Про проведення виконавчих дій», а 12 червня 2008 року провадження було закрито у зв’язку з передачею виконання Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області, згідно зі ст. 20-1 Закону України «Про виконавче провадження», однак незважаючи на це, ними у період знаходження виконавчого листа на виконанні вживалися заходи щодо стягнення заборгованості, надсилалися записи про наявність коштів, але виконати рішення не було можливим у зв’язку з відсутністю необхідних коштів, звернути стягнення на майно не було можливим у відповідності з Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки майно боржника УМВС України в Луганській області є державною власністю. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
Представник відповідача Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області також позов не визнав, послався, що затримка виконання рішення суду мала місце у зв’язку з тими ж обставинами, відсутністю необхідних коштів, звернути стягнення на майно не надалося можливим у відповідності з Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», оскільки майно боржника УМВС України в Луганській області є державною власністю, крім того судом було розстрочено виконання рішення суду про стягнення заборгованості. По мірі надходження з бюджету коштів боржнику для погашення заборгованості належні позивачеві суми були виплачені. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю.
Представник відповідача Головного управління Державного казначейства України у Луганській області в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, в своїх запереченнях посилався на наступне. Вимогу позивача про стягнення судового збору 51 грн. та витрат на відправку поштової кореспонденції 147,86 грн. вважає незаконною, оскільки ГУДКУ у Луганській області ніяких процесуальних зв’язків з позивачем не мало, його законні права та інтереси не порушувало, тому немає жодних підстав для притягнення його до юридичної відповідальності. Позивач необґрунтовано ототожнює поняття «державний бюджет» та «Державне казначейство України» і не враховує той факт, що Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Міністерства фінансів України і йому підпорядковується. ГУДКУ у Луганській області є окремою юридичною особою, має власний кошторис, печатку, самостійно несе відповідальність за виключно своїми зобов’язаннями та ніяких порушень прав позивача не допускало. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області в судовому засіданні пояснив, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
У відповідності зі ст. 2 Закону України « Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції .
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», д ержавний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Ст. 25 зазначеного Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.
Як встановлено ст. 49 зазначеного Закону, у разі, якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.
Згідно зі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у числі інших випадків, також у випадках:
- фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;
- направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.
У відповідності зі ст. 20-1 Закону України «Про виконавче провадження», на підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень:
1) за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади;
2) за якими підлягає стягненню сума боргу від п'яти до десяти мільйонів гривень або еквівалента сума в іноземній валюті.
Судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 17 травня 2006 року на користь позивача з УМВС України в Луганській області, яке фінансується з Державного бюджету і всі розрахункові рахунки якого мають своє призначення, було стягнуто заборгованість за обмундирування у сумі 3449,57 грн.
Це рішення суду набрало чинності та було звернуто до примусового виконання, у зв’язку з чим відповідачем Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська постановою від 8 червня 2006 року було відкрито виконавче провадження, строк виконання якого спливав 9 грудня 2006 року.
У відповідача - Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська на виконанні знаходилося кілька виконавчих листів до боржника УМВС України в Луганській області, за якими було заведено зведене виконавче провадження, постановою державного виконавця від 16 червня 2006 року виконавче провадження по стягненню заборгованості на користь позивача було приєднано до зведеного виконавчого провадження, і далі всі дії виконувалися у рамках зведеного виконавчого провадження, у тому числі і вирішувалося питання щодо приєднання інших виконавчих документів, останній виконавчий документ до цього зведеного виконавчого провадження було приєднано 11 квітня 2008 року.
Однак рішення суду стосовно позивача цим відповідачем у встановлений строк виконано не було.
Позивачем було оскаржено бездіяльність вказаного відповідача до суду, і рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 11 грудня 2007 року було зобов’язано цього відповідача виконати рішення суду про стягнення заборгованості 3449,57 гр. з боржника УМВС України в Луганській області.
Відділом державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська на виконання рішення суду були повторно направлені запити відносно боржника УМВС України в Луганській області щодо виконання рішення суду про стягнення на користь позивача заборгованості в сумі 3445,57 гр. та про стягнення за іншими виконавчими документами за цим зведеним виконавчим провадженням, однак за відсутністю у боржника коштів виконати рішення щодо позивача не представилося можливим, а 12 червня 2008 року виконавче провадження щодо стягнення заборгованості на користь позивача було закрито у зв’язку з передачею повноважень по виконанню відповідачу Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області.
03 липня 2008 року відповідачем Підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області було відкрито виконавче провадження по виконанню стягнення заборгованості.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 22 серпня 2008 року було розстрочено виконання рішення про стягнення суми заборгованості 3449,57 гр. по 1/6 частині цієї суми щомісячно.
Прийнятими відповідачем Підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області заходами заборгованість боржником УМВС України в Луганській області була перерахована позивачеві у розмірі 1000 грн. у жовтні 2008 року, і залишок у розмірі 2449,57 грн. у квітні 2009 року.
Вказані обставини підтверджуються постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 17.05.2006 року по справі №2а-256/06 (а.с.11), скаргами позивача ОСОБА_1 до ВДВС Луганського міського управління юстиції та відповідями на зазначені скарги, постановою Алчевського міського суду Луганської області від 11.12.2007 року по справі №2а-118 (а.с.50), постановою про відкриття виконавчого провадження від 03.07.2008 року ВП № 8038330 (а.с.52), постановою про закінчення виконавчого провадження від 12.06.2008 року ВП № 2450596 (а.с.107), платіжним дорученням № 1252 від 27.04.2009 року (а.с.118), іншими матеріалами справи, поясненнями сторін.
Таким чином, суд вважає встановленим, що відповідачі - Відділ державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська та Підрозділ примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області діяли у межах своїх повноважень, однак рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 17 травня 2006 року про стягнення з боржника УМВС України в Луганській області на користь позивача 3449,57 гр. виконано ними з порушенням строків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження», збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.
Суд не вбачає підстав для покладення на відповідачів обов’язку по відшкодуванню позивачеві інфляційних втрат у розмірі 2483 грн. та моральної шкоди у такій же сумі 2483 грн.
Суд вважає, що позивач безпідставно посилається на ст.ст. 1166, 1167, 23 ,22 ЦК України, як на підставу вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки ці норми містять загальні правила відшкодування шкоди, що виникла внаслідок позадоговірних відносин, а порядок відшкодування шкоди у зазначеному позивачем випадку регулюється ст. 1174 ЦК України, яка є спеціальною для подібних випадків, та не вимагає наявності вини посадових осіб органу державної влади.
Таким чином, для покладення обов’язку по відшкодуванню шкоди у зазначеному випадку у разі заподіяння її державним виконавцем, необхідна наявність шкоди, протиправних дій та причинного зв’язку між ними
Суд вважає, що у даному випадку для покладення на відповідачів обов’язку по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди, завданої при виконання судового рішення, недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом у встановлені строки.
За встановлених судом обставин, судове рішення про стягнення на користь позивача заборгованості не могло бути фактично виконане відповідачами у встановлені Законом України «Про виконавче провадження» строки, оскільки крім виконавчого документу щодо позивача, на виконанні відповідачів до цього ж боржника знаходилися і інші виконавчі документи інших стягувачів, звернути стягнення на майно боржника не представлялося можливим, оскільки боржник є бюджетною організацією і свого майна не має, а кошти на погашення заборгованостей за виконавчими документами боржнику з бюджету тривалий час не виділялися.
Таким чином, у даному випадку мали місце перешкоди, які не залежали від дій чи бездіяльності відповідачів, а тому суд не вбачає причинного зв’язку між діями відповідачів та зростанням індексу інфляції, що потягло знецінення стягнутої суми, а також моральних переживань позивача з приводу неотримання ним присудженої суми заборгованості, як про це посилається позивач.
Посилання позивача також ще й на ст. 625 ЦК України, як на підставу своїх вимог, судом не приймається до уваги, оскільки ця норма стосується випадків невиконання грошового зобов’язання боржником.
У даному випадку, відповідачі з позивачем ні в яких зобов’язальних відносинах не знаходилися, боржниками перед ним не є, відповідачі виконували покладену на них функцію виконання судового рішення, а тому вказана норма на виниклі правовідносини між сторонами не поширюється.
Та обставина, що є судове рішення про визнання незаконною бездіяльності відповідача Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Луганська, не є підставою для стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди, оскільки, як зазначено вище, обставини, що склалися, перешкоджали своєчасному виконанню судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що позивач має право звернутися з вимогами про відшкодування суми інфляційних втрат та моральної шкоди до безпосереднього боржника на загальних підставах.
Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про відшкодування витрат на відправку поштової кореспонденції в сумі 147,86 грн., оскільки вказані витрати не відносяться до судових витрат у сенсі ст. 94 КАС України. Зазначені витрати не можуть бути віднесені і до матеріальної шкоди, оскільки для визнання таких витрат матеріальною шкодою необхідна одночасна наявність шкоди, протиправних дій, причинного зв’язку між шкодою та протиправними діями, і вини заподіювача шкоди.
Таким чином, суд вважає за можливе частково задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1, визнати дії Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області по виконанню судового рішення по стягненню на користь позивача заборгованості з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області за обмундирування у сумі 3449,57 грн., такими, що виконані з порушенням строків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження», а у задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.
Згідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 51 грн. відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», згідно п. б ч.1 ст.3 якого, оскільки судом задовольняються вимоги про визнання дій Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області такими, що виконані з порушенням передбачених законом строків, суд вважає за можливе стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. з Державного бюджету України, а не з відповідача – Головного управління Державного казначейства України в Луганській області.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 27.11.2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 02.12.2009 року, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст. ст. ст. 11, 71, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії відповідача Підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Луганській області по виконанню судового рішення по стягненню на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області за обмундирування у сумі 3449,57 грн. такими, що виконані з порушенням строків, встановлених Законом України «Про виконавче провадження».
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Повний текст постанови викладено 02 грудня 2009 року.
Головуючий: суддя О.П.Островська