ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд  України у складі колегії суддів :

З участю представників :

позивача –Лилик О.П., за довіреністю

відповідача –Чиханцов М.А., за довіреністю

                                                    ВСТАНОВИВ :

         Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2005р. у справі №18/362, яке залишене без змін постановою від 18.04.2006р. Київського  апеляційного господарського суду,  первісний позов задоволено повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 56 700,60 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції, 7 382,69 грн. пені, 3 .886,56 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, 1 700 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

          Не погоджуючись із судовими рішеннями, ОП "6-й Київський авторемонтний завод"  звернувся до Вищого господарського суду України  з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 18.04.2006р. Київського  апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2005 р. у справі №18/362, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

        Розпорядженням від 27.07.2006р. заступника голови Вищого господарського суду України, у зв’язку зі значним навантаженням судді Першикова Є.В. для перегляду в касаційному порядку справ  №40/610, №П-13/222, №36/618, №20/26д, №47/76-06, №10/489, №18/362, №18/361, №44/64-06,  призначених до розгляду на 26.07.2006р. колегією суддів у складі: головуючого –ПершиковаЄ.В. суддів –Савенко Г.В., Ходаківської І.П., утворено колегію суддів в наступному складі: головуючий –Ходаківська І.П., судді –СавенкоГ.В., Кривда Д.С.

       Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.

      Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача 56 614,22 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції, 4 328,22 грн. - 3% річних, 9 706,62 грн. пені у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, передбаченого мировою угодою від 15.10.2002, укладеною сторонами.

      06.12.2005р. позивачем за первісним позовом подано клопотання в порядку ст. 22 ГПК України про стягнення з відповідача 43 184,00 грн. боргу, 13 516,60 грн. інфляційних нарахувань, 3 886,56 грн. - 3% річних, 7 382,69 грн. пені.

      Відповідно до мирової угоди від 15.10.2002р. відповідач за первісним позовом, за угодою сторона 1, зобов'язався сплатити позивачеві, за угодою сторона 2, заборгованість у розмірі 43 184,00 грн., частинами: до 15.11.2002, 15.12.2002 та 15.01.2003.

      Як встановлено попередніми судовими інстанціями, докази сплати відповідачем боргу відсутні.

      Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

      Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

     Пунктом 8 угоди від 15.10.2002 сторони погодили умову про те, що у разі порушення строків платежів відповідач за первісним позовом сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми заборгованості.

       Таким чином, попередні судові інстанції дійшли правомірного висновку щодо  стягнення з відповідача 56 700, 60 грн. боргу з врахуванням індексу інфляції, 7 382,69 грн. пені, 3 886,56 грн. трьох процентів річних.

       Щодо зустрічного позову ОП “6-й Київський авторемонтний завод" колегія суддів зазначає наступне.

      Зустрічний позов ґрунтується на тому, що  при укладенні угоди від 15.10.2002  ОП "6-й Київський авторемонтний завод", як юридична особа, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а саме не міг здійснювати цивільні права та обов'язки через правління та/або голову правління у зв'язку з їх відсутністю де-юре, оскільки згідно із п.4.6.4 Статуту позивача правління обирається на строк 5 років, правління позивача на чолі з Козяром П.І. було обрано конференцією підприємства 07.12.1992 (протокол №1), тому на думку, відповідача, повноваження членів правління та, зокрема, його голови, закінчились 08.12.1997р.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Статуту ОП "6-й Київський авторемонтний завод", зареєстрованим 28.12.1992, реєстраційний номер 00941741-ОП, органами управління орендного підприємства є конференція орендного колективу та правління орендного підприємства, голова правління є керівником орендного підприємства (п. 4.4). Пунктом 4.7,пп."а","б" Статуту передбачено, що голова правління діє від імені орендного підприємства, представляє його зацікавленість на усіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах, організаціях та установах; укладає угоди.

      Статутом не передбачено можливих випадків звільнення з підстави спливу п'ятирічного терміну перебування на посаді голови правління.  

      Згідно з протоколом № 1 від 07.12.1992р. організаційних зборів конференції уповноважених колективу головою правління обрано Козяра П.І.  

      30.12.1992 за № 349-ок видано наказ про вступ Козяра П.І. на посаду голови правління -директора орендного підприємства.

      Мирову угоду від 15.10.2002, укладену сторонами, від ОП "6-й Київський авторемонтний завод" підписав Козяр П.І.

      Як встановлено судами, в матеріалах справи відсутні докази того, що на час підписання спірної угоди посаду голови правління та директора орендного підприємства обіймала інша особа, яка мала повноваження на реалізацію цивільних прав та обов'язків орендного підприємства відповідно до норми ст.92 ЦК України.         

       Лише 19.04.2005 на загальних зборах колективу орендного підприємства (протокол № 1) з посади голови правління - директора Козяра П.І. було відкликано.       

       Отже, твердження ОП "6-й Київський авторемонтний завод" про укладення мирової угоди з порушенням вимог закону спростовується встановленими по справі обставинами.

      Висновки, зроблені у рішенні Святошинського районного суду м.Києва від 27.02.2006, на які послався заявник скарги, є юридичною оцінкою фактів та доказів, наданих суду загальної юрисдикції сторонами в цивільній справі, а не фактами, тому апеляційний суд дійшов вірного висновку, що  підстави для застосування норм ст. 35 ГПК України відсутні.

      Окрім того, Протокол № 3 зборів трудового колективу та правління орендного підприємства від 15.10.2004 є лише одним із доказів про перебування в цей період Козяра П.І. на посаді голови правління та директора. Про зазначену обставину, як встановлено попередніми судовими інстанціями, свідчать і решта матеріалів справи, однак заявник, стверджуючи про допущення порушень при проведенні зазначених зборів, не підтвердив це документами. Також відсутнє рішення суду про визнання рішення зборів, проведених 15.10.2004, недійсними.

         Щодо посилання в касаційні скарзі  на порушення ст.127 Конституції України, яке, на думку скаржника, полягає в  розгляді справи в господарському судді першої інстанції суддею одноособово, то такі висновки ґрунтуються на невірному тлумаченні зазначеної статті.

      Аналіз ст. 127 Конституції України та ст. 13, ч.2, 3 ст. 59 Закону України “Про судоустрій України” свідчить, що справи у судах першої інстанції розглядаються  одноособово суддею, який  має вищу юридичну освіту. Суддею спеціалізованого суду, окрім осіб з вищою юридичною освітою, може бути особа, яка  має вищу освіту у галузі знань, що охоплюються межами юрисдикції відповідного спеціалізованого суду. Саме ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

      Таким чином,  вищенаведене твердження скаржника щодо незаконного складу суду не заслуговує на увагу.

З огляду на всі вищевикладені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду прийнята у відповідності до вимог чинного законодавства і підстави для її зміни або скасування відсутні.     

        Відповідно до  ст.ст.85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою сторін  оголошена  вступна   та резолютивна частини постанови .          

        Керуючись, ст.ст.111-5,  111-9, 111-7, 111-11   Господарського процесуального кодексу України,   Вищий господарський суд України

                                                  ПОСТАНОВИВ :

       Касаційну скаргу Орендного підприємства “6-й Київський авторемонтний завод” залишити без задоволення.

      Постанову від 18.04.2006р. Київського  апеляційного господарського суду у справі № 18/362 Господарського суду  міста Києва   залишити без змін.

Головуючий    суддя                                                                І.  Ходаківська  

Судді                                                                                         Г.  Савенко

                                                                                                  Д. Кривда