Справа № 359/10099/15-к Головуючий у І інстанції Гончаров О.М.

Провадження № 11-кп/780/87/18 Доповідач у 2 інстанції Говоруха В. І.

Категорія Розділ 2 11.01.2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2018 року. м. Київ.

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Говорухи В.І.,

суддів - Габрієля В.О., Полосенка В.С.,

при секретарі Олійнику О.Л., за участю прокурора Ляшенка Р.О.,

обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Зайченка В.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_2 адвоката Зайченка В.М. та прокурора Бориспільської місцевої прокуратури Київської області Баклана В.М. на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2016 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Бандурово Гайворонського району  Кіровоградської області, місце проживання: АДРЕСА_1, освіта вища, одруженого, інваліда 2 групи, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_5 у відшкодування заподіяної моральної шкоди 3000 гривень, в частині стягнення матеріальних збитків відмовлено.

В С Т А Н О В И Л А:

За вироком суду, ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. Так, ОСОБА_2 знаходячись 10.03.2014 року, близько 10 год. 10 хв., біля ділянки АДРЕСА_2 в садовому товаристві «Масив Кийлівський», реалізуючи свій злочинний умисел спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_5, який у цей час був на драбині, став між драбиною та електроопорою, обперся спиною об неї, та руками відштовхнув драбину з ОСОБА_5 від себе.

Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_2, ОСОБА_5 впав разом з драбиною та вдарився потиличною частиною голови об ґрунт, отримавши відповідно до висновку експерта №124Д від 19.06.2014 року тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканин із синцем потиличної області голови, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та визнати ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та виправдати ОСОБА_2 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції хоча і в повній мірі досліджені всі обставини справи, однак прийнято рішення яке не відповідає фактичним обставинам справи. Суд не дав належної оцінки всім доказам по справі. За наявності суперечностей в показах свідків суд у вироку не дав їм належної оцінки. Не оцінив суд докази і з точки зору їх взаємозв'язку. Не надано оцінки показам потерпілого ОСОБА_5 наданих в судовому засіданні від 21.06.2016 року та показам свідка ОСОБА_6 наданих в судовому засіданні від 11.07.2016 року, які значно різняться. Зазначає, що судом не враховано того, що протоколи слідчих дій складені в порушення вимог ст. 104 КПК України. На належному рівні не розглянуто питання щодо допустимості доказів. Крім того, зазначає, що упередженість органів досудового слідства призвело до складання безпідставного та невмотивованого обвинувального висновку в якому відсутні будь - які посилання на доводи, наведені обвинуваченим на свій захист і результати їх перевірки. Зазначає, що висновки судово-медичної експертизи № 124д та № 189д не ґрунтуються на достатніх вихідних даних і є недостовірними. Зазначає, що наданими стороною обвинувачення доказами не доведено наявність у ОСОБА_2 умислу на скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України характеризується тільки умисною виною, що в судовому засіданні не доведено. Докази винуватості не є переконливими, а тому ОСОБА_2 необхідно виправдати.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Зазначає, що ОСОБА_2 не відшкодував заподіяні потерпілому злочином збитки.

В запереченнях, які надійшли до суду, захисник обвинуваченого просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення. Кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України закрити на підставі п. 2 ч.1 ст. 286 КПК України за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та не підтримав апеляцію прокурора у зв'язку з закінчення строків давності, думку обвинуваченого та захисника, які підтримували в повному обсязі подану ними апеляційну скаргу та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, та надавши останнє слово обвинуваченому колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За правилами ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вказані вимоги закону, як вважає колегія суддів, судом першої інстанції у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 були дотримані.

Розглядаючи зазначену справу, суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у провадженні та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Постановляючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_2 суд першої інстанції обґрунтував його доказами, які були досліджені в ході судового розгляду та відповідають вимогам належності та допустимості.

Твердження ж сторони захисту про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтуються на неправильній оцінці показань потерпілого, які є сумнівними, а також про те, що обвинувачений ОСОБА_2 не спричиняв і взагалі в силу інвалідності не міг спричинити тілесні ушкодження потерпілому, в той же час у обвинуваченого не було умислу спричинити потерпілому тілесні ушкодження, про що йдеться в апеляційні скарзі, колегія суддів визнає необґрунтованими.

Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі показань потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 у взаємозв'язку із даними, зафіксованими у документах.

Зокрема, потерпілий ОСОБА_5 в суді підтвердив, що маючи намір перевірити лічильник підставив драбину до стовпа під кутом, щоб забезпечити її стійкість, піднявся по драбині наверх до рівня лічильника. Коли хотів відкрити ящик в якому знаходився лічильник відчув що драбина падає і побачив як ОСОБА_2, стоячи між стовпом та драбиною, спиною уперся в стовп, а руками штовхав драбину на якій він знаходився. Драбина впала на землю. Він також впав з висоти на землю, на спину, ударившись потиличною частиною голови і тимчасово втратив свідомість. Коли прийшов до тями йому допомогли піднятися, довели до дому, а потім доставили до лікарні.

За показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ОСОБА_2 штовхнув драбину на якій перебував ОСОБА_5, драбина впала разом з потерпілим, якого після цього доставили до лікарні.

Проаналізувавши вказані показання та встановивши, що покази потерпілого повністю підтверджуються показами свідків, які були очевидцями події, незважаючи на захисну версію, за якою обвинувачений заперечував умисел на спричинення тілесних ушкоджень, суд першої інстанції обґрунтовано відкинув показання обвинуваченого в цій частині, визнавши їх такими, що направлені на уникнення відповідальності, та поклав в основу висновку про доведеність винуватості в інкримінованому йому злочині, показання потерпілого та свідків, співставивши їх з письмовими доказами у провадженні.

З врахуванням конкретних обставин справи та зацікавленості певних осіб у розгляді справи, наявності між ними родинних зв'язків суд, мотивувавши своє рішення у вироку, обґрунтовано надав перевагу показам свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які є особами незацікавленими у результатах розгляду справи, з чим погоджується і колегія суддів.

З врахуванням викладеного колегія суддів погоджується з тим, що висновок суду першої інстанції про винність обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України відповідає фактичним обставинам справи і ґрунтується на повно і обєктивно досліджених в судовому засіданні та належним чином оцінених і наведених у вироку доказах, які зібрані в кримінальному провадженні.

З врахуванням викладених обставин дії обвинуваченого ОСОБА_2 судом правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 125 КК України.

Доводи апеляційної скарги захисника про складання протоколів слідчих дій з порушеннями вимог ст. 104 КПК України та упередженості органів досудового розслідування, що призвело до складання безпідставного та невмотивованого обвинувального акту не знайшло свого підтвердження в суді першої інстанції з чим погоджується і колегія суддів.

При складанні протоколу проведення слідчого експерименту від 13.10.2014 року дійсно не вказано дати народження, місця проживання потерпілого ОСОБА_5, а також дати народження, місця проживання свідка ОСОБА_6; в протоколі огляду місця події та протоколі проведення слідчого експерименту від 13.10.2014 року не зазначено в заключній частині спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу за участю свідка ОСОБА_6. На думку колегії суддів такі недоліки не впливають на доказове значення документу .

Твердження обвинуваченого та захисника про відсутність умислу на спричинення тілесних ушкоджень через ненавмисні дії, викликані обставинами, коли він перечепився і падаючи ненавмисно товкнув драбину розцінюється судом, як спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності. Так як конструкція драбини, наявність в її верхній частині «рожків», які при встановленні драбини на опору, не дають їй впасти вправо-наліво, встановлення драбини під кутом до стовпа, і вага особи, що є на драбині, унеможливлюють падіння драбини без застосування значної сили в напрямку від стовпа, що й було встановлено судом першої інстанції.

На підставі встановлених в судовому засіданні даних суд обґрунтовано прийшов до висновку, що своїми діями ОСОБА_2 заподіяв потерпілому умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровя. На думку колегії суддів небажання в даному випадку заподіяння тілесних ушкоджень не виключає умисної вини обвинуваченого. Всі обставини свідчать, що ОСОБА_2 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання їх суспільно небезпечних наслідків. Коли відштовхував драбину на якій на значній висоті знаходилась людина він створив обстановку, що призвела до падіння потерпілого зі значної висоти на землю і отримання ним тілесних ушкоджень, і тим самим допустив можливість настання таких наслідків. Саме свідоме допущення наслідків виявилося в його байдужому ставленні до настання наслідків у виді тілесних ушкоджень, а отже заподіяв легкі тілесні ушкодження з непрямим умислом.

Посилання захисника , що при проведенні огляду потерпілого ОСОБА_5, складанні акту судово-медичного обстеження, а також проведенні судово-медичних експертиз експертом не використовувалися медичні документи щодо звернення до лікаря ОСОБА_5 та перебігу його лікування (історія хвороби, виписки або інші документи щодо звернень потерпілого за медичною допомогою) не свідчать про відсутність тілесних ушкоджень, тим більше, що експерт особисто проводив судово - медичне обстеження, встановлено, що потерпілий втрачав свідомість, а тому достатніх підстав ставити під сумнів висновки експерта не має. Згідно діючого КПК України проведення одноособово одним експертом декількох експертиз в одному провадженні не заборонено.

Непереконливими, як вважає колегія суддів, є посилання захисника на те, що ОСОБА_2 взагалі не міг спричинити потерпілому легкі тілесні ушкодження так, як являється інвалідом, оскільки це спростовується показами потерпілого та свідків.

Колегією суддів не встановлено обставин, які б позбавили можливості сторону захисту під час досудового розслідування або судового розгляду реалізувати свої права у спосіб, визначений кримінальним процесуальним законом. При цьому всі клопотання сторони захисту в суді були вирішенні з дотриманням вимог процесуального закону.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, колегію суддів не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вирок суду законним і обґрунтованим, у зв'язку з чим залишає апеляційну скаргу захисника Зайченка В.М. без задоволення

Так, колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.125 КК України, тобто за злочин, який відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості та який було вчинено ним 10 березня 2014 року.

Оскільки на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції строки давності передбачені ч. 1 ст.49 КК України вже минули, а саме 3 роки з моменту вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі, на підставі ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 підлягає звільненню від покарання, призначеного судом першої інстанції за вчинення злочину передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Даних про те, що після вчинення зазначеного злочину ОСОБА_2 ухилявся від слідства та суду в матеріалах справи немає.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника Зайченка В.М. та прокурора - залишити без задоволення.

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 змінити.

На підставі ст. ст. 12, ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного покарання у зв'язку з закінченням строків давності.

В іншій частині вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 листопада 2016 року щодо ОСОБА_2 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 3- х місяців з дня проголошення.

Головуючий В.І. Говоруха

Судді В.О. Габрієль

В.С. Полосенко