Справа № 22-7022/2008 Головуючий у 1 інстанції Іванов І.П.
Категорія 51 Доповідач Звягінцева О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2008 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С.
суддів Звягінцевої О.М., Молчанов С.І.
при секретарі Шилковій Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Донецькгірмаш" про поновлення на роботі та оплату лікарняних і
встановив:
в апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1. оспорює обгрунтованість рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 13 серпня 2008 року, яким відмовлено в задоволенні позову, і ставить питання про його скасування і ухвалення нового про задоволення позову за порушенням норм матеріального і процесуального права.
Посилається на те, що власник не вправі був вимагати від неї виконання роботи, що не обумовлена умовами трудового договору щодо поновлення різців, дії майстра, голови профспілки вважає неправомірними.
З досліджених судом доповідних що її відмови від такої роботи вбачається, що власник порушує договірні обов'язки.
За період з 1.12.2007 р. до кінця січня 2008 р. відповідно до умов договору власник повинен був забезпечити для неї 1780 заготівок, замість цього з вини майстра та начальника цеху був фактичний простой та вона втратила у заробітку біля 6000 грн.
Окрім того, на свої письмові звернення з цього приводу на ім'я генерального директора підприємства відповідей так і не отримала.
В засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову, а представник відповідача ВАТ «Донецькгірмаш» за довіреністю Дюмін А.О. заперечував проти доводів скарги, просив про її відхилення та залишення без зміни судового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
29.02.2008 року ОСОБА_1. звернулась до суду з вказаним позовом до відповідача ВАТ «Донецькгірмаш» і зазначала, що працювала на цьому підприємстві та 4.02.2008 року була звільнена з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.
Вважає, що підстав для її звільнення немає.
Крім того, вважає, що не може бути звільненою з цих підстав, оскільки з 4.02.2008 р. був відкритий її лікарняний № 833849 серії ААФ.
Тому просила ухвалити рішення, яким зобов'язати адміністрацію ВАТ «Донецькгірмаш» поновити її на роботі з 4.02.2008 року, оплатити її лікарняний.
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 13 серпня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Апеляційний суд вважає, що позивачкою не надано переконливих доказів на обґрунтування вимог щодо її незаконного звільнення за ініціативою власника.
Судом встановлено, що ОСОБА_1. прийнято на роботу з 14.06.2003 року токарем згідно з наказом № 605 від 21.06.2003 року ( а. с. ).
Згідно з наказом № 332 від 9.12.2003 року її було переведено фрезерувальником інструментального цеху ( а. с. ).
При прийнятті позивачки на роботу не було конкретизовано вид продукції, який вона повинна буде виробляти.
В засіданні апеляційного суду позивачка не заперечувала, що за її заявою про прийняття на роботу і наказом про прийняття на роботу не було зазначено, яку саме вона буде виконувати роботу.
Оскільки робота з фрезерування оплачується більше, ніж з реставрації різців, тому вважає, що адміністрація не надавала їй роботу, і з цієї причини вона відмовлялась від роботи по відновленню різців; така робота, на її думку, буде порушувати права токарів, які змушені користуватися реставрованими різцями.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1. і раніше допускала порушення трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку, згідно з наказом № 38-В від 29.11.2007 року їй було оголошено догану за те, що вона скоїла прогули без поважної причини, оскільки була відсутньою на роботі з 1 листопада 2007 року до 23 листопада 2007 року без поважної причини (т. 1 а. с. 13).
1 листопада 2007 року позивачка написала заяву на ім'я генерального директора підприємства, що на цю дату не відковали жодного різця з тих, що занесені до виробничого плану цеху на листопад, тому вона відпускає себе у безстрокову оплачувану відпустку ( т. 1 а. с. 17), і фактично не виходила на роботу з 1 до 23 листопада 2007 року.
Позивачка підтвердила, що дійсно написала таку заяву і дійсно не виходила на роботу з 1.11.2007 року до 23.11.2007 року, оскільки не бажала займатися реставрацією різців, вважає, що відповідач був зобов'язаний виробити відповідну кількість нових різців і надавати їх їй для наступної обробки.
Вона вважає, що відповідачем порушувались її права, оскільки роботи з реставрації різців оплачувались за нижчими розцінками, ніж обробка нових.
Відповідач заперечував проти таких доводів і поясняв, що підприємством вже на протязі п'яти останніх років нові різці вироблялись дуже в обмеженій кількості і робота позивачки як фрезерувальника полягала саме в реставрації різців, які використовувались цим же самим підприємством.
Позивачка з часу прийняття на роботу з 2003 року до 2006 року виконувала вказану роботу, а з 2006 року почала відмовлятися від неї.
В наступному в грудні 2007 року - січні 2008 року позивачка також відмовлялась виконувати змінні завдання з реставрації різців.
Внаслідок цього відповідачем видано наказ № 18-к від 4.02.2008 року про звільнення з підстав, передбачених вимогами п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП за систематичне невиконання фрезерувальником ОСОБА_1. без поважних причин обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, з урахуванням того, що до неї раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення (т.1 а. с. 3).
Хоча в цьому наказі не зазначені конкретні випадки її відмови від виконання покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку обов'язків, дати такої відмови, але суд перевірив і встановив, що звільненню позивачки передували такі факти, чого не заперечувала сама позивачка.
Зокрема, матеріалами справи (доповідними записками начальника інструментального цеху, виробничого майстра, актами комісії) документально підтверджено факти відмови позивачки 3, 4, 12, 13, 14, 17, 18, 19, 20, 21, 24, 26, 27, 28, 29 грудня 2007 року, 8, 11, 14, 15, 16, 17, 18, 21, 22, 23, 24, 25, 28, 29, 30 січня 2008 року від виконання обов'язків, покладених на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Наказом № 46-к від 4.04.2008 р. було змінено дату звільнення на 7 березня 2008 року (останній день хвороби), оскільки позивачка знаходилась на лікарняному з 4.02.2008 року, окрім того, в наказі зазначено, що відповідачеві про її хворобу стало відомо з її позовної заяви 5.03.2008 p., a 3 лікарняних вона надала лише 4 квітня 2008 року (т.2 а. с. 10).
Всупереч доводам апеляційної скарги судом першої інстанції було достовірно встановлено, що ОСОБА_1. дійсно систематично не виконувала без поважних причин обов'язки, покладені на неї трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, і до неї раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
А тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд також вважає, що доводи позивачки щодо мотивів, за яких вона відмовлялась виконувати роботу за трудовим договором (це - порушення інтересів
інших працівників підприємства, які змушені користуватися реставрованими різцями, і таке інше), не впливає на правильність визначених правових висновків
суду.
Всупереч доводам апеляційної скарги трудові права самої позивачки відповідачем не було порушено, оскільки відповідно до умов трудового договору він забезпечував її необхідним обсягом роботи.
Судом правильно встановлено, і це підтверджено матеріалами справи, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1. дотримано вимоги ст. ст. 147-149, 43 КЗпП України.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції були відсутні законні підстави для поновлення позивачки на роботі.
Доводи її скарги апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не спростовують правових висновків суду.
Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або невідповідності висновків суду обставинам справи, або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 13 серпня 2008 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.