ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 серпня 2006 р. | № 21/100-05 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Перепічая В.С. (головуючий ), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємства “Виробниче об’єднання “ГАРДА” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005р. та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2005р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “НВФ “УКРПРОМВПРОВАДЖЕННЯ” до Приватного підприємства “Виробниче об’єднання “ГАРДА” про стягнення сум |
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В :
У березні 2005 року ТОВ “НВФ “УКРПРОМВПРОВАДЖЕННЯ” пред'явило в господарському суді позов до Приватного підприємства “Виробниче об’єднання “ГАРДА” про стягнення 45828 грн. передоплати за договором №13 від 28.10.2003р., 3666,24 грн. пені, 1289,88 грн. річних та 549,15 грн. інфляційних, з підстав ст. 625 ЦК України.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2005р. (суддя Алмазова І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005р. (судді Ясир Л.О. –головуючий, Білецька Л.М., Науменко І.М.), позов було задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 45828 грн. передоплати та 3084,41 грн. пені, в решті позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2005р. і припинити провадження по справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У справі оголошувалась перерва з 26.07.2006р. на 02.08.2006р.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи, 28.10.2003р. між ППВО "Гарда" та ТОВ НВФ "Укрпромвпровадження" був укладений договір №13 (далі – Договір), за яким замовник (позивач) брав на себе зобов'язання оплатити, а виконавець (відповідач) - виготовити листогнучкий станок мод. ЛГС-м-2500 по ТУ.У 20195520-002-95 у кількості 1 шт.; загальна вартість 34500 грн.; у разі зміни ціни на обладнання виконавець узгоджує її з замовником з підписанням документів (додаткових уз годжень, виставлених рахунків, тощо), або без них за виставленим рахунком.
За п. п. 3.1.1, 3.1.2 Договору замовник здійснює оплату обладнання по виставленим рахункам у розмірі 50% перед оплати і 50% за 35-40 днів до закінчення виготовлення обладнання; після отримання від замов ника передоплати у розмірі 50% від вартості обладнання на розрахунковий рахунок виконавця, він (виконавець), протягом 80-90 днів виготовляє обладнання у повному обсязі.
При цьому судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 45828 грн., але останній обладнання замовнику не передав.
Зазначене сторонами не оспорювалось.
Спір виник щодо стягнення за Договором 45828 грн. передоплати, 3666,24 грн. пені, 1289,88 грн. річних та 549,15 грн. інфляційних.
Отже суду, з огляду предмету Договору і інших його умов, слід було з’ясувати правову природу цього правочину, а звідси і правомірність застосування до спірних правовідносин Гл. 54 Цивільного кодексу України, і, зокрема, приписів ч. 2 ст. 693 цього Кодексу, це з одного боку.
З іншого, не з’ясував суд і те, чи передбачено Договором повернення сплачених грошових коштів, в разі коли виконавець не передасть замовнику визначене цим договором обладнання.
Крім того, задовольняючи позов, суд виходив з припису ч. 2 ст. 625 ЦК України, згідно якого боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проте суд не звернув увагу, що вищезазначена норма стосується виконання грошового зобов’язання, тоді як за вказаним Договором відповідач узяв на себе зобов’язання виготовити і передати позивачу обладнання.
На зазначене не звернув увагу і суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення господарського суду без змін.
Таким чином, враховуючи викладене визнати ухвалені судові рішення законними і обґрунтованими не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, ретельно з’ясувати дійсні обставини справи, обґрунтованість вимог позивача і заперечень відповідача і вирішити спір відповідно до встановленого та вимог закону.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Виробниче об’єднання “ГАРДА” задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.09.2005р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2005р. скасувати і справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншому складі суду.
Головуючий В.Перепічай
С у д д і
І.Вовк
П.Гончарук