ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2006 р. | № 20/228 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. - головуючого Глос О.І. Бакуліної С.В. |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Сенар” |
на рішення | від 12.05.2006 |
у справі господарського суду міста Києва № 20/228 |
за позовом | ВАТ “Святошино” |
до | ТОВ “Сенар” |
про | стягнення 3226,51 грн. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2006 (суддя Палій В.В.) задоволені позовні вимоги ВАТ “Святошино” про стягнення з ТОВ “Сенар” 3226,51 грн., в т.ч. 3223,34 грн. - основного боргу та 3,17 грн. - пені за договором від 29.03.2005 №41 постачання молочної продукції.
Рішення мотивовано тим, що позивач поставив відповідачу товар, натомість відповідач за одержаний товар розрахувався частково, сума боргу складає 3233,24 грн., в зв’язку з чим і на підставі ст.ст. 525, 526, 610, 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання свого зобов’язання по оплаті, тому згідно ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України з нього також підлягає стягненню пеня.
Відповідач із вказаним рішенням не погодився, в зв’язку з чим звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, під час розгляду справи суд першої інстанції порушив вимоги ст.ст. 42, 43 ГПК України і прийняв рішення у справі без участі представника відповідача, хоча ухвалою від 19.04.2006 про відкладення розгляду справи визнав явку сторін у судове засідання обов’язковою, що унеможливило надання відповідачем ґрунтовних заперечень проти позову і призвело до неповного з’ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Зокрема, ТОВ “Сенар” зазначає, що господарським судом міста Києва не була врахована часткова оплата товару, здійснена до подання позову, а, отже, невірно визначена сума боргу, що в свою чергу спричинило неправильне нарахування штрафних санкцій.
Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 29.03.2005 між сторонами був укладений договір №41 постачання молочної продукції, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується систематично постачати, а покупець (відповідач) приймати та оплачувати молочну продукцію (п. 1.1 договору) на умовах відстрочки платежу 7 банківських днів (п. 2.4 договору) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або готівкою через касу (п. 2.5 договору).
Як вказано в рішенні суду, на виконання вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується накладними, копії яких містяться в матеріалах справи, а відповідач за одержаний товар розрахувався частково і, таким чином, станом на час пред’явлення позову до суду, сума його боргу складає 3233,24 грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не були предметом дослідження жодний з доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, зокрема, не встановлено за якими саме накладними і на яку суму поставлено товар позивачем, яким чином і на яку суму проведені розрахунки відповідачем, тому не відомо з яких підстав суд дійшов висновку про існування боргу в сумі 3233,24 грн., адже навіть докладний розрахунок суми позову в матеріалах справи відсутній.
При цьому скаржник наполягає на тому, що часткова оплата отриманого товару була здійснена на підставі платіжних доручень № 16 від 18.04.2005 на суму 750 грн., № 225 від 07.09.2005 на суму 200 грн. та квитанції по оприбуткуванню касової виручки № А 000169 від 29.07.2005 на суму 200 грн., копії яких додано до скарги, а всього на суму 1150 грн., звідки його заборгованість перед ВАТ “Святошино” становить 2960,75 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2006 до господарського суду міста Києва надійшло клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи №20/228, оскільки відповідач не має можливості направити у судове засідання свого представника для надання обґрунтованих заперечень та доказів, що їх підтверджують, у зв'язку з його хворобою.
Зазначене клопотання судом відхилено, оскільки до нього не додано доказів, які б підтверджували викладені в ньому обставини, і у суду виникли сумніви щодо підписання клопотання від імені відповідача повноважною особою.
Колегія суддів погоджується з наявністю у господарського суду підстав для відхилення клопотання відповідача, наразі з тексту клопотання, поданого перед початком судового засідання, вбачається, що останній був обізнаний з датою і часом проведення судового засідання та не був позбавлений можливості надати письмовий документально обґрунтований відзив на позов і без участі свого представника в цьому засіданні.
Однак, як вбачається з ухвали суду від 19.04.2006 про відкладення розгляду справи, суд визнав участь представників сторін в наступному судовому засіданні 12.05.2006 обов’язковою, натомість розгляд справи 12.05.2006 здійснив без участі представника відповідача, чим порушив вимоги ст.ст. 42, 43 ГПК України.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судом не досліджені і не встановлені всі обставини справи, які мають значення для правильного розгляду спору, та які входять до предмету доказування, зокрема, виникнення і існування у відповідача грошового зобов’язання за договором № 41 від 29.03.2005, конкретний обсяг цього зобов’язання і період прострочення його виконання.
Таким чином, не встановлення судом першої інстанції вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ч.1 ст.43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване та законне судове рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 12.05.2006 у справі № 20/228 скасувати.
Справу направити на новий розгляд господарського суду міста Києва.
Касаційну скаргу ТОВ “Сенар” задовольнити.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.І.Глос
С.В.Бакуліна