Справа 22ц-7987                           Головуючий у 1 інстанції Садчиков Д.В.

Категорія 51                                  Доповідач Солодовник О.Ф.

                                              Р І Ш Е Н Н Я

                                    І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 12 жовтня 2009  року                            м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

 головуючого Кондратьєвої О.М., суддів Солодовник О.Ф., Лук’янової С.В.,

 при секретарі Косюга Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення компенсації на утримання дитини у дитячому дошкільному закладі, заборгованості за вартість вугілля, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату листка непрацездатності, стягнення моральної шкоди,  

                                                          В С Т А Н О В И В :

                У квітні 2009 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону про стягнення компенсації на утримання дитини у дитячому дошкільному закладі, заборгованості за вартість вугілля, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату листка непрацездатності, стягнення моральної шкоди,  мотивуючи наступним. Він працював у відповідача з 01 серпня 2006 року респираторником. З ним було укладено контракт, у якому було вказано перелік пільг, що надаються працівнику, зокрема, відшкодування вартості комунальних послуг, житла та палива; забезпечення житлом на пільгових умовах згідно з законодавством; першочергове встановлення квартирного телефону; першочергове влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади та відшкодування 50 % вартості їх утримання; порядок надання пільг регулюється діючим законодавством. Потім до вказаного контракту вносилися зміни щодо посадового контракту та терміну дії контракту. Вказані пільги йому не надавалися, тому просив стягнути з відповідача їх вартість в сумі 704,22 грн. 31 грудня 2008 року він захворів, а 05 січня 2009 року дізнався про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку контракту. 15 січня 2009 року він надав відповідачу для оплати лікарняний листок, однак йому було відмовлено в оплаті лікарняного. Він не підписував жодного контракту або доповнення з часу підписання  продовження дії контракту до 31 грудня 2007 року. Вважає звільнення незаконним, тому що він, по-перше звільнений з роботи у період находження на лікарняному, по-друге, вважає, що строковий трудовий договір, переукладений один чи декілька разів,  вважається таким, що укладений на невизначений строк.  Тому вважає, що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 3712,8 грн та оплатити листок непрацездатності 2633,85 грн. Незаконним звільненням з роботи йому спричинена моральна шкода в розмірі 5000 грн, яку він просив стягнути з відповідача.  Також просив стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати на правову допомогу в сумі 500 грн.

                У червні 2009 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за утримання дитини у дитячому дошкільному закладі в сумі 704,22 грн, вартість вугілля за час проходження служби, середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5067,71 грн та оплатити листок непрацездатності 2889,07 грн, моральну шкоду в розмірі 5000 грн та понесені судові витрати на правову допомогу в сумі 500 грн.

                У липні 2009 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за утримання дитини у дитячому дошкільному закладі в сумі 704,22 грн, вартість вугілля за час проходження служби в сумі 4494 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5067,71 грн та оплатити листок непрацездатності 2889,07 грн, моральну шкоду в розмірі 20000 грн та понесені судові витрати на правову допомогу в сумі 500 грн.

                Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 липня 2009 року позов ОСОБА_1. задоволено частково : з Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України в особі Десятого воєнізованого гірничорятувального загону на його користь стягнуто оплату листка тимчасової непрацездатності за лікарняним в розмірі 770,42 грн та судові витрати на користь держави.  

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, з тих підстав, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та судом порушено вимоги матеріального та процесуального права.  

               Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності з вимогами матеріального та процесуального законодавства.

                Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1., його  представника ОСОБА_2., представника відповідача ОСОБА_3,   дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

                Судом першої інстанції встановлено наступне.

                Між сторонами склалися трудові правовідносини.

                Позивач працював у відповідача з 01 серпня 2006 року респираторником 5 розряду. З ним було укладено контракт від 01 серпня 2006 року терміном дії до 31 жовтня 2006 року (а.с.204-208).  01 листопада 2006 року між сторонами було укладено новий контракт, згідно з яким позивач приймався на роботу року респираторником 5 розряду терміном дії до 01 листопада 2007 року (а.с.180-184).  Згідно з доповненнями від 01 листопада 2007 року термін дії контракту продовжено до 31 грудня 2007 року (а.с.22). Відповідно з доповненнями від 28 грудня 2007 року термін дії контракту продовжено до 31 грудня 2008 року (а.с.23). Наказом відповідача від 31 грудня 2008 року № 128\к позивача було звільнено з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку контракту (а.с.29). Згідно з листком непрацездатності позивач хворів з 31 грудня 2008 року по 14 січня 2009 року включно (а.с.26).

                Апеляційним судом встановлено, що Десятий воєнізований гірничорятувальний загін є юридичною особою (а.с.114).

                Згідно зі ст.80 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

                Як вбачається з матеріалів справи позов було заявлено до Десятого воєнізованого гірничорятувального загону, який є юридичною особою (а.с.114). Тоді як суд першої інстанції помилково вказав у рішенні, що відповідачем по справі є Державна воєнізована гірничорятувальна служба у вугільній промисловості України в особі Десятого воєнізованого гірничорятувального загону та стягнув суми з вказаної служби.

                Таким чином, судом першої інстанції порушено вимоги матеріального права і тому на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні : виключенню з рішення суду слів «Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України в особі».

                Як вбачається з п.12 контракту від 01 листопада 2006 року, укладеного між сторонами, рятувальнику надаються трудові та соціально-побутові пільги відповідно до діючого законодавства. Пільги надаються при наявності коштів на ці цілі (а.с.182).

                Організаційні, правові та економічні засади створення і діяльності аварійно-рятувальних служб, обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників, а також питання міжнародного співробітництва у сфері ліквідації надзвичайних ситуацій визначаються Законом України «Про аварійно-рятувальні служби».  

                Згідно зі ст. 29 вказаного Закону на особовий склад професійних аварійно-рятувальних служб, який обслуговує підприємства, установи та організації з шкідливими та небезпечними умовами праці, поширюються гарантії прав громадян на охорону праці, встановлені законодавством про охорону праці для працівників цих підприємств, установ та організацій. Рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також громадських організацій, що створюють професійні аварійно-рятувальні служби, для рятувальників можуть встановлюватися додаткові гарантії соціального захисту.

                Тому апеляційним судом не приймаються доводи позивача щодо поширення на нього соціальних гарантій, передбачених ст.43 Гірничого закону України, зокрема надання безоплатного палива на побутові потреби та компенсації витрат на електроенергію та газ.

                Відповідно з п.19 Положення про Державну воєнізовану гірничорятувальну службу у вугільній промисловості, затвердженого наказом Міністерства вугільної промисловості України від 5 грудня 2006 року N 576 (наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства вугільної промисловості України від 22 серпня 2008 року N 437), рятувальники ДВГРС мають право на першочергове встановлення квартирних телефонів, влаштування дітей в дитячі дошкільні заклади. Рятувальникам ДВГРС надаються пільги щодо оплати житла, комунальних послуг та побутового палива за рахунок коштів ДВГРС. Порядок надання пільг визначається у відповідному положенні, яке затверджується Мінвуглепромом. До теперішнього часу такого положення не має.

                Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача компенсації за утримання дитини у дитячому дошкільному закладі в сумі 704,22 грн та вартості вугілля за час проходження служби в сумі 4494 грн.

                Згідно з ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

                Позивачем не заявлялися вимоги щодо поновлення на роботі, що підтвердили у судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги в цій частині неспроможні.

                Згідно з п.2.1 Положення про проходження служби основним особовим складом державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 22 січня 2002 р. N 25, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 березня 2002 р. за N 294/6582, професійний відбір основного складу ДВГРС здійснюється відповідно до ст. 12 Закону України "Про аварійно-рятувальні служби" на контрактній основі. На підставі п.3 додатку 3 до вказаного положення  у воєнізованих гірничорятувальних загонах (ВГРЗ) респіраторники приймаються на роботу за контрактною формою трудового договору.

                Відповідно з ч.3 ст.21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору , в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

                Як вбачається з доповнення від 28 грудня 2007 року термін дії контракту, укладеного між сторонами, продовжено до 31 грудня 2008 року (а.с.23). Тому відповідач правомірно звільнив позивача з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України у зв’язку з закінченням строку контракту (а.с.29). Доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтовані.

                Апеляційним судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем вимог ч.3 ст.40 КЗпП України, згідно з якими  не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, тому що ці обмеження не розповсюджуються на випадки звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України.

                Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.  

                Позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду, мотивуючи тим, що при його звільненні відповідачем були порушені його права, в результаті чого йому завдано моральних страждань, він втратив нормальні життєві зв'язки, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.  

                Однак при звільненні позивача не були порушені його права, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо тягнення моральної шкоди.

                Згідно з ч.1 ст.84 ЦПК України витратами на правову допомогу є витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця у галузі права. В матеріалах справи, відсутні документи, які б підтверджували понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката або іншого фахівця. У судовому процесі інтереси позивача представляв ОСОБА_2 на підставі довіреності (а.с.40). Тому підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача на його користь судових витрат на правову допомогу в сумі 500 грн відсутні.

                При встановленні зазначених фактів і постановленні рішення судом в частині відмови у задоволені позовних вимог і стягнення судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не було порушено норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріальго права.

                Доводи апеляційної скарги необгрутовані і не спростовують висновків суду.

                Тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

               Керуючись ст.ст.303-316 ЦПК України, апеляційний суд

                                                           В И Р І Ш И В :

               Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

               Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 липня 2009 року змінити : виключити з рішення слова «Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості України в особі».

              В іншій частині рішення суду залишити без змін.

              Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

              Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили цим рішенням.

                                                              Головуючий:

                                                             Судді: