ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" грудня 2009 р. К-3249/09
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. І.,
суддів Голубєвої Г. К.,
Карася О. В.,
Рибченка О. А.,
Федорова М. О.,
секретар судового засідання –Міненко О. М.,
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя
на постанову Господарського суду Запорізької області від 06.09.2007р. у справі № 5/30/07-АП-5/31/07-АП та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008р. (справа № 22а-1387/08)
за позовом Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя
до:
1) Приватного підприємства “Веста”,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Лібра-А”
про визнання недійсними угод,
за участю представників:
позивача –не з’явились,
відповідача-1 –не з’явились,
відповідача-2 –не з’явились,
встановив:
22.03.2007р. Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Запоріжжя подано позов про визнання господарських зобов’язань, оформлених договором доручення № 01/04 від 01.04.2003р. та договором підряду № 21/04 від 21.04.2003р. між Товариством з обмеженою відповідальністю фірми “Лібра-А” та Приватним підприємством “Веста”, недійсними.
Підставами для визнання договорів недійсними позивачем зазначені ст. 49 ЦК УРСР, ч. 1 п. 1 ст. 92 ЦК України, ст. 42, п. 15 ст. 58 ГК України, ст. 35 ГПК України, п. 11 ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.02.2004р.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 06.09.2007р. у справі № 5/30/07-АП-5/31/07-АП, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008р. (справа № 22а-1387/08), у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що правовідносини між відповідачами склались в серпні-листопаді 2003р.; на момент укладення спірних угод Приватне підприємство “Веста” мало статус юридичної особи і свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано не було; рішенням районного суду не встановлювалась обставина щодо наявності умислу в першого відповідача на укладення угод з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, не досліджувались будь-які господарські операції; позивач не надав доказів виключення підприємства з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; юридична особа вважається такою, що припинилася з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати, винести нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 14, ч. 1 п. 1 ст. 92 ЦК України, п. 15 ст. 58 ГК України, ст. 35 ГПК України, ст. 72 КАС України.
Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не подали.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.04.2003р. за № 01/04 та 21.04.2003р. за № 21/04 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірми “Лібра-А” та Приватним підприємством “Веста” укладені, відповідно, договір комісії та договір підряду.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.02.2004р. у справі № 2-1695/04р. визнані недійсними первинні бухгалтерські документи з реквізитами Приватного підприємства “Веста”, його установчі документи, свідоцтво платника податку на додану вартість, будь-які підписи на цивільно-правових угодах та інших документах, здійснені від імені ОСОБА_1, як власника і директора Приватного підприємства “Веста”.
Відповідно до статті 49 ЦК УРСР недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу –в обох сторін чи в однієї, від виконання угоди –обома сторонами чи однією.
На час ухвалення рішень у справі суди не мали правових підстав для застосування санкцій, установлених цією нормою.
1 січня 2004 року згідно з пунктами 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України набрав чинності цей Кодекс і втратив чинність ЦК УРСР.
У ЦК України не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені статтею 49 ЦК УРСР, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за цією угодою. За змістом статті 228 ЦК України наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.
Із частини другої статті 5 ЦК України випливає, що цей Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином, судами обґрунтовано при вирішенні спору не застосовано публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на час виконання угоди, але не були передбачені ЦК України на день ухвалення рішення.
Помилковість обґрунтувань судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позову не може бути підставою для скасування правильних по суті рішень.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –
ухвалив:
1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Запоріжжя без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 06.09.2007р. у справі № 5/30/07-АП-5/31/07-АП та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2008р. (справа № 22а-1387/08) –без змін.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 –237, ч. 1 ст. 238 КАС України.
Головуючий-суддя А.І. Брайко
Судді А.І. Брайко
Ухвала складена у повному обсязі 03.12.2009р.