ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"01" грудня 2009 р. К-22591/09
Вищий адміністративний суд України у складі:
головуючого-судді Брайка А. І.,
суддів Голубєвої Г. К.,
Карася О. В.,
Рибченка А. О.,
Федорова М. О.,
секретар судового засідання –Міненко О. М.,
розглянувши касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області
на постанову Господарського суду Київської області від 07.03.2008р. у справі № А4/008-08 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009р. (справа № 22-а-16689/08)
за позовом Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області
до:
1) Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1,
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Стекс”
про визнання угоди недійсною та стягнення коштів,
за участю представників:
позивача –Дубовик В. В.,
відповідача-1 –не з’явились,
відповідача-2 –не з’явились,
встановив:
25.12.2007р. Білоцерківською об’єднаною державною податковою інспекцією Київської області подано позов про визнання недійсною угоди між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Стекс”, стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Стекс” коштів в сумі 32 986 грн. 80 коп., а з останнього –до державного бюджету.
Підставами для визнання договору недійсним позивачем зазначені ст. ст. 207, 208 ГК України, ст. 9 Закону України “Про систему оподаткування”, п. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 28.08.2004р.
Постановою Господарського суду Київської області від 07.03.2008р. у справі № А4/008-08 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що спірний договір виконаний сторонами в повному обсязі; станом на 01.02.2008р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Стекс” значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; позивачем не доведено факту наявності суб’єктивного чинника правопорушення, і, як наслідок, умислу відповідачів, чи одного з них, при вчиненні спірного правочину з метою приховування від оподаткування, а також не надано доказів підтвердження зазначеного обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили та доказів дій сторін спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; предметом дослідження у справі районного суду була відповідність установчих документів другого відповідача вимогам законодавства, а не наявність умислу при вчиненні правочину; визнання недійсними установчих документів не тягне за собою недійсність всіх правочинів, укладених з моменту державної реєстрації; вчинений правочин сам по собі не є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства; спірний правочин вчинений 21.03.2006р., а позивач звернувся до суду з позовом 25.12.2007р., тобто з пропуском строку для застосування адміністративних санкцій.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009р. (справа № 22-а-16689/08) постанову від 07.03.2008р. скасовано, провадження по справі закрито.
При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про не доведення позивачем укладення спірної угоди з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, однак зазначив про неврахування судом того, що спір про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, не може бути предметом позову.
Позивач, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст. ст. 207, 208 ГК України.
Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не подали.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Стекс” протягом 2006р. здійснило поставку Фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 автозапчастини та автошини на загальну суму 32 986 грн. 80 коп., в т. ч. ПДВ –5 497 грн. 80 коп., факти отримання яких та їх оплати підтверджені, відповідно, видатковою накладною та квитанціями до прибуткових касових ордерів. На виконання цього правочину Товариством з обмеженою відповідальністю “Стекс” виписана відповідна податкова накладна.
Також судами встановлено, що рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 28.08.2004р. визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість вказаного товариства.
При цьому, позивачем, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не доведено в чому саме полягали мета і умисел сторін при укладенні спірного договору завідомо суперечливі інтересам держави і суспільства.
Так, необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є з’ясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Однак наявність умислу при укладенні угоди не може бути підтверджено лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів, свідоцтва про реєстрацію однієї зі сторін договору платником податку на додану вартість, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні нею підприємницької діяльності.
Також юридичним наслідком визнання установчих документів юридичної особи недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, у тому числі держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів товариства не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” в разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що вимоги про визнання недійсними угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, не можуть бути предметом позову.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Органи державної податкової служби в такому випадку можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції помилково скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі повністю без будь-якого розмежування по вимогам, оскільки застосування наслідків недійсності угоди також було предметом позову, якому судом першої інстанції надана правова оцінка на підставі поданих доказів з прийняттям відповідного рішення по суті.
Таким чином, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування ухвали від 23.04.2009р. в частині закриття провадження у справі щодо вимог про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Стекс” коштів в сумі 32 986 грн. 80 коп., а з останнього –до державного бюджету та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки обставини справи та докази по цим вимогам судом апеляційної інстанції не досліджувались та цей недолік не може бути усунений ухваленням додаткового рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 157, 168, 220, 221, 223, 224, 227, 228, 230, 231, 254 КАС України, –
ухвалив:
1. Касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області задовольнити частково.
2. Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009р. (справа № 22-а-16689/08) в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Стекс” коштів в сумі 32 986 грн. 80 коп., а з останнього –до державного бюджету з направленням справи в цій частині на новий розгляд до цього ж суду, а в решті залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 –237, ч. 1 ст. 238 КАС України.
Головуючий-суддя А.І. Брайко
Судді А.І. Брайко
Ухвала складена у повному обсязі 03.12.2009р.