Провадження № 22 ц/787/1824/2017

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33028, м. Рівне, вул. Шкільна, 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Хилевича С.В., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Вихотень Я.В.

з участю: представника позивачки - адвоката Боржецького О.Л.,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Боржецького Олександра Леонідовича на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року (суддя Ходак С.К., відомості про час виготовлення повного тексту рішення відсутні) у справі № 559/1035/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання доручення удаваним правочином та визнання права власності на транспортний засіб,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 звернулася до Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання доручення удаваним правочином та визнання права власності на транспортний засіб, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між нею та відповідачем фактично було укладено договір купівлі-продажу автомобіля «AUDI 100», 1992 року випуску, проте з метою економії коштів цей договір був прихований шляхом укладення довіреності та розписки; воля сторін в удаваному правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені довіреністю.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин справи та невідповідності їм висновків суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Боржецький О.Л. оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує висновок місцевого суду про те, що договір доручення, який позивачка просила видати удаваним, нібито є одностороннім правочином, а для визнання угоди удаваною наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо та є необхідними дії двох сторін на приховання справжньої волі учасників угоди. Стверджує, що у позовній заяві ОСОБА_3 ставилась вимога про визнання удаваним правочином не довіреності, а договору доручення, на що суд першої інстанції уваги не звернув, не розмежував характеру таких дій, як укладання обома сторонами договору доручення та видача на підставі такого договору доручення довіреності однією стороною іншій. Доводить, що за своєю правовою природою довіреність лише відтворює повноваження, визначені умовами договору доручення. Вказує, що з обсягу виписаних у довіреності повноважень безсумнівно встановлено, що його довірительці ОСОБА_3 було передано не лише право користування чи керування автомобілем, а й фактично надані всі повноваження як власнику транспортного засобу, зокрема: продавати, обміняти чи здавати авто в оренду на власний розсуд. Наполягає, що довіреність та розписка були оформлені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виключно з метою приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу транспортного засобу, який сторони насправді вчинили; воля сторін в удаваному правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договором доручення та виданою на його підставі довіреністю. Звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 в процесі розгляду справи визнав позовні вимоги в повному обсязі та підтвердив, що обставини, на які посилається позивачка, мали місце в дійсності, проте суд всупереч ч. 4 ст. 174 ЦПК України все ж відмовив у позові. Додає, що і треті особи. Залучені до справи, також підтвердили факт купівлі-продажу автомобіля ОСОБА_3, стверджуючи, що він є її власністю, купувався за її особисті кошти, а вони були вписані у довіреність лише для того, щоб при потребі мати законні підстави для користування цим транспортним засобом. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Треті особи не з'явилися в судове засідання, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 16 червня 2010 року ОСОБА_3 було сплачено ОСОБА_2 3 000 доларів США за легковий автомобіль «AUDI 100», 1992 року випуску, що підтверджується розпискою на а.с.10.

Того ж дня, 16 червня 2010 року відповідачем ОСОБА_2 було оформлено довіреність на ім'я позивачки ОСОБА_3 та третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, на право керування на території та за межами України належним йому легковим автомобілем «AUDI 100», 1992 року випуску; кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, яка посвідчена нотаріусом Дубенського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_8 та зареєстрована в реєстрі за № 3359 (а.с.11).

Вказаною довіреністю позивачці ОСОБА_3 та третім особам ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_10 надавалося право продавати, обміняти чи здати згаданий автомобіль в оренду на власний розсуд, з терміном дії до 16.06.2020 року з правом передоручення повноважень третім особам.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги неможливістю безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися придбаним транспортним засобом, оскільки на нього накладено обтяження у вигляді арешту на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.04.2015р. про стягнення боргу із ОСОБА_2, у зв'язку з чим просила захистити її права власності на зазначений транспортний засіб. Окрім цього вказувала, що між нею та відповідачем фактично було укладено договір купівлі-продажу автомобіля «AUDI 100», 1992 року випуску, проте з метою економії коштів цей договір був прихований шляхом укладення довіреності та розписки, а воля сторін в удаваному правочині була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені довіреністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вчинений правочин - довіреність - є одностороннім, то не підлягають застосуванню норми ст. 235 ЦК України, на яку в обгрунтування своїх вимог покликається позивачка, у зв'язку з чим даний правочин не може бути визнаним удаваним відповідно до чинного законодавства. Суд також врахував, що положення закону, якими визначено, що для визнання правочину удаваним необхідно, щоб обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховували іншу волю учасників угоди, що в даному випадку не було доведено позивачкою належними та переконливими доказами.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договір доручення опосередковує відносини представництва. Видача довіреності на здійснення певних юридичних дій є одностороннім правочином.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на те, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди на відчуження транспортного засобі та передачі правомочностей власника, оскільки законом не передбачено оформлення передачі права власності шляхом видачі довіреності.

Крім того, Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабміну від 07.09.1998 № 1388 передбачено, що покупець має право і зобов'язаний зареєструвати на себе транспортний засіб на підставі належних документів, які свідчать про перехід права власності.

Довіреність не є юридичним документом, котрий посвідчує перехід права власності, вона слугує лише для представництва особи та містить зміст, обсяг, строк та характер повноважень представника, а тому покликання апелянта на те, що в довіреності, виданій ОСОБА_2, позивачці надані повноваження, що становлять зміст права власності, колегією суддів відхиляються.

Відповідно до положень статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за №9, роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Для визнання правочину удаваним слід мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії були спрямовані на досягнення інших правових наслідків і приховували іншу волю учасників угоди.

З огляду на наведені норми, колегія суддів критично оцінює покликання апеляційної скарги про те, що оскільки даний правочин не порушує прав інших осіб та відповідачем визнані позовні вимоги, то такий правочин може бути визнаний судом удаваним із застосуванням до спірних правовідносин норм, що регулюють договір купівлі-продажу транспортного засобу із визнанням права власності на останній за позивачкою.

Колегія суддів приходить до переконання про відсутність правових підстав для застосування положень в ст. 235 ЦК України до спірних правовідносин та погоджується із висновком місцевого суду щодо відмови у позові.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Боржецького Олександра Леонідовича відхилити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 27 жовтня 2017 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови виготовлено 29 грудня 2017 року.

Головуючий суддя Ковальчук Н.М.

Судді: Хилевич С.В.

Шеремет А.М.