ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 листопада 2017 року справа № 336/4108/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2017 року

у справі №336/4108/17

за позовом ОСОБА_1

до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся у Шевченківський районний суд м. Запоріжжя з позовом до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання протиправними дій щодо відмови в перерахунку пенсії з урахуванням положень частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язання здійснити перерахунок і виплачувати пенсію за віком у розмірі, обчисленому із застосуванням підвищення передбаченого частиною 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію у розмірі 60 відсотків - з 01 липня 2016 року, з дати призначення пенсії за віком.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2017 року, прийнятою в порядку скороченого провадження, відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

У письмових запереченнях Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя просить апеляційну скаргу залишити без задоволення і постанову суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

ОСОБА_1 з 01 січня 1991 року по 17 червня 2016 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З 01 липня 2016 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 серпня 2016 року у справі №336/4288/16-а, визнано протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови в розрахунку ОСОБА_1 пенсії за віком з урахуванням частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 липня 2016 року відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати працівників зайнятих в галузях економіки України за 3 останні роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком (2013-2015 роки) та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією (а.с. 11-13).

У червні 2017 року позивач звернувся до Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя з заявою про перерахунок пенсії із застосуванням підвищення передбаченого статтею 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію (а.с. 9).

Листом від 03 липня 2017 року №210/К-1, Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя відмовило в перерахунку пенсії з посиланням на відсутність підстав для застосування частини 1 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач вже перебував на обліку та отримував пенсію на день досягнення 60 річного віку (а.с. 10).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач до досягнення пенсійного віку та після цього отримував пенсію за вислугу років, отже право на підвищення пенсії на підставі статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не виникло.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У разі якщо при відстрочці часу призначення пенсії за віком не здійснюється підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу, пенсія, обчислена відповідно до статті 29 цього Закону, призначається з дня, що настає за останнім днем повного місяця відстрочки часу виходу на пенсію, який враховано до страхового стажу; 2) пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності; У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності. У разі коли вимоги частини другої статті 33 цього Закону виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права. 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно з статтею 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток:

- на 0,5 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;

- на 0,75 % - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.

При цьому, підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу не здійснюється.

Таким чином, набуття особою права на підвищення розміру пенсії відповідно до частини 3 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пов'язано саме з моментом більш пізнього виходу на пенсію за віком.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року (а.с. 8).

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для позивача передбачений пенсійний вік 60 років.

Отже, 16 жовтня 2009 року позивач набув право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Положення статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачають, що пенсії з підвищенням її розміру виплачується особі, яка набула право на пенсію за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", однак продовжувала працювати.

При цьому, слід звернути увагу на те, що частина 1 статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не містить застереження з приводу того, що особа має право на встановлення підвищення розміру пенсії за більш пізній вихід на пенсію лише у випадку, якщо пенсія призначена цій особі вперше.

Посилання відповідача на те, що позивач скористався своїм правом на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" є помилковими, оскільки пенсію у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" позивачу призначено вперше з 01 липня 2016 року.

Призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не є призначенням пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 набув право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 16 жовтня 2009 року, однак пенсію на підставі цього Закону йому призначено з 01 липня 2016 року, тобто з більш пізнього віку, що дає право на застосування положень статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Разом з тим, для застосування положень статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" окрім вимоги щодо виходу на пенсію з більш пізнього віку є вимога щодо наявності страхового стажу за цей період.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо набуття позивачем страхового стажу у період з 16 жовтня 2009 року по 01 липня 2016 року.

З наявної в матеріалах справи заяви від 22 червня 2017 року, поданої позивачем до органу Пенсійного фонду України щодо застосування положень статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вбачається, що відомості про набуття позивачем страхового стажу у період з 16 жовтня 2009 року по 01 липня 2016 року не надавалися.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з частиною 2 статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підвищення розміру пенсії за неповний місяць страхового стажу не здійснюється.

В свою чергу, статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що на кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті). Персональна облікова картка застрахованої особи повинна містити, зокрема відомості про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та розмір сплачених страхових внесків.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що питання щодо обчислення страхового стажу особи належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а суд, в межах своїх повноважень, вправі перевірити правильність обчислення Пенсійним органом такого стажу.

Між тим, як установлено судом апеляційної інстанції, відповідач при розгляді заяви позивача від 22 червня 2017 року страховий стаж позивача за більш пізній вихід на пенсію не розраховував.

За таких обставин, суд апеляційної вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у перерахунку пенсії за віком з урахуванням положень частини 1 статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за більш пізній вихід на пенсію з підстав призначення позивачу пенсії за вислугу років, не перевіривши, при цьому, наявність страхового стажу позивача за більш пізній вихід на пенсію.

Враховуючи, що питання щодо обчислення страхового стажу особи належить до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що захист прав позивача можливий шляхом зобов'язання Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2017 року та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 640 гривень, що підтверджується квитанцією від 13 липня 2017 року №2498 та за подання апеляційної скарги у справі, у сумі 704 гривень, що підтверджується квитанцією від 11 жовтня 2017 року №1366 (а.с. 3, 51).

Оскільки задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 охоплюють обсяг порушених прав та законних інтересів, тобто рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне присудити на користь позивача документально підтвердженні судові витрати у розмірі 1344 гривень.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частина 3 цієї статті визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Стаття 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлює, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до глави 6 Кодексу адміністративного судочинства України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До матеріалів справи подані копії договору №246 про надання юридичних послуг від 01 липня 2016 року, квитанції до прибуткового касового ордеру, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, розрахунок витрат (а.с. 14-17).

Так, відповідно до змісту пунктів 3.3 та 5.4 договору №246 про надання юридичних послуг від 01 липня 2016 року, виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт, який підписується сторонами або уповноваженими представниками, договір вважається виконаним з моменту підписання акту виконаних робіт.

Позивачем копію акту виконаних робіт не подано.

Отже, позивачем не підтверджено належними доказами отримання правової допомоги, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з відповідача цих судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 94, 197, 198, 202, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 вересня 2017 року - скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням положень частини 1 статті 29 статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати Шевченківське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 червня 2017 року та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Шевченківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (код ЄДРПОУ 41248959) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1344 (одна тисяча триста сорок чотири) гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Постанова в повному обсязі складена 29 грудня 2017 року.

Головуючий суддя І.Ю. Богданенко

суддя С.А. Уханенко

суддя Ю.М. Дадим