ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2006 р. | № 16/652 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Дерепи В.І. |
суддів : | Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Національного технічного університету України “КПІ” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 22.05.06 |
у справі | № 16/652 |
господарського суду | м. Києва |
за позовом | Асоціації підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби “Україна-Спорт” |
до | Національного технічного університету України “КПІ” |
про | стягнення 29110,61 грн. |
за участю представників від: |
позивача | не з'явилися, були належно повідомлені |
відповідача | Беживець А.М. (дов. від 07.06.06) |
В С Т А Н О В И В :
Асоціація підприємств та організацій по сприянню розвитку спортивної стрільби “Україна-Спорт” звернулася до господарського суду
м. Києва з вимогою про стягнення з Національного технічного університету України “КПІ” 29110,61 грн. реальних збитків, завданих у зв'язку з неправильним нарахуванням позивачем платежів по орендній платі податку на землю, комунальних платежів за теплову енергію та воду.
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.02.06, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.06, позов задоволено частково: з Національного технічного університету України “КПІ” стягнуто з 28509,29 грн. основного боргу, в частині стягнення 601,32 грн. провадження у справі припинено. Судові акти мотивовано посиланням на неправильність нарахування відповідачем позивачу експлуатаційних та комунальних витрат, відшкодування земельного податку на підставі додаткової угоди від 01.04.01, оскільки в рішенні господарського суду по справі № 35/454 відмічено, що додаткова угода не може бути визнана судом укладеною у передбаченому законодавством порядку.
Національний технічний університет “КПІ”, не погоджуючись з судовими актами по справі, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.06 та рішення господарського суду м. Києва від 07.06.05, ухвалити рішення, яким в позові відмовити. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права: ст.ст. 623, 256, 257, 267 Цивільного кодексу України та порушення норм процесуального права:
ст. ст. 35, 80, 104 Господарського процесуального кодексу України.
Заявлене до початку розгляду справи клопотання позивача про відкладення розгляду не підлягає задоволенню, позаяк воно заявлене без врахування специфіки порядку касаційного перегляду справ у Вищому господарському суді України, зокрема того, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши повноту встановлених судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 13.12.00 між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежилих приміщень № 192, за умовами якого, відповідач передав позивачу в строкове платне користування підвальне приміщення площею 498,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Польова, 38/1, корпус фізвиховання
№ 24. Сторонами укладались додаткові угоди щодо продовження строку оренди та по відшкодуванню експлуатаційний витрат. В рішенні господарського суду м. Києва по справі № 35/454 зазначено, що додаткова угода від 01.04.02 до договору № 192 від 13.12.00 не може бути визнана судом укладеною.
Виходячи з наведеного та керуючись положеннями ст.ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, судами зроблено висновок про стягнення з відповідача збитків з тих мотивів, що розрахунки платника за орендоване приміщення, комунальні послуги та податок на землю, які нараховувались відповідачем протягом 01.04.00 –01.04.03 є невірними, а тому відповідач повинен їх відшкодувати.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її права не було порушено (упущена вигода).
Згідно з пунктом 1 статті 224 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, що зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.
Таким чином, виходячи із спеціальних норм, що передбачають підстави для стягнення заявленої суми, покладають на позивача обов'язок доведення факту спричинення шкоди, його розмір, вину в цьому відповідача, а також причинний зв'язок між неправомірними діями винної сторони і збитками, що виникли у позивача.
Як місцевий, так і апеляційний господарські суди при ухваленні судових актів взяли за основу твердження про те, що додаткова угода від 01.04.06 до договору №192 від 13.12.00 не може бути визнана судом укладеною у передбаченому законом порядку при цьому зіславшись на судове рішення по справі №35/454. В той же час, однозначної відповіді про те, що угода є недійсною, чи неукладеною із судового рішення по справі №35/454, що слугувало преюдиційними фактом, не вбачається. Даних про те, що сторони переглянули розмір орендної плати та інші платежі за користування об'єктом оренди сторони не надали, а суди не встановили.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися на майбутнє.
Для настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність складу правопорушення, що включає наявність та реальність збитків, протиправність поведінки заподіювача шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між першими двома елементами, та вину заподіювача шкоди. Втім, з матеріалів справи не вбачається, що позивачем доведено наявність понесених ним збитків.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення” зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд. Виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 07.02.06 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 22.05.06 у даній справі ухвалені з порушенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності на підставі закону.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, розгляд господарським судом справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є порушенням норм процесуального права і в будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого, або постанови апеляційного господарського суду касаційною інстанцією. Між тим, у матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач був повідомлений про день та час слухання справи 07.02.06 місцевим судом. Апеляційний суд даній обставині належної оцінки не дав.
Приймаючи до уваги викладене, ухвалені у справі рішення господарського суду м. Києва та постанова Київського апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, як незаконні, а справа – передачі на новий розгляд. При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені в цій постанові обставини справи, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивно оцінки наявних у справі доказів, з'ясувати дійсні права сторін, і залежно від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут” задовольнити частково, рішення господарського суду м. Києва від 07.02.06 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.06 у справі №16/652 скасувати, праву направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко