ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

03 серпня 2006 р.

№ 14/363

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого –судді

Дерепи В.І.

суддів :

Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.06

у справі

№ 14/363

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Татран-Україна”

до	Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”

про	стягнення 86795,02 грн.

за участю представників від:

позивача

Ільїна В.Ю. (дов. від 01.08.06)

відповідача

не з'явилися, були належно повідомлені

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Татран-Україна" звернулося звернувся до господарського суду Дніпропетровського області з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” 86795,02 грн., з яких 70964,40 грн. основного боргу, 12068,53 грн. індексу інфляції, 3762,09 грн. –3% річних.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.06 (суддя Панна С.П.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.06 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Виноградник О.М., суддів: Коршун А.О.,
Герасименко І.М.), позов задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 86795,02 грн., з яких 70964,40 грн. основного боргу, 12068,53 грн. індексу інфляції, 3762, 09 грн. –3% річних, 867,95 грн. витрат по держмиту, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Судові акти мотивовані наявністю заборгованості, на яку, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, мають бути нараховані інфляційні та 3% річних.

Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області з мотивів невірного, на думку скаржника, застосування ст. 625 Цивільного кодексу України, та статей 1, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судових актах та підтверджується матеріалами справи, 02.12.02 між ТОВ "Татран-Україна" (постачальник) та ВАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (покупець) укладено договір № 1976, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язаний поставити товар, а покупець –прийняти його та оплатити його впродовж 30 днів з моменту надходження кожної партії товару (п.5.1 договору). Протягом листопаду 2002 року - грудня 2003 року на виконання умов договору № 1976 позивач здійснив поставки продукції на загальну суму 1038692,76 грн. відповідач за отриману продукцію розрахувався частково, заборгованість склала 70963,40 грн., а саме по накладній № 000000319 від 24.07.03 - 17742,00 грн.; по накладній № 000000439 від 29.07.03 –2332,80 грн.; по накладній № 000000595 від 02.09.03 -19700,40 грн.; по накладній
№ 000001026 від 26.12.03 - 31189,20 грн.

З наведених обставин судами зроблений висновок щодо обґрунтованості вимог позивача в частині стягнення 70963,40 грн. основного боргу, 12068, 58 грн. –суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з лютого 2004 року по вересень 2005 року, та 3% річних в сумі 3762, 09 грн. (з 26.01.04 по 31.10.05).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такою правовою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки відповідно до ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. А відповідно до частини  2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегією суддів Вищого господарського суду України не беруться до уваги доводи скаржника про те, що 04.01.05 господарським судом Дніпропетровської області щодо нього була  порушена справа про банкрутство № Б15/1/05, та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на суму невиконаного зобов'язання  не повинні нараховуватися штраф та  пеня, чи застосовуватися інші санкції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Тобто, вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штраф і пеня.

Згідно зі статтею 1 вищезгаданого Закону, грошове зобов'язання –це зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбаченим цивільним законодавством України. Відповідно до цієї статті, грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору на інших, крім договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством, зокрема, статтею 625 ЦК України, якою  визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв'язку з цим, грошовим зобов'язанням підприємства є грошова сума, визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за потрібне зазначити, що з контекстного аналізу статей 536 та 625 Цивільного кодексу України вбачається, що проценти у розумінні цієї статті є платою, яку отримує кредитор від боржника за користування своїми коштами. Також проценти можуть застосовуватись за іншими зобов'язаннями у разі прострочення платежу. Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Зазначений обов'язок випливає також і з частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України.

З вищевикладеного слід зробити висновок, що втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою  за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань, та в зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". А отже,  місцевим та апеляційним господарськими судами був зроблений правомірний висновок щодо необхідності стягнення з відповідача пені та інфляційних, відтак, не вбачається правових підстав для скасування рішення та постанови у справі.

Виходячи з  викладеного, керуючись ст.ст. 1115 - 1117 , 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” залишити без задоволення,  постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.05.06 у справі № 14/363 залишити без змін.

Головуючий - суддя                                                                      В. Дерепа

Судді                                                                                                    Б. Грек

                                                                                                    Л. Стратієнко