Справа №693/966/17

Провадження №2/693/619/17

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27.12.2017 р. м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді - Орєхова О.І.,

при секретарі - Коломієць С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жашків цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 23.11.2017 року звернулася до Жашківського районного суду Черкаської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, посилаючись на наступні обставини.

11 вересня 2017 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР Україна» було укладено договір фінансового лізингу №3034, відповідно до ст. 1 п.1.1 якого предметом фінансового лізингу є транспортний засіб ЗАЗ VIDА standart вартістю - 8655.95 доларів США, що еквівалентно 228950,00 грн. Вказаний договір нотаріально посвідчений не був.

Відповідно до ст. 1 п. 1.3 вказаного договору, лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Відповідно до квитанції №4 від 11.09.2017 року Позивачка сплатила на користь ТОВ «ЄВРОКАР Україна» авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 3034 від 11.09.2017 року - 22895,00 грн.

Відповідно до квитанції №9 від 13.09.2017 року Позивачка сплатила на користь ТОВ «ЄВРОКАР Україна» платіж згідно договору фінансового лізингу № 3034 від 11.09.2017 року - 53000,00 грн.

Статтею 806 Цивільного кодексу України, визначено, що договір лізингу - це домовленість сторін, де одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу, а тому до відносин пов'язаних з виконанням такого договору застосовуються положення Цивільного кодексу України про

лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, та Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсні або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеженню прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Пунктом 1.7 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5 ст.9 даного Договору.

Згідно п. 8.5 Договору всі планові платежі, які визначені у Додатку №1 та Додатку № 3 до даного Договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим Договором. Планові платежі зараховуються за обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу.

Відповідно до ст.9 Договору фінансового лізингу Лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця комісію за організацію Договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу, авансовий платіж, який складає частину від вартості предмету лізингу в розмірі 23% від вартості предмету, комісію за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, а також щомісячні періодичні платежі у відповідності до п. 10.3 Договору в розмірі 199,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 8567,17 грн. на дату укладання Договору.

Відповідно до п.9.6 договору грошові кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції зараховуються у наступному порядку: - комісія за організацію Договору, авансовий платіж, - комісія за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених, у п.9.5 ст.9 Договору.

Згідно ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг"за договором фінансового лізингу - лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.16 цього Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Аналізуючи пункти 1.7, 9.4,9.5, 9.6, 9.7,10.3, 10.4, 10.14, 11.1, 11.2, 12.5, 12.6, 12.7, 12.8 Договору фінансового лізингу №3034 можна дійти висновку, що даний правочин по своїй суті спрямований на захист інтересів лише лізингодавця і на звуження його відповідальності, що свідчить про суттєву диспозицію між правами та обов'язками сторін, а наявність механізму зміни вартості платежів та розміру предмета лізингу тільки лізингодавцем слугує лише цьому підтвердженням, оскільки позбавляє лізингоодержувача будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору, що свідчить про недійсність укладеного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст.227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").

Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ст. 1, 4, 5. 7 до фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Таким чином лізингова компанія належить до фінансової установи, яка в даному випадку здійснює діяльність спрямовану на залучення фінансових активів та їх адміністрування для придбання товарів у групах, тобто надає фінансові послуги, а тому потребує наявності відповідної ліцензії.

Крім того, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми цивільного кодексу, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то у відповідності до ст.799 Цивільного кодексу України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. ?

Спірний договір лізингу укладений між Позивачкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна», тобто з участю фізичної особи і тому підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така ж правова позиція висловлена Верховним судом України у справі № 6-276 від 16 грудня 2015 року, які в силу положень ч. 1 ст.360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов’язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, оскільки оскаржуваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, враховуючи, що у ТОВ «ЄВРОКАР Україна» відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів та їх адміністрування, а також враховуючи відсутність нотаріального посвідчення договору, договір фінансового лізингу № 3034 від 11 вересня 2017 року є недійсним та кошти, сплачені на його виконання в 75895,00 грн. необхідно повернути Позивачці.

Просила суд позовні вимоги задовольнити повністю, визнати недійним договір фінансового лізингу №3034 від 11 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 (іпн.2978222603) та товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна», стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» на користь ОСОБА_1 (іпн.2978222603) грошові кошти в сумі 75895.00 грн. сплачених за договором фінансового лізингу №3034 від 11 вересня 2017 року ( а. с. 1-3 ).

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, надала до суду заяву ( клопотання ), яке отримано судом 26.12.2017 року за вх. 4895/17 про розгляд справи у її відсутність, та просила суд ухвалите заочне рішення.

Відповідач ТОВ «ЄВРОКАР Україна» в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи наявне поштове повідомлення від 20.12.2017 року за вх. 4779/17 про отримання судової повістки - 15.12.2017 року.

Встановлено, що справа неодноразово призначалася в судове засідання, а саме: на 11.12.2017 року та 27.12.2017 року, але відкладалася у зв»язку з неявкою відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, про що в матеріалах справи свідчать наявні поштові повідомлення.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ТОВ «ЄВРОКАР Україна» не з’явився в судове засідання, будучи неодноразово належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, не повідомив суду про поважність причини неявки та не надав відзив і позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку,

встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що 11 вересня 2017 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР Україна» було укладено договір фінансового лізингу №3034, відповідно до ст. 1 п.1.1 якого, предметом фінансового лізингу є транспортний засіб ЗАЗ VIDА standart вартістю - 8655.95 доларів США, що еквівалентно 228950,00 грн.

Відповідно до ст. 1 п. 1.3 вказаного договору, лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Відповідно до квитанції №4 від 11.09.2017 року позивачка сплатила на користь ТОВ «ЄВРОКАР Україна» авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 3034 від 11.09.2017 року - 22895,00 грн.

Відповідно до квитанції №9 від 13.09.2017 року позивачка сплатила на користь ТОВ «ЄВРОКАР Україна» платіж згідно договору фінансового лізингу № 3034 від 11.09.2017 року - 53000,00 грн.

Пунктом 1.7 договору фінансового лізингу передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5 ст.9 даного Договору.

Згідно п. 8.5 Договору всі планові платежі, які визначені у Додатку №1 та Додатку № 3 до даного Договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених цим Договором. Планові платежі зараховуються за обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу.

Відповідно до ст.9 Договору фінансового лізингу Лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця комісію за організацію Договору в розмірі 10% від вартості предмету лізингу, авансовий платіж, який складає частину від вартості предмету лізингу в розмірі 23% від вартості предмету, комісію за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості транспортного засобу, вказаного у договорі, а також щомісячні періодичні платежі у відповідності до п. 10.3 Договору в розмірі 199,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 8567,17 грн. на дату укладання Договору.

Відповідно до п.9.6 договору грошові кошти, які сплачуються лізингоодержувачем до моменту отримання предмета лізингу, незалежно від їх призначення яке вказується у квитанції зараховуються у наступному порядку: - комісія за організацію Договору, авансовий платіж, - комісія за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених, у п.9.5 ст.9 Договору.

Статтею 806 Цивільного кодексу України, визначено, що договір лізингу - це домовленість сторін, де одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди ( найму ) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму ( оренди ) здійснюється передача майна наймачеві у користування. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов»язується набути у власність річ у продовця ( постачальника ) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату ( лізингові платежі ).

Відповідно до ст. 2 цього Закону відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим Законом, положеннями ЦК України про лізинг, найм ( оренду ), купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766 цс15.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст.16 цього Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Встановлено, що укладений 11 вересня 2017 року, між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР Україна» договір фінансового лізингу №3034, відповідно до ст. 1 п.1.1 якого предметом фінансового лізингу є транспортний засіб ЗАЗ VIDА standart вартістю - 8655.95 доларів США, що еквівалентно 228950,00 грн., зазначений договір нотаріально посвідчений не був.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсний, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом.

Отже, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ) ( ч. 3 ст. 215 ЦК України ).

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положення ст. 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов’язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Крім того, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди ( чи її умов ) недійсною.

Визначення поняття « несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16.

Крім того, аналогічна позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ викладена в ухвалі від 25.10.2017 року у справі № 757/15611/16-ц ( відсутність нотаріального посвідчення договору лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи свідчить про його нікчемність, оскільки такій договір містить елементи договорів найму та купівлі-продажу ).

Оскільки, при укладенні сторонами договору фінансового лізингу було недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, то суд приходить до висновку, що такий договір є нікчемним.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності до нікчемного правочину.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 3034 від 11 вересня 2017 року, який був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ЄВРОКАР Україна», нотаріально посвідчено не було, а тому він є нікчемним, в зв’язку з чим суд не визнає договір лізингу недійсним, а застосовує лише наслідки недійсності правочину.

Оскільки предмет лізингу позивачу не передавався, то з відповідача слід стягнути на користь позивача усі сплачені кошти відповідачу на виконання цього договору, а саме грошові кошти у сумі 75895,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Отже, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача ТОВ «ЄВРОКАР Україна» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 758,95 гривень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 216, 220, 799, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 19, 141, 247, 280-289 ЦПК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів, - задовольнити.

Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти сплачені за договором фінансового лізингу № 3034 від 11 вересня 2017 року у сумі 75 895 (сімдесят п’ять тисяч вісімсот дев’яносто п’ять) гривень.

Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОКАР Україна» на користь держави судовий збір у сумі 758,95 гривень (сімсот п’ятдесят вісім гривень дев’яносто п’ять копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Черкаської області через Жашківський районний суд Черкаської області потягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення – якщо така адреса відсутня.

Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Головуючий суддя: О. І. Орєхов