Справа № 638/8210/15-ц

        Провадження № 2/638/175/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.12.2023 Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді: Хайкіна В.М.

за участю секретаря: Черкашиної Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

18.05.2015 року до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» та згідно прохальної частини просить: стягнути на користь позивача з відповідача нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 31 307, 00 грн за період часу з 01.06.2011 року по 08.12.2011 року; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період часу з 09.12.2011 року по 14.05.20158 року в сумі 238 369,97 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі 7 500,00 грн; стягнути на користь позивача з відповідача моральну шкоду у сумі 10 000,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.05.2010 року він прийнятий на роботу до Харківського монтажного управління ВАТ «Теплоенергомонтаж», яке в подальшому перетворено та перейменоване на ПАТ «Теплоенергомонтаж». 08.12.2011 року звільнений з підприємства на підставі ст.38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням. Розмір заробітної плати за час роботи на підприємстві складав 5000 грн. з десятигодинним робочим днем з понеділка по п`ятницю, а також восьмигодинним робочим днем у суботу. На день звільнення відповідач нарахував, однак не виплатив йому заробітну плату за період часу з 01.06.2011 року по 08.12.2011 року. Також при звільненні не виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку за півтора року роботи підприємстві. Його письмове звернення від 12.08.2013 року про необхідність виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку залишено без уваги та відповіді, компенсація втрати частини грошового доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати йому підприємством не нараховувалася та не виплачувалася. Вважав дії відповідача незаконними, у зв`язку з чим просив стягнути на його користь суму невиплаченої заробітної плати – 31307 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку – 238369,97 грн., грошову компенсацію за невикористану відпустку – 7500 грн. Крім того, протиправними діями відповідача, на його думку, завдана моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях, тобто психічних та психологічних переживаннях, що обумовлені неможливістю матеріально забезпечити родину, придбати необхідні побутові речі, їжу, ліки, сплатити комунальні послуги, втраті нормальних життєвих зв`язків, тобто внаслідок відсутності грошових коштів, необхідних для відпочинку, забезпечення дозвілля. Порушення його прав відповідачем вимагало від нього додаткових зусиль для організації життя, він мав позичати гроші у друзів та рідних, пристосовуватися до постійного браку коштів, заощаджувати на купівлі товарів першої необхідності, відмовитися від відвідування будь – яких міць відпочинку. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінив у розмірі 10000 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь позивача заборгованість із заробітної плати у розмірі 6 430,29 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12.07.2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24.02.2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 12.07.2016 року скасовано та справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надав заяву з проханням розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надав.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши доводи позивача, викладені у позові, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У відповідності до статей 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно статті 10 частини 2 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Матеріалами справи встановлено, що 11.05.2010 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Харківського монтажного управління «Теплоенергомонтаж», яке в подальшому перейменоване в Публічне акціонерне товариство «Теплоенергомонтаж» на посаду директора по виробництву – головного інженера та звільнений 08.12.2011 року за власним бажанням статті 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки.

Згідно статті 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Матеріалами справи встановлено, що 12.08.2013 року позивач ОСОБА_1 звертався до генерального директора ПАТ «Теплоенергомонтаж» із заявою про розгляд питання щодо виплати заробітної плати, компенсації відпустки під час звільнення з серпня 2011 року по листопад 2011 року. Адвокат Полупанова О.О., що діяла в інтересах ОСОБА_1 , двічі 03.03.2015 року та 03.04.2015 року зверталася до директора ПАТ «Теплоенергомонтаж» із запитами на інформацію щодо надання довідок про розмір заробітної плати позивача, заборгованість по заробітній платі, розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, кількість фактично відпрацьованих днів, середньоденну та середнього динну заробітну плату, тривалість щорічної основної відпустки, надання завірених копій трудового договору, наказу про прийняття на роботу та звільнення. Однак, зазначені заяви та запити на інформацію відповідачем залишені без відповіді.

Клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів від відповідача, а саме: документів про оплату праці позивача, посадовий оклад, тривалість щорічної відпустки, розміри, порядок й строки виплати заробітної плати, первинні документи бухгалтерського обліку з нарахування та утримання заробітної плати неодноразово задовольнялись, також направлялись відповідні листи-запити відповідачу щодо надання перелічених документів, проте ані ухвали суду не виконувались, ані відповідей на запити суд не отримував.

Проте, 17.12.2015 представником відповідача надано лише було довідку про заборгованість по заробітній платі, згідно якої сума заборгованості по заробітній платі Харківського монтажного управління перед позивачем складає 6 430,29 грн, з них: 3 430,29 грн. – заробітна плата та 3 000 грн. – витрати пов`язані із відрядженням та також надано довідку про перетворення ПАТ «Теплоенергомонтаж» та про працю позивача.

Суд не бере до уваги довідку, надану представником відповідача про заборгованість по заробітній платі, оскільки вона не містить ані періоду заборгованості та жодних відомостей щодо розміру окладу, відпустки, кількості фактично відпрацьованих днів та жодної затребуваної інформації, яка була зазначена в ухвалах про витребування доказів. Також суд зазначає, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних із відрядженням.

Виходячи з наданої довідки про наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов до висновку, що відповідачем не заперечується факт наявності заборгованості зі сплати заробітної плати.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 01.06.2011 року по 08.12.2011 року у розмірі 31 307,00 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку за період часу з 09.12.2011 року по 14.05.2015 рік у сумі 238 369,97 грн.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про оплату праці» - працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями статті 24 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.. 117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз даних норм дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належали йому від власника або уповноваженого ним органу - є триваючим правопорушенням, тому працівник сам має право визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку з ним.

У постанові від 26 лютого 2020 року (справа № 821/1083/17) Великою Палатою Верховного Суду було висловлено правову позицію, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналізуючи наведені норми вбачається, що при звільненні працівника роботодавець повинен виплатити останньому всі належні йому суми.

Згідно статті 31 Закону України «Про оплату праці» відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника.

Суд зазначає, що було вжито всі можливі заходи задля отримання доказів, які необхідні для розгляду справи, в тому числі й шляхом постановлення ухвал про витребування доказів та направленні відповідних запитів відповідачу.

Суд приходить до висновку, що позивачем доведена вина відповідача у невиплаті заробітної плати у розмірі 31 307,00 грн за період з 01.06.2011 року по 08.12.2011 року та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період часу з 09.12.2011 року по 14.05.2015 рік. в розмірі 238 369,97 грн., а тому суд задовольняє зазначені позовні вимоги позивача.

Щодо вимоги позивача про компенсацію за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 83 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України «Про відпустки»(в редакції станом на день звільнення позивача), у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

Проте, позивачем не доведений той факт та не надано доказів, що останній не використав щорічну основну відпустку протягом 1 року та 6 місяців. Окрім цього, позивачем також не надано суду інформації про кількість днів невикористаної відпустки.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку у сумі 7 500,00 грн.

У силу статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав привело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами і доповненнями) роз`яснив, що у відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України при наявності порушення прав працівника в сфері трудових відносин (незаконне звільнення і т.д. ) яке привело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Суд вважає, що, у зв`язку з невиплатою заробітної плати та інших обов`язкових платежів, які полягали виплаті при звільненні, позивач ОСОБА_1 переніс моральні страждання, що привело до психічних та психологічних переживань, які він відчував протягом тривалого часу, неможливістю матеріально забезпечити свою родину, придбати необхідні побутові речі, їжу, ліки, сплатити за комунальні послуги. Діями відповідача позивач був поставлений у принизливе становище, що призвело до втрати його нормальних життєвих зв`язків, був порушений нормальний уклад його життя, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Керуючись вищевикладеним, суд враховує характер і обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач ОСОБА_1 , їх глибину, тривалість, характер немайнових витрат, тяжкість вимушених змін у його житті, тривалим розглядом справи, який полягає у невиконанні відповідачем ухвал суду про витребування доказів, суд приходить до висновку, що обґрунтованим, розумним і справедливим розміром відшкодування позивачу ОСОБА_1 спричиненої йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди є сума в 10 000,00 гривень.

Питання про розподіл судових витрат, суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Враховуючи, що позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, а тому з відповідача належить стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 551,20 грн.

Згідно статті 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення на користь позивача заробітної плати за один місяць, суд допускає до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 60, 141, 265, 274-279, 430, ЦПК України, ст.ст. 47, 83, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю, ст. 31 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України «Про відпустки», суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» ( м. Харків, пр. Науки, 30, код ЄДРПОУ 00120980) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 31 307 (тридцять одна тисяча триста сім) грн. 00 коп. за період часу з 01.06.2011 року по 08.12.2011 рік.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період часу з 09.12.2011 року по 14.05.2015 рік у сумі 238 369 (двісті тридцять вісім тисяч триста шістдесят дев`ять) грн. 97 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 (десять тисч) грн. 00 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» на користь держави судові витрати в розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) грн. 20 коп.

В іншій частині рішення відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: