У к р а ї н а

  ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

Іменем України

05.11.09                                                                                       Справа №4/261/09

 Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

 Головуючий суддя Коробка Н.Д. судді  Коробка Н.Д.    , Хуторной В.М.  , Яценко О.М.

 при секретарі: Авраменко К.О.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність від 21.07.2009р. № 769;

відповідача: Вєтрова М.В., довіреність від 01.07.2009р. № 157;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ», м. Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 10.08.2009р. у справі № 4/261/09

за позовом: Приватного підприємця ОСОБА_3, м. Запоріжжя,                  

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ», м. Запоріжжя,

про стягнення 67712,38 грн.

 Приватним підприємцем ОСОБА_3 було подано позов до господарського суду Запорізької області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ» 67712,38 грн. суми основного боргу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.08.2009 року у справі №4/261/09 (суддя Зінченко Н.Г.) позов задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ» на користь Приватного підприємця ОСОБА_3 67712,38 грн. основного боргу, 677,12 грн. державного мита, 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3350,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Рішення суду мотивоване тим, що заявлена позивачем до стягнення сума є обґрунтованою та підтверджена відповідними доказами. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про не досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору поставки №301/08-08 від 01.08.2008р., внаслідок чого даний договір є неукладеним, а поставка здійснювалась на підставі відповідних накладних. Також, господарським судом визнано співрозмірною з урахуванням обставин справи зменшену суму оплати адвокатських послуг в розмірі 3350,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ», не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції судовим актом, звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 10.08.2009 року по справі №4/261/09 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Вважає, що місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного судового рішення неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що господарським судом помилково, всупереч висновку про відсутність узгодження в укладеному між сторонами договорі поставки всіх його істотних умов і договір є неукладеним, стягнуто заборгованість за цим договором на тій підставі, що фактично між сторонами склалися правовідносини щодо поставки товару згідно накладних. Зазначає, що в позовній заяві позивач просить стягнути суму боргу за договором поставки від 01.08.2008р. № 301/08-08, протягом розгляду справи підстава чи предмет позову не змінювалися. Вважає, що при постановленні рішення, господарський суд першої інстанції за власною ініціативою вийшов за межі позовних вимог і самостійно змінив підставу позовних вимог, а саме: вимогу про стягнення заборгованості за договором поставки  змінив на вимогу про стягнення цього боргу за позадоговірними зобов’язаннями. За позицією заявника апеляційної скарги, зазначені дії господарського суду не відповідають вимогами статей 22, 23, 83 Господарського процесуального кодексу України та порушують права відповідача на захист. Крім того, вказує на неврахування при визначенні суми боргу того факту, що отриманий за наведеними у позовній заяві накладними товар був частково повернутий на загальну суму 3376,91 грн., тому стягнення вартості такого товару з відповідача є безпідставним. Також необґрунтованим вважає висновок господарського суду про стягнення з відповідача 3350,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. При цьому посилається на відсутність доказів, якими б підтверджувався факт надання цих послуг та обґрунтовувався їх розмір (акт виконаних робіт, тощо), а також відсутність розрахунку щодо співрозмірності та  розумності стягнутої за рішенням суду суми обставинам справи. Звертає увагу, що за рішенням суду стягнуто суму адвокатських послуг з урахуванням податку з доходів фізичних осіб, який підлягає сплаті до бюджету за рахунок особи, що отримує доход, і який не може бути віднесений до складу судових витрат. У додаткових поясненнях відповідач вказує на недоведеність настання строку виконання обов’язку по оплаті поставленого товару, оскільки на адресу підприємства відповідача листи-вимоги про погашення боргу, на які посилається позивач, не надходили, а в наведених позивачем поштових відправленнях зазначені вимоги відсутні.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.09.2009 року у справі  № 4/261/09 апеляційний розгляд справи призначено на 05.11.2009 року.

Приватний підприємець ОСОБА_3, у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення господарського суду Запорізької області  від 10.08.2009 року у справі №4/261/09 без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення. Вважає висновки господарського суду першої інстанції обґрунтованими, а оскаржуване рішення суду законним. Посилається на те, що факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання по сплаті вартості за отриману кондитерську продукцію є доведеним. Щодо доводів апеляційної скарги про вихід суду за межі позовних вимог та порушення процесуальних прав відповідача зазначає, що в наданих до матеріалів справи 06.08.2009р. додаткових поясненнях позивачем, з посиланням на відповідні норми права, обґрунтовувалися вимоги щодо стягнення заборгованості саме за накладними, тим самим були змінені підстави позовних вимог, а предмет позову залишився без змін. Вважає, що оскільки відповідач був повідомлений про час розгляду справи і мав можливість ознайомитися із матеріалами справи, та, в разі присутності у судовому засіданні, мав можливість висловити свої доводи щодо змінених підстав позову, саме відповідач не скористався наданими йому процесуальним правами. Щодо доводів апеляційної скарги про повернення товару на суму 3376,91 грн., вказує, що вартість повернутої позивачу продукції враховувалась при здійсненні взаємних розрахунків і зазначене підтверджується підписаними сторонами Актами звірки взаємних розрахунків. Також, звертає увагу на приписи ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України та відсутність обґрунтування відповідачем неможливості подання суду першої інстанції доказів, які надані до апеляційної скарги, відповідно, копії накладних про повернення товару не можуть бути прийняті до уваги судом апеляційної інстанції. Стягнення витрат на оплату послуг адвоката в сумі 3350,00 грн. вважає правомірним, твердження ж відповідача про те, що сума доходів фізичних осіб не може бути віднесена до складу судових витрат вважає безпідставним, оскільки вимоги про стягнення суми податку позивачем не заявлялись.

Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2305 від 05.11.2009 року справу № 4/261/09 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Коробка Н.Д. (доповідач), судді: Хуторной В.М., Яценко О.М., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду.  

В судовому засіданні 05.11.2009 року представники сторін підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї.

За заявою представників сторін, апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.

По закінченні судового засідання, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ст.99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, Запорізький апеляційний господарський суд

                                                    ВСТАНОВИВ:

 Протягом періоду часу з серпня 2008 року по березень 2009 року Приватним підприємцем ОСОБА_3 здійснювалася поставка до торгівельної мережі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ» кондитерських виробів (надалі – товар) на загальну суму 93639,13 грн., що підтверджується відповідними накладними на поставку та податковими накладними (а.с.14-79 том 1).

Покупець до січня 2009 року свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару здійснював належним чином. З січня 2009 року оплата в повному обсязі вартості отриманої продукції припинилась.

Згідно двостороннього акта звірки взаємних розрахунків, підписаного сторонами без зауважень та засвідченого печатками сторін, станом на 25.05.2009р. заборгованість ТОВ «Фоззі-Січ» перед позивачем складає 67712,38 грн.

Відсутність розрахунків в повному обсязі за отриманий товар стало підставою для звернення з позовом про стягнення суми боргу.

Позовні вимоги обґрунтовуються умовами договору поставки № 301/08-08 від 01.08.2008р., ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського суду України.

В додаткових поясненнях в якості підстави позовних вимог позивач також посилається на ст.ст. 11, 530, 599, 629 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.08.2009 року у справі  №4/261/09 позовні вимоги задоволені.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ», не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції судовим актом, звернулося до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про його скасування.

Колегія суддів, заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного:

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ» (покупець) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (постачальник) був підписаний договір поставки №301/08-08, за умовами якого постачальник приймає на себе зобов’язання передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно умов договору (п.1.1 договору).

Пунктом 1.2 зазначеного договору передбачено, що товар поставляється в асортименті  та за цінами, узгодженими сторонами договору в специфікації (додаток № 1), яка є невід’ємною частиною договору. Кількість товару та асортимент конкретної партії вказується в замовленні, погодженому сторонами у встановленому цим договором порядку.

За змістом п.2.1 договору, зобов’язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця, погодженого із постачальником за формою, встановленою у додатку № 2 до даного договору. Замовлення повинні бути узгоджені шляхом підписання уповноваженим представником постачальника та скріплені печаткою підприємства (за наявності такої).

Пунктами 3.1 та 3.2 договору сторони визначили, що асортимент і ціна товару, що поставляється за договором, відображаються сторонами в специфікації (додаток  № 1), що є його невід’ємною частиною. Асортимент та ціна товару визначається на підставі узгодженої та підписаної сторонами специфікації, і може бути змінена винятково за попереднім узгодженням сторін відповідно до умов п.3.3 договору. Ціна товару міститься у товарних накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією товару, яка повинна відповідати специфікації.

Відповідно до п.3.3 договору, у випадку запланованих змін діючих цін та асортименту постачальник зобов’язаний довести до відома покупця про такі зміни не пізніше, ніж за 21 календарний день до їх змін. Сторони погоджують нові ціни та асортимент і відображають їх у новій редакції специфікації, що вступає в силу з моменту її затвердження сторонами, що підтверджується підписами уповноважених представників сторін, та при наявності, печатками.

За приписами ст.180 Господарського кодексу України та ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також  ті умови, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договором поставки від 01.08.2008р. №301/08-08 передбачено узгодження таких обов’язкових умов договору, як ціна та предмет (асортимент), шляхом підписання специфікації, яка є невід’ємною частиною договору.

Жодної специфікації до даного договору не надано сторонами ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи. Докази фактичного існування таких специфікацій відсутні.

Відсутні також передбачені пунктами 2.1-2.6 договору замовлення, на підставі яких виникає зобов’язання по ставці товару.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається  неукладеним (таким,  що не відбувся).  

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що даний договір слід визнати у розумінні ст.180 ГК України неукладеним (таким, що не відбувся), а тому останній не породжує для сторін взаємний прав та обов’язків.

Також, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо виникнення між сторонами господарських відносин по поставці товару на підставі відповідних накладних, виходячи з наступного:

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи  багатостороннім  правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин  може  вчинятися  усно  або  в  письмовій  формі. Сторони  мають  право  обирати форму правочину, якщо інше   не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма,   вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається  таким,  що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного,  електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на  користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав,  встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов’язки. Обов’язки позивача полягають у поставці товару відповідачу, а обов’язки відповідача – прийняти товар та оплатити його вартість.

Згідно зі ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

В даному випадку, у видаткових накладних, стягнення вартості отриманого товару за якими є предметом спору, міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі необхідні відомості.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським  визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або  утриматися  від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від  дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тобто, якщо строк виконання зобов’язання не вказаний, чи визначений моментом пред’явлення вимоги, боржнику надається пільговий семиденний термін для виконання зобов’язання від дня пред’явлення вимоги. Така вимога була направлена на адресу відповідача листом 12.05.2009р., отримання якої уповноваженим представником відповідача 13.05.2008р. підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №70470 (а.с.113 том 1).

Крім того, листом від 22.06.2009р. позивач повторно направив перелік неоплачених накидних та зазначив про необхідність погашення заборгованості. Про отримання уповноваженим представником вказаного листа 30.06.2009р. свідчить відмітка на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення № 72880.

Проте, відповідачем зобов’язання щодо оплати товару не виконані, докази оплати в повному обсязі вартості поставленої продукції відсутні.  

Заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 67712,38 грн. доведена накладними на поставку товару, податковими накладними та актом звірки взаємних розрахунків.

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 67712,38 грн. є обґрунтованими.

Відповідач, проти наявності заборгованості не заперечує, але в апеляційній скарзі вказує на те, що, враховуючи висновки господарського суду про визнання договору поставки неукладеним та таким, що породжує виникнення для сторін взаємних зобов’язань, стягнення суми боргу за цим договором на підставі того, що між сторонами склалися господарські правовідносини по поставці товару є неправомірним. При цьому посилається на те, що позовні вимоги обґрунтовувалися саме договором підряду, підставу та предмет позову позивач не змінював, отже, господарський суду самостійно за власною ініціативою вийшов за межі позовних вимог та змінив підставу позову.

Згідно приписів Господарського процесуального кодексу України елементами позову та  його складовими частинами є предмет, підстава та, власне, зміст.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Ними будуть: юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; доказові факти, тобто ті, що тісно пов'язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність чи відсутність.

До підстави позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

І, відповідно, змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій з зазначенням способу судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Норми права виступають базою, з якої визначається сукупність належних фактичних обставин.  

Так, за змістом позовних вимог, позивач просив стягнути суму боргу на підставі договору поставки № 301/08-08 від 01.08.2008р. посилаючись на ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України.

Разом з тим, у наданих суду додаткових поясненнях в якості підстави позовних вимог позивач також зазначає ст.ст. 11, 530, 599, 629 Цивільного кодексу України (а.с. 108 том 1).

Факт виникнення між сторонами господарських відносин по поставці товару позивач обґрунтовує наданими до позовної заяви накладними, при цьому посилається на норми права, що регулюють підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, які виникають із укладених сторонами правочинів. Ці ж норми права зазначені господарським судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення.

Таким чином, підстави вважати, що господарський суд першої інстанції при винесенні рішення вийшов за межі позовних вимог відсутні.

Стосовно доводів відповідача про порушення господарським судом при прийнятті рішення у справі його процесуальних прав колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський  судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України  доказами у справі є  будь-які  фактичні  дані, на підставі  яких  господарський  суд у визначеному  законом порядку  встановлює  наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються  вимоги і заперечення  сторін, а також  інші  обставини, які  мають значення  для  правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представник відповідача був присутній у судовому засіданні 22.07.2009р. та був повідомлений про перенесення розгляду справи на 10.08.2009р., отже мав можливість ознайомитися з матеріалами справи та надати суду свої заперечення. Проте, наданими йому процесуальними правами не скористався, представника у судове засідання не направив.

Апеляційна інстанція не вбачає порушень господарським судом норм процесуального права, в тому числі,  приписів ст.ст. 22, 23 ГПК України, при прийнятті даного рішення.

Відповідач в апеляційній скарзі також посилається на неврахування господарським судом повернення постачальнику отриманого за накладними товару на суму 3376,91 грн. та до матеріалів надає копії накладних на повернення товару на цю суму, датовані починаючи з січня 2009р. по березень 2009р., включно.

Згідно ч.1 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

В даному випадку, заявник апеляційної скарги обґрунтовує свої доводи доказами, які не були представлені суду першої інстанції, і взагалі не обґрунтовує причини неможливості  їх подання суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів відзначає, що згідно двостороннього акта звірки вартість повернутої позивачу станом на 25.05.2009р. продукції враховувалась при здійсненні взаємних розрахунків. Акт підписаний головним бухгалтером підприємства відповідача без зауважень, тому зауваження відповідача про неврахування при визначенні суми боргу повернення товару є безпідставним.

Доводи апеляційної скарги, що строк виконання обов’язку по оплаті поставленого товару не настав, оскільки на адресу підприємства відповідача листи-вимоги про погашення боргу не надходили, колегією суддів відхиляються як недоведені належними засобами доказування. Матеріали справи доведено, що згідно поштових повідомлень про вручення №№ 70470 та 72880 уповноваженим представником відповідача отримані листи позивача з вимогами про сплату боргу, і зворотного відповідачем не доведено. Наданий відповідачем перелік вхідної кореспонденції підприємства не може вважатися належним доказом у розумінні ст.34 ГПК України.

Колегія суддів приймає до уваги, що відповідачем сам факт наявності заборгованості не оспорюється. Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено доводів та не надано доказів, якими б спростовувалися висновки господарського суду щодо наявності підстав для стягнення суми боргу.

Щодо стягнення господарським судом першої інстанції витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3350,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової  експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне  забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволені позову – на відповідача; при відмові в позові – на позивача; при частковому задоволені позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених  позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому  Законом України «Про адвокатуру».

Згідно ст.2 Закону України «Про адвокатуру» адвокатом може бути громадянин  України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про адвокатуру» оплата праці адвоката  здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

За  договором від 22.06.2008р. адвокат ОСОБА_1 зобов’язався за  винагороду надати юридичну допомогу позивачу (ПП ОСОБА_3) по стягненню на його користь заборгованості з ТОВ «Фоззі-Січ».

Доказом виконання оплати позивачем послуг адвоката є платіжне доручення від 08.07.2009р. № 480, згідно якого ПП ОСОБА_3 сплатив ОСОБА_1 послуги за договором 22.06.2009р. в сумі 6700,00 грн.

За таких обставин, висновки господарського суду про покладення на відповідача судових витрат, в тому числі витрат позивача на оплату послуг адвоката, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, є цілком обґрунтованими. При цьому, колегія суддів погоджується із зменшенням судом першої інстанції суми оплати адвокатських послуг до 3350,00 грн. виходячи із розумності та співрозмірності цієї суми ціні позову, категорії спору та складності.

Доводи апеляційної скарги, що за рішенням суду стягнуто суму адвокатських послуг з урахуванням податку з доходів фізичних осіб, який підлягає сплаті до бюджету за рахунок особи, що отримує доход, і який не може бути віднесений до складу судових витрат, колегією суддів відхиляються як безпідставні. В даному випадку ОСОБА_1 сплачує податок з отриманого доходу у встановленому законом порядку, позивачем же заявлено до стягнення суму витрат, які понесені ним у зв’язку із зверненням до суду за захистом свої прав та інтересів.

Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга відповідача залишається судом без задоволення.

На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що господарський суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду по цій справі.

Таким чином, апеляційна скарга відповідача  задоволенню не підлягає.

Судові витрати за позовом ( державне мито в сумі 677,12 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн. ) правомірно присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача.

Державне мито за апеляційною скаргою відноситься на заявника апеляційної скарги. У зв’язку з недоплатою відповідачем суми державного мита, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь державного бюджету 5,00 грн. державного мита за перегляд рішення господарського суду по цій справі.

На підставі викладеного та керуючись  ст.ст.99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу  України,  Запорізький апеляційний господарський суд

     ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ», м.Запоріжжя, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 10.08.2009 року у справі №4/261/09 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Січ» 5,00 грн. державного мита за перегляд рішення господарського суду в апеляційній інстанції. Видати наказ.

Видачу наказу із зазначенням необхідних реквізитів доручити господарському суду Запорізької області.

Головуючий суддя Коробка Н.Д.

 судді  Коробка Н.Д.  

  Хуторной В.М.  Яценко О.М.