АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 641/6630/15-ц Головуючий суддя І інстанції Григор'єв Б.П.

Провадження № 22-ц/790/5464/17 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: договірні

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2017 року м. Харків

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Кругової С.С., Колтунової А.І.

за участю секретаря: Плахотнікової І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові

цивільну справу № 641/6630/15-ц за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, Бриля ОСОБА_2 ОСОБА_3 про стягнення пені за кредитним договором

з апеляційною скаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Комінтернівського районного м. Харкова від 08 червня 2017 року, ухвалене 08 червня 2017 року, під головуванням судді Григор’єва Б.П., в залі суду в місті Харкові, повний текст якого виготовлений 08 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2015 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, Бриля ОСОБА_2 ОСОБА_3 про стягнення пені за кредитним договором.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалось на те, що 21 грудня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME-702/203/2007, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 180000 доларів США строком до 22 грудня 2014 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, описаних в кредитному договорі.

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 між банком та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки № SR-SME 702/203/2007/1 та № SR-SME 702/203/2077/2. Згідно умов зазначених договорів для забезпечення повного, своєчасного виконання позичальником зобов'язань перед банком по кредитному договору, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 прийняли на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання умов кредитного договору.

Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що відповідачі відповідають як солідарні боржники і банк може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника так і до поручителів.

Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 29.04.2010 року банк відступив, а ТОВ «ОТП Факторінг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором, укладеним між банком та відповідачами. Відповідач ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів у строки, передбачені кредитним договором, внаслідок чого станом виникла заборгованість, яка була стягнута соладірно з відповідачів на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2010 року, у сумі 1563803,36 грн. та яке набрало законної сили 30 серпня 2010 року.

Крім того, TOB «ОТП Факторінг Украйна» обліковується пеня за невиконання грошового зобов'язання, яка нарахована за останній рік з 16 червня 2014 року по 16 червня 2015 року у сумі 15 370 168,99 грн., яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.

Рішенням Комінтернівського районного м. Харкова від 08 червня 2017 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму пені, нараховану за період з 162 червня 2014 року по 16 червня 2015 року за кредитним договором № CM-SME-702/203/2007 від 21 грудня 2007 року в розмірі 15 370 168 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» судовий збір у розмірі 3654 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відмовити, вирішити питання щодо судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зазначає, що додаткових угод з поручителями про збільшення обсягу відповідальності поручителів на суму 13462,84 доларів США банк не укладав, доказів цьому не надав, а отже внесення без згоди поручителів змін до основного зобов’язання та збільшення обсягу відповідальності поручителів внаслідок таких змін в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припинилась. Вказує на те, що відповідачами були надані заяви про застосування строку позовної давності, але судом вказані заяви не були розглянуті. Звертає увагу на те, що у ТОВ «ОТП Факторинг України» відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, оскільки за правилами ст. 1078 ЦК України передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події, таким чином, перехід права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг України» можливий лише за умови сплати останнім коштів в сумі 296 892 080,48 грн. Крім того, позивач мав підтвердити перехід до нього права вимоги, надавши оригінал платіжних документів. Також вказує, що відповідачі не були повідомлені про зміну кредитора та у позивача відсутня ліцензія НБУ на здійснення валютних операцій. Також вказує на те, що справа не містить обґрунтованого розрахунку заборгованості, відсутні докази, що його підтверджують.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, посилався на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 грудня 2007 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME-702/203/2007, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 180 000 доларів США строком до 22 грудня 2014 року, зі сплатою процентів у порядку та розмірах, описаних в кредитному договорі.

У забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 між банком та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були укладені договори поруки № SR-SME 702/203/2007/1 та № SR-SME 702/203/2077/2. Згідно умов зазначених договорів для забезпечення повного, своєчасного виконання позичальником зобов'язань перед банком по кредитному договору, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 прийняли на себе зобов'язання відповідати за повне та своєчасне виконання умов кредитного договору.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 563 803,36 грн. Вказане рішення набрало законної сили 30 серпня 2010 року.

12 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України", було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» продає (переуступає) Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» права на кредитний портфель, який включає у себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до Договору), а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» винагороду.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом ст. 512 ЦК України у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, після укладення між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» договору купівлі-продажу кредитного портфелю, відбулось одиничне, тобто сингулярне правонаступництво. З цього часу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стало новим кредитором відповідача.

Приватне підприємство «Алекс-плюс», яке є майновим поручителем за кредитними зобов*язаннями ОСОБА_1, зверталося до суду з вимогами про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29.04.2010 року укладеним між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», у задоволенні такого позову було відмовлено рішенням Господарського суду м. Києва від 12.10.2016 року.

На підставі п. 6 ч. 1ст. 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг було прийнято Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг».

П. п. 2 п. 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників-суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якою іншою фінансовою послугою).

Ррозпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» не встановлювало вимог, які не були б додержані сторонами договору договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 12 листопада 2010 року при його вчиненні.

Пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 352 від 06 лютого 2014 року.

Закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Отже із втратою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» статусу фінансової установи право вимоги за зобов*язаннями відповідачів позивачем не втрачено.

Посилання апелянта на те, що він не був повідомлений про зміну кредитора судовою колегією не приймаються.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У ч. 2 ст. 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Суду не надані докази виконання боржником свого обов'язку як первісному так і останньому кредиторам.

Згідно п. 1.1. Кредитного договору ОСОБА_1 зобов’язався своєчасно погашати суму Кредиту та сплачувати відсотки за користування Кредитом в порядку і строки, визначені в Кредитному договорі. Однак, в порушення умов Кредитного договору та норм права, Відповідач не здійснює погашення кредиту та сплати відсотків у строки та в розмірах, встановлених Кредитним договором.

Згідно з п. 1.4. Частини 2 Кредитного договору за користування кредитом позичальник зобов’язаний сплатити Банку (Позивачу) відповідну плату. У відповідності до п. З частини 1 Кредитного договору для розрахунку відсотків за користування кредитом використовується відсоткова ставка у розмірі, який визначений сторонами договору як FIDR+4,4 відсотків річних.

У відповідності до п. 4.1.1 кредитного договору, за порушення взятих на себе зобов’язань щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно з Кредитним договором.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 серпня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 563 803 грн. 36 коп.., яка складається із суми заборгованості за кредитом – 1 389 933 грн. 26 коп., заборгованість за відсотками – 111 523 грн. 61 коп. та пені за несвоєчасне виконання умов договору – 35 346 грн. 10 коп.

Зазначене рішення є преюдиційним щодо факту отримання кредиту та заборгованості наявної на час ухвалення рішення.

При розгляді справи достовірно було встановлено, що боржником не виконані зобов’язання по кредитному договору, заборгованість на час звернення позивача до суду та на час розгляду справи не погашена, рішення суду про стягнення заборгованості не виконане.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини та виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору колегія суддів дійшла до висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що після ухвалення рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2010 року правовідносини за кредитним договором не припинились, позивачем обґрунтовано нараховувались штрафні санкції, а саме пеня.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення боржником зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст. 610 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором пеня нарахована банком за період з 16 червня 2014 року до 16 червня 2015 року, тобто в межах строку позовної давності.

Між тим, суд першої інстанції не перевірив порядок нарахування пені, зокрема при обчисленні пені у доларах (всієї суми) і після цього приведенні цієї суми до еквівалента у гривні суд не звернув уваги на ч. 3 ст. 559 ЦК України відповідно до якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, тобто відповідальність за прострочення. При цьому у національній валюті пеня повинна обчислюватись за кожен день прострочення і переводитись у гривню на час прострочення, а не на кінцевий строк нарахування пені, що значно впливає на кінцеву суму у зв'язку із зміною курсу іноземної валюти.

Розрахувавши пеню відповідно до зазначених вимог, колегією суддів встановлено, що її розмір становить 12 622 035,20 грн.

Проте судова колегія вбачає підстави для зменшення суми стягнення виходячи з приписів ч.3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином колегія суддів вважає можливим зменшити суму пені за кредитним договором до розміру суми збитків, та стягнути з ОСОБА_1 пеню в розмірі 1 501 456 грн.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (Постанова Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин).

Колегією суддів не встановлено підстав вважати, що порука припинена на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, оскільки заборгованість за кредитом стягнута з поручителів і боржника рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 19 серпня 2010 року, яке не виконано, на час ухвалення зазначеного рішення суд не вбачав підстав вважати поруку припиненою, належних та допустимих доказів того, що обсяг зобов*язання змінився матеріали справи не містять.

Також судова колегія не погоджується із висновками суду про стягнення солідарно з поручителів суми нарахованої пені.

Статтею 553 ЦК України передбачено, що поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порука є способом забезпечення виконання зобов'язання.

Поручителі не несуть між собою солідарної відповідальності, оскільки зазначене не визначено договорами поруки

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Виходячи з положень другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53 цс 14.

Відповідно до матеріалів справи договори поруки діють до повного виконання боргових зобов’язань за кредитним договором.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що з поручителів підлягає стягненню пеня в межах шестимісячного строку до дня звернення позивача до суду. Розмір такої пені становить 7 597611,67 грн., але з урахуванням зменшення заборгованості, стягненню з поручителів підлягає пеня 750 728 грн.

Процесуальним законодавством, що діяло на час розгляду справи судом першої інстанції не була передбачена можливість передачі справи на розгляд до іншого суду після початку судового розгляду, отже доводи відповідача про розгляд справи неповноважним судом не грунтуються на законі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 371, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Харківської області, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Комінтернівського районного м. Харкова від 08 червня 2017 року змінити в частині суми та порядку стягнення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» пеню за договором кредиту № № CM-SME-702/203/2007 від 21 грудня 2007 року у сумі 1 501 456  ( один мільон п’ятсот одна тисяча чотириста п’ятдесят шість) грн. 87 коп.

Стягнути  з ОСОБА_2, за його солідарним обов’язком з ОСОБА_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» пеню у сумі 750 728 (сімсот п’ятдесят тисяч сімсот двадцять вісім ) грн. 43 коп.

Стягнути з ОСОБА_4, за її солідарним обов’язком з ОСОБА_1, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» пеню в сумі 750 728  (сімсот п’ятдесят тисяч сімсот двадцять вісім ) грн. 43 коп.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили  з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти  днів з дня з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: Н.П.Пилипчук

Судді: А.І. Колтунова        

ОСОБА_5 

Повний текст постанови виготовлено 28 грудня 2017 року.