28 листопада 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

ЄвтушенкоО.І., Євграфової Є.П., Кадєтової О.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона з 27 лютого

1981 року знаходилася у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, який розірвано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від

11 січня 2016 року.

За час перебування в зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 побудували житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1

Рішенням виконавчого комітету Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області № 15 від 14 лютого 2012 року за ОСОБА_5 визнано право власності на зазначений житловий будинок про що 23 липня 2012 року видано свідоцтво про право власності.

Житловий будинок зареєстровано в ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 27 липня 2012 року про що видано витяг

№ 34971565.

ОСОБА_4 вказувала, що після розірвання шлюбу, ОСОБА_5 не бажає провести поділ майна добровільно, а тому просила поділити житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від

25 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого

2017 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від

25 жовтня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У звʼязку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що житловий будинок побудований та проведено його державну реєстрацію в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а тому він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках по 1/2 частці кожному, оскільки ОСОБА_5 не надав належних, допустимих та переконливих доказів того, що спірний будинок належав іншій особі та став його власністю відповідно договору дарування, купівлі-продажу чи спадщини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 27 лютого 1981 року по 11 січня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2016 року.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, сторони побудували житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, право власності на який за рішенням виконавчого комітету Михайло-Лукашівської сільської ради, Вільнянського району, Запорізької області № 15 від 14 лютого

2012 року визнано за ОСОБА_5.

На підставі цього рішення, 23 липня 2012 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок та 27 липня 2012 року Запорізькім бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року справа № 6-843цс17.

Згідно розʼяснень викладених в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦКУкраїни) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином в розумінні ст. 60 СК України майно, придбане під час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя і тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто, та вважав, що вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки відповідачем не доведено протилежного, та підлягає поділу відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що житловий будинок побудований та проведено його державну реєстрацію в період шлюбу

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та дійшов обґрунтованого висновку про те, що він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, який підлягає поділу відповідно до ст. 60 СК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2017 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від

25 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від

08 лютого 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова О.В. Кадєтова