Справа № 339/400/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1743/2017

Категорія 33

Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Мелінишин Г.П., Василишин Л.В.,

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про стягнення суми інфляційних втрат, 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду та моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України на рішення Болехівського міського суду, ухваленого суддею Головенко О.С. 11 жовтня 2017 року в м. Болехів, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказала, що рішенням Болехівського міського суду від 27.03.2014 року частково задоволено її позов до прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Ухвалено стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на її користь 17098 грн. 92 коп. відшкодування матеріальної шкоди, 300000 грн. 00 коп. моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та 3000 грн. 00 коп. за надання правової допомоги. В решті вимог позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.06.2014 року рішення Болехівського міського суду від 27.03.2014 року змінено в частині відшкодування моральної шкоди, зменшено суму відшкодування до 150000 грн. 00 коп. В решті рішення залишено без змін.

03.07.2014 року виконавчий лист було подано до виконання Головному управлінню Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області. Однак, позивача було зобов'язано повторно надати реквізити для перерахування коштів, а також ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за результатами розгляду даної справи.

Таким чином, дане рішення виконано тільки через рік і три місяці, тобто 03.09.2015 року.

Зважаючи на несвоєчасне виконання рішення суду, позивач зверталась до Державної казначейської служби України з вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за невиконання грошового зобов'язання, але отримала відмову, яку вважає такою, що суперечить вимогам законодавства.

Вважає, що на підставі рішення Болехівського міського суду від 27.03.2014 року, рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.06.2014 року у відповідача виникло грошове зобов'язання, яке не було своєчасно виконане без будь-яких на те причин.

У зв'язку з наведеним, просила стягнути з Державного бюджету шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби України на її користь інфляційні втрати за несвоєчасне виконання рішення суду в сумі 101721,32 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 6389 грн., що разом становить 108110,32 грн. Також просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України на її користь моральну шкоду, яку оцінює в сумі 500000 грн.

Рішенням Болехівського міського суду від 11 жовтня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 компенсацію за прострочення перерахування коштів за рішенням суду в розмірі 4670 грн., заподіяну моральну шкоду в сумі 3000 грн. та 1156 грн. судових витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення суду ОСОБА_2 та Державна казначейська служба України подали апеляційні скарги, в яких посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт ОСОБА_2 у поданій апеляційній скарзі та додатку до апеляційної скарги не погоджується з даним рішенням суду в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та зменшенні розміру моральної шкоди.

Вважає, що після постановлення рішення у цивільній справі про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, деліктні правовідносини, що виникли між нею та відповідачами, трансформувалися у зобов'язальні правовідносини, що дає підстави для застосування в даному випадку ст. 625 ЦК України.

Вказує на те, що внаслідок прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, присуджена сума знецінилась, купівельна спроможність знизилась майже в два рази. Стягнення інфляційних втрат є компенсацією зниження купівельної спроможності присудженої суми, а не зміна її розміру.

На її думку, суд не взяв до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 01.10.2014 року у справі №6-113цс14 щодо того, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов'язанням.

Крім того, вважає, що суд безпідставно зменшив розмір моральної шкоди, всупереч принципів розумності та справедливості, оскільки протиправна бездіяльність відповідача, тривале нехтування її законними вимогами державним органом, спричинило їй непоправну моральну шкоду, завдало шкоду її здоров'ю.

Посилання суду на висновки Верховного Суду України про те, що ст. 625 ЦК України застосовується лише до тих зобов'язань, які існували до ухвалення судового рішення, та що до правовідносин, врегульованих ЗУ «Про виконавче провадження» не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, вважає помилковим, так як обставини у справах, що переглядалися, відмінні від суті її позову.

Просить змінити рішення Болехівського міського суду від 11.10.2017 року, задовольнити її позовні вимоги.

Відповідач, Державна казначейська служба України, у поданій апеляційній скарзі на рішення Болехівського міського суду від 11 жовтня 2017 року, посилається на те, що рішення суду не ґрунтується на належних та допустимих доказах, не застосовано правові норми, які поширюються на спірні правовідносини.

Зазначає, що законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів безпосередньо з державного бюджету та з конкретних юридичних осіб - державних органів, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» за порушення строку перерахування коштів при виконанні рішень, що підпадають під дію Закону, передбачено компенсацію, яка нараховується Казначейством у разі, коли боржником є державний орган.

Механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону, регламентований п. 33 та п.п. 47-52 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів» Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Таким чином, Закон поширюється виключно на обмежене коло рішень суду, де стягнення коштів відбувається з визначеного кола суб'єктів.

Однак, згідно з виконавчим листом Болехівського міського суду, виданим по справі №339/1/13-2/339/14, на користь позивача підлягала стягненню моральна шкода з Державного бюджету України, на що передбачені окремі бюджетні асигнування за КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

Механізм виконання рішень зазначеної категорії регламентований пунктами 35-40 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, завданої фізичним та юридичним особам» Порядку.

Отже, посилання суду на те, що на правовідносини позивача з відповідачем щодо виконання рішення суду поширюється дія ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є безпідставним та необґрунтованим.

У зв'язку з наведеним вважає, що законодавством не передбачено виконання судових рішень про відшкодування шкоди з державного бюджету України фізичним та юридичним особам саме в тримісячний строк і, як наслідок, нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів за відповідним рішенням, оскільки виконавчий лист №339/1/13-2/339/14 підлягає виконанню в інший порядок та за рахунок іншого джерела, визначеного державним бюджетом.

При виконанні судових рішень про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок державного бюджету, Державній казначейські службі України не надано повноважень для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів, так як не встановлено граничного терміну перерахування коштів.

Зазначає, що Державна казначейська служба України жодних прав та інтересів позивача не порушувала і жодної шкоди позивачеві не завдавала, вимоги суду щодо стягнення з державного бюджету компенсації за прострочення перерахування коштів за рішенням суду та стягнення у зв'язку з цим моральної шкоди та витрат на правову допомогу є такими, що не відповідають нормам законодавства України.

Просить, скасувати рішення Болехівського міського суду від 11.10.2017 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 вимоги поданої нею апеляційної скарги позивача підтримала, просила суд її задовольнити. В задоволенні вимог апеляційної скарги Державній казначейські службі України просила відмовити.

Представники Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомили, повідомлялися про час та місце слухання справи належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює, у випадку необхідності, учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судовому процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Статтею ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Болехівського районного суду від 27.03.2014 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду. Ухвалено стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної шкоди 17098 грн. 92 коп., 300000 грн. моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та 3000 грн. за надання правової допомоги адвокатом при розгляді справи (т. 1, а.с. 3-6).

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03.06.2014 року рішення Болехівського районного суду від 27.03.2014 року змінено в частині відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, зменшено суму відшкодування до 150000,00 грн. В решті рішення Болехівського міського суду від 27 березня 2014 року залишено без змін (т. 1, а.с. 7-11).

18.06.2014 року Болехівським міським судом на виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист зі встановленим строком пред'явлення до виконання до 04.06.2015 року (т. 1, а.с. 13).

Встановлено також, що 03.07.2014 року ОСОБА_2 пред'явила виконавчий лист до виконання до Державної казначейської служби України, а в подальшому неодноразово зверталася із заявами до Державної казначейської служби України та до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо виконання рішення суду (т. 1, а.с. 14-18, 22, 25).

Як вбачається з відповіді Державної казначейської служби України від 29.10.2015 року №5-13/3115-27438, 03.09.2015 року було здійснено перерахування коштів відповідно до виконавчого листа, виданого 18.06.2014 року Болехівським міським судом Івано-Франківської області по справі №339/1/13 (2/339/1/14) (т. 1, а.с. 34)

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача підлягає стягненню компенсація за прострочення перерахування коштів за рішенням суду в розмірі 3% річних за період з 03.10.2014 року по 03.09.2015 року в порядку ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також 3000 грн. моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення суду. Однак, чинним законодавством не передбачено нарахування індексу інфляції на суму коштів, які стягуються в порядку відшкодування шкоди, завданої органами досудового розслідування, прокуратури і суду.

З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду з огляду на наступне.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, положень ЦПК України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Статтею 6 §1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.97 року (зі змінами та доповненнями), передбачено не лише право звернутись до суду за захистом своїх прав, а й право захистити своє право, в першу чергу, виконанням рішення, яке ухвалено на користь особи. Так, право на судовий захист, яке гарантується статтею 6 §1 може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов'язкове судове рішення залишалось невиконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок.

Відповідно до ст.ст. 2, 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною 1 ст. 5 даного Закону передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Враховуючи наведене, а також те, що виконавчий лист №339/71/13-ц, виданий на підставі рішення Болехівського міського суду від 27.03.2014 року пред'явлено до виконання до Державної казначейської служби України 03.07.2014 року, трьохмісячний строк на виконання рішення сплив 03.10.2014 року, при цьому фактичне виконання відбулося 03.09.2015 року, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення 3% річних компенсації за прострочення перерахування коштів за рішенням суду в сумі 4670 грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення інфляційних втрат за несвоєчасне виконання рішення суду, то слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття міститься у Розділі І Цивільного кодексу України «Загальні положення про зобов'язання» та визначає загальні правила відповідальності за порушення зобов'язання.

Натомість, у справі, яка переглядається, спір виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачаються цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Наведене узгоджується також з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними 20.01.2016 року по справі №6-2759цс15 та 02.03.2016 року по справі №6-2491цс15, де зазначено, зокрема, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 статті 11 ЦК України, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин. З рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог позивача в цій частині.

Колегія суддів погоджується також з розміром моральної шкоди, присудженої місцевим судом, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами.

При цьому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що визначений розмір моральної шкоди судом зменшений безпідставно колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Щодо вимог апеляційної скарги Державної казначейської служби України, то колегія суддів вважає правильним застосування положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» при виконанні судових рішень, ухвалених з підстав, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України, та залишення без змін рішення Болехівського міського суду від 11 жовтня 2017 року, оскільки воно є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та Державної казначейської служби України відхилити.

Рішення Болехівського міського суду від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 грудня 2017 року.

Головуюча: Томин О.О.

Судді: Мелінишин Г.П.

Василишин Л.В.