Справа № 2-а-2241/11

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(в порядку скороченого провадження)

25 березня 2011 року                                                                                          м.Лубни

          Суддя Лубенського міськрайонного суду Полтавської області Волювач О. В. розглянувши в порядку скороченого провадження в приміщенні Лубенського міськрайонного суду, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду в м. Лубнах Полтавської області про визнання відмови протиправною та зобов’язання провести нарахування і виплату підвищення до пенсії, як «Дитині війни» починаючи 2007 року та в подальшому,-

          ВСТАНОВИВ:          

Позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а тому має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.. 6 цього Закону в редакції від 18. 11. 2004 р. № 2195-ІV (набрав чинності 01.01.2006 р.)

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

У 2007 та 2008 роках приймався ряд нормативних актів, які обмежували розмір вказаного підвищення, або взагалі зупиняли дію ст.. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року за №10-рп2008 вони були визнані неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Разом з тим, воно не має зворотньої дії в часі.

Ніяких змін до ст..6 ЗУ „Про соціальний захист дітей війни" після прийняття рішеннь Конституційним Судом України внесено не було.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов»язок щодо виплати «Дітям війни» 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральні органи виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили належних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, вважаю, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 46 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком. Виходячи з того, що предметом оскарження є неправомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування підвищення до пенсії та її виплаті в повному обсязі, ці позовні вимоги нерозривно пов’язані між собою, а тому немає підстав для обмеження позовних вимог позивача будь яким строком.

Згідно практики Європейського суду з прав людини неспроможність держави виконувати свої зобов’язання не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Оскільки будь-яким іншим законом, крім ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, приходжу до висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача нараховувати і виплачувати йому щомісячну державну соціальну допомогу в подальшому не підлягають задоволенню, т.я. це є обов'язком відповідача і суд не має права зобов'язувати останнього в майбутньому вчиняти дії, які прямо передбачені законодавством як обов'язок УПФ, а може лише, в разі порушення відповідачем прав, свобод та інтересів фізичної особи, захистити дану особу від неправомірних дій чи бездіяльності УПФ.

Згідно вимог ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, №10-рп2008 від 22.05.2008 року , № 19-рп/2010 від 09.09.2010 р, ст. 64 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 28, 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 6-14, 18, 71, 94, 183-2 , 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни, відповідно до ст.. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком протиправною.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2010 року, врахувавши раніше проведені виплати.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду винесена в порядку скороченого провадження підлягає негайному виконанню .

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області, шляхом подання апеляційної скарги в 10-ти денний строк з моменту отримання копії постанови.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду                                                                      ОСОБА_2