АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження 22-ц/790/5316/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2017 року Апеляційний суд Харківської області у складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Колтунової А.І.,

Пилипчук Н.П.,

секретаря Прологаєвої А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу № 2003/2-1649/2011/17 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року ухвалене суддею Бондаревою І.В. в приміщенні Фрунзенского райсуду м.Харкова в залі суду ,-

в с т а н о в и в:

У травні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16.03.2007 року в розмірі 484517,10 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» - задоволено.

На підставі договору іпотеки від 16.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н.Ю. за реєстровим № 1204, звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № HAH2GK01270023 від 16.03.2007 року в розмірі 6092,61 доларів США, із застосуванням процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого ПАТ КБ «ПриватБанк» надано право від імені ОСОБА_2 укласти договір купівлі - продажу вказаної квартири будь - яким способом з іншою особою - покупцем за початковою ціною реалізації, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб»єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки квартири. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, зі зняттям її з реєстрації за вказаною адресою. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Справа двічі розглядалась в апеляційному порядку і двічі рішення апеляційного суду скасовувались ухвалами касаційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 3 вересня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, рішення суду першої інстанції - змінено. В рахунок погашення заборгованості за укладеним 16.03.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредитним договором № HAH2GK01270023 станом на 16.05.2011 року у розмірі 482651 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, із застосуванням процедури продажу, встановленої ст.. 38 Закону України «Про іпотеку», щляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» від чвого імені будь - якій особі - покупцеві за ціною. Встановленою на підставі оцінки майна суб»єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень продавця. В частині виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1, та зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою рішення суду скасовано. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 3 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року змінено. В рахунок погашення заборгованості за укладеним 16 березня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 кредитним договором № HAH2GK01270023 станом на 16 травня 2011 року у розмірі 60558, 47 доларів США, що еквівалентно 482651 грн., які складаються з: 46491,48 доларів США - заборгованість за кредитом, 7362,52 доларів США - заборгованість за відсотками, 1455 доларів США - заборгованість за комісією, 2324,71 доларів США - нарахована пеня за порушення виконання зобов»язань за договором, 31,37 доларів США - штраф (фіксована частина), 2893,39 дол США - штраф (процентна складова), звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 із застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві за ціною, встановленою на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з наданням Публічному акціонерному товариству Комерційному банку «ПриватБанк» усіх повноважень продавця. В частині виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та зняття її з реєстраційного обліку за вказаною адресою рішення суду скасовано, відмовлено у задоволенні позову у цій частині. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України "Про мораторій", який набув чинності 7 червня 2014 року, не підлягає виконанню. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У серпні 2015 року відповідач звернуласть з касаційною скаргою і просила скасувати рішення апеляційного суду від 23.07.2015 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, рішення Апеляційного суду Харківської області від 23 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконуються взяті на себе зобов'язання, чим порушено умови кредитного договору і позивач має право на стягнення заборгованості з відповідача і на звернення стягнення на предмет іпотеки.

З таким висновком суду, судова колегія не погоджується, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 16 березня 2007 року було укладено кредитний договір № HAH2GK01270023, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 52 408,55 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму частинами відповідно до графіку погашення заборгованості, але не пізніше 15 березня 2027 року, а також сплачувати проценти за користування кредитом із розрахунку 12% на рік на суму залишку заборгованості та інші, передбачені договором, платежі.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором того ж дня, між сторонами було укладено договір іпотеки № HAH2GK01270023, згідно з яким відповідач передала банку в іпотеку належну їй на праві власності квартиру.

В силу ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений термін відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно п.1 ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, заставою.

Нормами ст. ст. 610- 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 589 ЦК у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Як визначено в ст. 575 ЦК України, окремим видом застави є іпотека, що є заставою нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачений такий спосіб реалізації предмета іпотеки як продаж іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві.

Частинами 5, 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Відповідно до вимог статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку», виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

Примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Такий порядок встановлюється ч. ч. 2, 3 ст. 40 цього Закону, згідно з якими після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 109 ЖК Української PCP звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідна позиція викладена в п. 43 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Згідно з ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК Української PCP, ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового приміщення.

В силу вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов договору (п. 4.1) розмір пені за прострочення виконання грошового зобов'язання визначений у розмірі 1% від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожний день прострочення. За загальним правилом, що випливає із Цивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не обмежується.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Дана норма кореспондується з положеннями статті 533 ЦК України, якою визначено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору від 16 березня 2007 року при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п. п. 2.2.2, 2.2.3 даного договору банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Як вбачається зі змісту кредитного договору, кредит наданий в іноземній валюті - долари США та повинен сплачуватися періодичними платежами в період з 16 по 21 число кожного місяця.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення 18 лютого 2014 року неповно з"ясував обставини справи і помилково вважав встановленими ті обставини які мають значення для справи, але вони не були доведені позивачем, що згідно вимог п. 1,2 ч.1 ст.309 ЦПК УКраїни, що діяла на час ухвалення рішення і яка кореспондується з п.1,2 ч.1 ст.376 ЦПК України нині діючого, є підставою для скасування рішення судуі ухвалення нового.

Так, як вбачається зі змісту листів позивача, які він направляв відповідачу 19.06.2013 року та 19.11.2013 року (том 3 а.с.16-17,166-167) ПАТ "ПриватБанк" скористався своїм правом та відступив право вимоги за кредитним договором № HAH2GK01270023 від 16.03.2007 року ПАТ "Акцент-Банк" уклавши з ним договір факторінгу.

Частиною 1 ст.1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК).

Договір факторингу є самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст.1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.

Зміст договору факторингу полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактор, якому має бути здійснено платіж.

Отже , ПАТ КБ "ПриватБанк" є неналежним позивачем у справі, оскільки на час ухвалення рішення судом 18 лютого 2014 року не мав будь яких повноважень на представництво інтересів ПАТ "Акцент-Банк", продавши право вимоги за кредитним договором , позивач не має право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок тієї ж самої заборгованості, яка як свідчать матеріали справи обліковується як в ПАТ "ПриватБанк" так і в ПАТ "Акцент-Банк".

Договір іпотеки між сторонами було укладено в забезпечення виконання основного зобов"язання і тому не розривно пов"язано з ним, і на думку судової колегії не може виконуватись без врахування права позивача на стягнення заборгованості.

Крім того, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів враховує той факт, що на час розгляду справи в апеляційному суді, вже відбувся розгляд справи за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості і рішенням Хмельницького міськрайсуду від 1 грудня 2016 року в позові відмовлено саме з цих підстав і зазначене рішення ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року залишено без змін.

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок боргу , за умов відсутності права вимоги самого боргу, у ПАТ КБ "ПриватБанк" не має.

Згідно ст.142 ЦПК України з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений нею судовий збір в сумі 1827 грн.

Керуючись ст.ст.142,367,368,374,376,382,383,384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2014 року - скасувати і ухвалити нове.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий С.С. Кругова

Судді А.І. Колтунова

Н.П. Пилипчук

повний текст постанови

складено 27.12.2017 року