Справа № 333/1858/17

Пр. 2/333/1799/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Наумової І.Й., при секретарі Кунець В.В. за участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним. В позові зазначає, що перебував з відповідачем у шлюбі з 28.09.1991 року. У шлюбі в 1992 р. народилась донька ОСОБА_8 Шлюб між ними було розірвано Шевченківським відділом ДРАЦС РС ЗМУЮ 21.03.2014 р., актовий запис № 23. При цьому зазначає, що розірвання шлюбу мало фіктивний характер, наміру припинити шлюбні та сімейні відносини вони не мали. Метою розірвання шлюбу було захист майна від претензій кредиторів. З квітня 2016 р. шлюбні та сімейні відносини з відповідачем припинено. Вони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, майже не спілкуються.

За час шлюбу за спільні кошти сім’ї придбане майно, що належали їм на праві спільної сумісної власності, зокрема: 1. Приміщення № 55 в будинку 102 по вул.Космічна в м. Запоріжжя,вартістю 2080000 грн.; 2. Квартира АДРЕСА_1, загальною площею 71,04 м2 , вартістю 1040000 грн.; 3. Автомобіль легковий (універсал) марки Mitsubishi модель Outlander, випуску 2007 р., реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 234000 грн.; 4. Автомобіль вантажний (фургон) марки ЗАЗ модель TF55YO ЗНГ, випуску 2012р., реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 130000грн.; 5. Садовий будинок загальною площею 117,4 м2 , разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Запорізька область, Василівський район, с/рада Верхньокриничанська, садівниче товариство «Таврія», будинок № 3, вартістю 78000грн.; 6. 17/100 часток нерухомого майна, літ З, а саме: склад № 1 площею 17,0 м2 , що складає 2\25 частини літ.З, склад № 1-А площею 19,1м2 , що складає 9/100 частини літ.З, за адресою : м. Запоріжжя, вул.. Брянська,15, вартістю 260000 грн.; 7. Кіоск-магазин на авто ринку «Слов’янський» за адресою: м. Запоріжжя, вул.. Брянська, 15, вартістю 78000 грн.; 8. Капітальний гараж-бокс розміром 9,0 м х 15,0 м за адресою : м. Запоріжжя, вул.Культурна, 175, вартістю 390000 грн. Все перелічене майно, окрім автомобіля марки ЗАЗ модель TF55YO ЗНГ, випуску 2012р., реєстраційний номер НОМЕР_2, було зареєстровано на відповідача.

В травні 2016 р. він звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом про поділ переліченого майна. Під час розгляду справи № 333/2316/16-ц, відповідач надала до справи договір про розподіл майна подружжя, посвідчений 04.04.2014 р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7

Відповідно до цього договору у його приватну власність перейшов автомобіль марки ЗАЗ модель TF55YO ЗНГ, випуску 2012 р., реєстраційний номер НОМЕР_2. В приватну власність відповідача перейшло майно: автомобіль легковий (універсал) марки Mitsubishi модель Outlander, випуску 2007 р., реєстраційний номер НОМЕР_1; садовий будинок загальною площею 117,4 м2 , разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою : Запорізька область, Василівський район, с/рада Верхньокриничанська, садівниче товариство «Таврія», будинок № 3; квартира АДРЕСА_1, загальною площею 71,04 м2 ; 17/100 часток нерухомого майна, літ З, а саме: склад № 1 площею 17,0 м2 , що складає 2/25 частини літ.З, склад № 1-А площею 19,1м2 , що складає 9/100 частини літ.З, за адресою : м. Запоріжжя, вул. Брянська,15; приміщення № 55 в будинку 102 по вул.Космічна в м. Запоріжжя.

Вважає, що договір про розподіл майна подружжя від 04.04.2014 р. є недійсним, як укладений внаслідок обману.

Під час шлюбу він та відповідач для ведення бізнесу брали кредити в різних банках, а також у родичів та друзів. Станом на 2014 р. в сім’ї виникли значні боргові зобов’язання перед банками та фізичними особами, які погрожували звернути стягнення на майно. З метою збереження майна, вони оформили розірвання шлюбу та розподіл майна, таким чином, що майже все майно перейшло у власність до відповідача. При цьому відповідач запевняла його, що розірвання шлюбу буде фіктивним, а майно залищиться в сім’ї та буде їх спільною власністю.

В договірі про розподіл майна від 04.04.2014 р., посвідчений приватним нотаріусом, стоїть його підпис, але він не пам’ятає такої події. Про дійсний зміст цього договору та про наслідки його укладення він дізнався в квітні 2016р., після того, як відповідач сповістила його, що вона не має наміру жити з ним, а також, що все майно належить їй на підставі договору про розподіл майна подружжя від 04.04.2014 р.

Вважає, що відповідач ввела його в оману стосовно істотних умов договору, прав та обов’язків за цим договором перед укладення договору про розподіл майна подружжя, бо мала на меті заволодіти особисто всім майном та спонукала його підписати у нотаріуса документи про оформлення всього наявного майна на своє ім’я.

Посилаючись на вимоги ст.ст.229,230 ЦК України, просить визнати недійсним укладений 04.04.2014 р. між ним та відповідачем договір про розподіл майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусрм Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9

У судовому засіданні позивач, його представники позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, представники відповідача проти позову заперечують, позовні вимоги не визнали в повному обсязі, надали письмові заперечення на позов (т.1 а.с.90-100). В судовому засіданні пояснили, що між сторонами у справі у 1991 році було зареєстровано шлюб, який було розірвано у 2014р. Після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем було укладено договір про розподіл майна подружжя, згідно якого, за взаємною згодою сторін більша частина майна була відступлена відповідачу. Наприкінці 2013 р. позивачем було укладено декілька кредитних договорів з різними банками, за якими на цей час існує непогашена кредиторська заборгованість. Посилання позивача, що до вчинення договору про розподіл майна подружжя його спонукало бажання (намір) ухилитися від виконання боргових зобов’язань, шляхом переоформлення майна на відповідача та не уможливлення звернення стягнення кредиторами на це майно, свідчить про те, що укладаючи оспорюваний договір, позивач усвідомлював, що наслідком таких дій буде припинення права спільної приватної власності подружжя та виникнення права індивідуальної приватної власності. Заперечує, що сторони займалися спільно підприємницькою діяльністю. І позивач і відповідач зареєстровані як фізичні особи-підприємці та кожен займався підприємницькою діяльністю окремо один від одного, самостійно вели бухгалтерський та податковий облік і звітність, залучення необхідних для здійснення господарської діяльності обігових коштів, в тому числі шляхом одержання позик та кредитів, самостійно виконували власні зобов’язання перед кредиторами.

Все майно,набуте сторонами справи за час шлюбу та поділене за оспорюваним договором, було придбане значно раніше періоду виникнення у позивача боргових зобов’язань за кредитними договорами та позиками, на які позивач посилається у позовній заяві.

Заперечує, щодо фіктивного розірвання шлюбу. Шлюб було розірвано за ініціативою відповідача відповідно до ст. 106 СК України, за спільною заявою подружжя, поданою до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Причиною стало погіршення взаємин між подружжям, фактичне припинення сімейних відносин, намір позивача виїхати з країни на постійне проживання до Російської Федерації. Отже, бажання розірвати шлюб було взаємним. Укласти договір про розподіл майна запропонував саме позивач, оскільки все майно, перелічене в договорі і так було оформлено на неї. Переоформлення майна на відповідача, позивач обґрунтував тим, що не має наміру декілька років повертатися до України, а щоб вона матеріально допомагала їх дочці та онукам.

При укладені договору про розподіл майна 04.04.2014 р. позивач був ознайомлений з договором та особисто його підписав. Посилаючись на вимоги діючого законодавства, просить відмовити в задоволені позову.

Ухвалою суду від 04 липня 2017 р. за клопотання представника відповідача до справи залучено в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог – приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 (т.1 а.с.200).

Третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що 04.04.2014 р. сторони звернулися до нотаріальної контори для оформлення розподілу майна подружжя. Був підготовлений проект договору з яким сторони були ознайомлені. Їм було роз’яснено суть договору, наслідки, правовий режим майна після укладення договору. Сторони знаходились у спокійному стані, запитань щодо договору не було. Сторони підписали договір, один екземпляр договору було надано позивачу, другий екземпляр договору – відповідачу, а третій екземпляр договору знаходиться в нотаріальній конторі. Вважає, що договір укладено відповідно до вимог законодавства.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено наступні обставини та правовідносини.

Відповідно до витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб, позивач та відповідач перебували у шлюбі, зареєстрованому міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції 28.09.1991р., актовий запис 2151 ( т.1 а.с.65). 21.03.2014 р. шлюб між ними було розірвано Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ЗМУЮ, актовий запис № 23 та видано Свідоцтво про розірвання шлюбу серії І-ЖС № 113980 (т.1 а.с.66).

04 квітня 2014р. між позивачем та відповідачем укладено договір про розподіл майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за № 1500 (т.1 а.с.67-70,131-132).

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України при поділі майна подружжя розміри часток майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене домовленістю між ними або шлюбним договором.

Статтею 64 СК України закріплено право подружжя на укладення договорів між собою, а саме : дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п.4 оспорюваного договору про розподіл майна подружжя зазначено, що сторони діючи свідомо і добровільно, без будь-якого примусу,погроз чи насильства, розуміючи значення своїх дій, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними договір, розподілили спільне сумісне майно, набуте в зареєстрованому шлюбі.

Пунктом 5 зазначеного договору визначено перелік майна яке переходить у власність позивача та відповідача. Так, позивачу у власність переходить автомобіль вантажний (фургон) марки ЗАЗ модель TF55YO ЗНГ, випуску 2012 р., реєстраційний номер НОМЕР_2, належний йому на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ САК 965548, виданого ВРЕР № 3 УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області 28.07.2012 р. У власність відповідачу переходить: автомобіль легковий (універсал) марки Mitsubishi модель Outlander, випуску 2007 р., реєстраційний номер НОМЕР_1, належний їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ АРС 008063, виданого РЕВ МРВ ДАІ № 3 при УМВС України в Запорізькій області 24.01.2007 р.; садовий будинок загальною площею 117,4 м2 , разом з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Запорізька область, Василівський район, с/рада Верхньокриничанська, «Таврія» садівниче товариство, будинок № 3, належний їй на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САС № 234063 виданого Верхньокриничанською сільскою радою Василівського району Запорізької області 22.08.2011 р.; квартира житловою площею 42,7 кв.м., загальною площею 71,04 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, належна їй на підставі договору № 513/559 купівлі-продажу, зареєстрованого Запорізькою Товарною Біржею «Строй-інвест» 29.08.1997 р. за р.№ 513/559; 17/100 часток нерухомого майна, літ З, а саме: склад № 1 площею 17,0 кв.м , що складає 2/25 частини літ.З, склад № 1-«а» площею 19,1 кв.м , що складає 9/100 частин літ.З, за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Брянська,15, належних їй на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_10, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 24.05.2004 р. за р. № 736; приміщення № 55 за адресою:місто Запоріжжя, вулиця Космічна, будинок 102, що належить їй на підставі Свідоцтва № 658 на право власності на приміщення, виданого Запорізькою міською радою 05.04.1999 р.

В п. 6 оспорюваного договору визначено, що сторони підтвердили, що майно яке розподіляється за цим договором є їх спільною сумісною власністю, а після укладення цього договору про поділ майна, право сумісної власності сторін на зазначене в ньому майно припиняється.

Пунктом 12 оспорюваного договору зазначено, що договір складено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а інші, викладені на спеціальних бланках нотаріальних документів, видаються сторонам.

Договір містить особисті підписи сторін.

Отже, в п.6 договору прописано про припинення права сумісної власності на майно, переліченого в п. 5 договору. Позивач є особою яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Згідно до ч.ч.3,5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положення статті 204 ЦК України встановлюють презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про розподіл майна подружжя від 04.04.2014 р., нотаріально посвідчений, укладено з дотриманням вимог діючого законодавства, містить підписи сторін. Посилання позивача на те, що він не пам’ятає обставин, при яких укладався оспорюваний ним договір та не мав примірника цього договору, спростовується як поясненнями свідків, третьої особи, так і копією договору від 04.04.2014 р. наданої до справи, де в п. 12 договору зазначено, що по одному примірнику договору, викладений на спеціальних бланках, видаються сторонам. Під договором стоїть особистий підпис позивача, про що він не заперечував у судовому засіданні.

Згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 роз’яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до п.20 цієї Постанови ПВСУ, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими,речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на обман, та наслідок неправильне сприйняття нею фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Позивачем не було надано належних доказів в обґрунтування своїх позовних вимог та не доведено вчинення відповідачем дій, спрямованих на формування у нього хибної уяви щодо правової природи правочину, істотних умов, наслідків укладеного договору.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_11, яка працює консультантом в нотаріальній конторі приватного нотаріуса ОСОБА_7, наданих у судовому засіданні, позивач разом з відповідачем звернулися до нотаріальної контори для оформлення оспорюванного договору. Вони надали документи, було підготовлено проект договору з яким сторони ознайомилися. Зауважень чи питань щодо змісту договору від сторін не було, поведінка позивача була спокійна, ніяких підозр щодо його стану не виникло. При ознайомлені з проектом, їм роз’яснили наслідки укладення такого договору. Договір сторони підписували у нотаріуса, в окремому кабінеті.

У суду відсутні будь-які сумніви щодо правдивості пояснень нотаріуса та свідка ОСОБА_11 щодо укладення та підписання договору сторонами, оскільки відповідно до ст.3 ЗУ «Про нотаріат», нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному  архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Суд оцінює, як належні та допустимі докази, пояснення свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_12, яка на протязі багатьох років перебувала в дружніх стосунках, як з позивачем, так і з відповідачем та є їхнім консультантом з бухгалтерського обліку, про розірвання шлюбу та про те що усе майно позивач залишив дружині, дізналася від відповідача у 2014 р.

Свідок ОСОБА_13, донька позивача та відповідача, також підтвердила той факт, що 25.04.2014 р., в день народження батька, він особисто їй сказав, що вони з її матір’ю розірвали шлюб, а також уклали у нотаріуса договір, за яким все майно залишив матері та їй, а сам планує поїхати до Москви на постійне місце проживання.

Отже, факт розірвання шлюбу та укладення договору поділу майна ні позивач, ні відповідач не приховували від знайомих та родини в 2014 р.

Про намір позивача оформити майно на дружину, підтвердила в своїх поясненнях і свідок ОСОБА_14 Про це їй повідомив особисто позивач на початку 2014 р. Про укладений договір дізналася від позивача у 2016 р., після повернення того з м. Москва, РФ. З його слів, він уклав договір в серпні 2014 р., щоб зберегти майно від кредиторів, та залишив все майно дружині. Отже, свідок про укладення договору дізналася від позивача в 2016 р., після звернення до суду з позовом про розподіл майна подружжя.

Пояснення свідка ОСОБА_15 суд оцінює як неналежний доказ, в зв’язку з тим, що даному свідку обставини щодо укладення сторонами договору про розподіл майна не відомі, він спілкувався з позивачем та відповідачем виключно як підприємець: купівля товару, а також надавав позивачу в борг грошові кошти.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту введення позивача в оману під час укладення оспорюваного правочину. Позивач не наводить доказів, яким чином вдався до омани при укладені договору відповідач. Мотиви, з яких позивач вирішив укласти оспорюваний договір не мають правового значення і не доводять недійсності правочину.

Виходячи з пояснень сторін, свідків, суд приходить до висновку, що сторони до укладення договору про розподіл майна подружжя 04.04.2014 р. обговорювали умови укладення такого договору, дійшли згоди щодо його умов та обставин. При таких обставинах оману позивача при укладені оспорюваного договору, суд не вбачає.

Згідно ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст.ст.203, 204, 209, 215, 229, 230 ЦК України, ст..ст.9, 64 СК України, ст.ст. 7,10, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору про поділ майна подружжя недійсним – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Запорізької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Комунарського районного

суду м. Запоріжжя ОСОБА_16