Справа № 457/495/11 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.

Провадження № 22-ц/783/2535/17 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 52

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 12 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, з участю третьої особи: Органу опіки та піклування - Трускавецької міської ради, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИЛА:

РішеннямТрускавецького міського суду Львівської області від 12 грудня 2016 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, з участю третьої особи: Органу опіки та піклування (Трускавецької міської ради) про позбавлення батьківських прав.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.Зазначає, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. 15 жовтня 2009 року шлюб між ними розірвано. Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народився син ОСОБА_5. Стверджує, що відповідач від виконання своїх обов'язків щодо дитини умисно ухиляється, не бере участі у вихованні дитини, не провідує сина, не цікавиться його здоров»ям, морально та матеріально не підтримує, а томупідлягає позбавленню батьківських прав.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Згідно із ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ч.1 ст.16 ЦПК України, кожен має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Судом встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Шлюб між сторонами розірвано.

Факт проживання малолітнього ОСОБА_5 з позивачем підтверджується актом від 10 лютого 2011 року.

Положеннями ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частина 8 ст.7 СК України передбачає, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно ч.ч. 2, 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до п.2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 27 лютого 1991 року визначено неможливість розлучення дитини з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків коли таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім»ї разом з батьками або в сім»ї одного з них та на піклування батьків.

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідача, які б свідчили про ухилення ним від виховання свого сина і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Суд прийшов до вірного висновку, що дії відповідача свідчать, що він не втратив інтересу до дитини, має бажання та можливості утримувати та виховувати сина.

На підставі аналізу наявних у справі доказів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що є недоцільним позбавляти ОСОБА_4 батьківських прав відносно сина ОСОБА_5

Позивачем не доведено наявності підстав позбавлення відповідача батьківських прав передбачених ст. 164 СК України, судом таких підстав не встановлено.

Враховуючи положення п.18 Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Враховуючи вищезазначене та те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а крім того позивачем не подано доказів ухилення відповідача від своїх обов'язків по вихованню дитини, з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову належить погодитись.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 12 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді