328/2903/17

21.12.2017

2/328/1104/17

РІШЕННЯ

Іменем України

21 грудня 2017 року м.Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області в складі головуючого судді Коваленко П.Л., за участю секретаря судового засідання Баздирь О.Л., представника позивача ОСОБА_1, представника Міністерства оборони України ОСОБА_2, представника Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Токмацького районного суду Запорізької області позовну заяву ОСОБА_4 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що в період з 21.06.1988 по 02.02.1989 позивач проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан в складі обмеженого контингенту радянських військ. У 1988 році під час бойових дій отримав осколкові поранення голови, шиї, грудей, спини. Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. На теперішню пенсію забезпечити себе та свою родину хоча б самим необхідним є просто неможливим. Це додає позивачу багато неприємних відчуттів, він змушений витрачати кошти на відновлення свого здоров'я. Позивач не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному стані.

Позивач відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти своїй родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обов'язки по господарству. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров'ї, а також і на його психіці, постійно виникають проблеми з придбанням ліків, які є занадто дорогими. Він постійно знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновлення здоров'я не має і йому необхідно жити з усіма вище переліченими хворобами. Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання. Порушено його нормальні життєві зв'язки, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування. Посилаючись на вищевикладене, просить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 336 800,00 грн., яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків під час проходження військової служби.

Оцінюючи моральну шкоду в зазначену суму, він виходить із тривалості й глибини його душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також з фізичного та фактичного значного погіршення стану здоров'я, оскільки ушкодження здоров'я позивач зазнав проходячи військову службу в ДРА у 1988-1989 роках, саме з цієї дати він і отримав чисельні хвороби, які турбують його і по сьогоднішній день.

В судове засідання позивач не з’явився, згідно з поданою письмовою заявою просив справу розглянути без його участі, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

В судовому засіданні представник Міністерства оборони України ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що вимоги позивача безпідставні та не обґрунтовані, позивачем не надано жодних доказів вини відповідача у заподіянні позивачу моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку із діями відповідача. Тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судове засідання представник Державної казначейської служби України не з’явився, надав суду письмові заперечення на позовну заяву та просив справу розглядати за відсутності представника Державної казначейської служби України. В обґрунтування заперечень зазначив, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало, до того ж позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав. Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу. Таким чином стягнення коштів з Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права.

В судове засідання представник Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, яке на підставі ст.37 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», підпункту 4.60 пункту 4 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2011 №1707/5, довіреності представляє в судах загальної юрисдикції України інтереси Кабінету Міністрів України, з’явився. Проти задоволення позову заперечувала, з підстав, викладених в письмових запереченнях. А саме, представник вважає, що позовну заяву подано безпідставно, позовні вимоги до держава Україна в особі Кабінету Міністрів України є необґрунтованими та не підкріпленими жодним доказом, позивачем не обґрунтовано причинний зв'язок між діями Кабінету Міністрів України та фактом заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Просила в задоволені позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 п.9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 15.12.2017, справи у судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцію Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В період з 21.06.1988 по 02.02.1989 позивач проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан в складі обмеженого контингенту радянських військ. У 1988 році під час бойових дій отримав осколкові поранення голови, шиї, грудей, спини, що підтверджується висновком №1298/ж від 19.05.2016. Згідно з довідкою МСЕК серії АВ № 0215473 позивачу встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок травми та захворювання, пов’язаного з виконанням обов’язків військової служби.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 ст.1167 ЦК України.    

Стаття 1167 ЦК України регулює позадоговірні (деліктні) відносини і на правовідносини, пов’язані з проходженням військової служби, не поширюється, оскільки регулюються спеціальним законом, а саме: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку та вини заподіювача. При цьому необхідно враховувати, чим підтверджується факт завдання особі моральної шкоди, за яких обставин та якими діями (бездіяльності) вона завдана, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На час проходження військової служби позивача у період з 21.06.1988 року по 02.02.1989 року в Демократичній Республіці Афганістан не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та ЦК України 2003 року.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з’ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов’язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 21.06.1988 по 02.02.1989, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві у 1988-1989 роках.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п.2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Крім того, статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу.

Судом встановлено, що позивач не є військовослужбовцем Збройних Сил України, оскільки в 1988 – 1989 роки проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій та був звільнений з військової служби ще в 1989 році.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Будь-яких доказів вини відповідачів, протиправної поведінки відповідачів в завданні позивачу моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідачів, позивач суду не надав.

Посилання в обґрунтування позову, які містяться в його змісті, а також представника позивача в судовому засіданні на норми Конституції України, обов’язки держави, з його точки зору, відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду, з огляду на викладене вище правове обґрунтування не можуть бути прийняті до уваги.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

При цьому Міністерство оборони України ті інші відповідачі довели відсутність своєї вини.

Крім того, 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців. Укладення цієї Угоди викликане необхідністю   міжнародного правового врегулювання питань соціального захисту учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, членів   сімей   загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, збереження за ними встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання. Даною угодою також передбачено ряд пільг для учасників бойових дій, які брали участь у бойових діях на території іншої держави, в тому числі і на території Афганістану. Також відповідно до ст.5 Угоди фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється Сторонами згідно з їх національним законодавством.

На ОСОБА_4, як на учасника бойових дій, який брав участь у бойових діях на території іншої держави, розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Висновки суду узгоджуються із зібраними у справі доказами і не суперечать вимогам законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, ч.1 ст.20, 23, 1167 ЦК України, ст.ст.4, 12, 81, 76, 268, 273, 352 ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_4 до держави України в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги з урахуванням п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017, який набрав чинності 15.12.2017. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 22.12.2017.  

Суддя: