Справа № 2-994/09
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Ковель 24 листопада 2009 року Ковельський міськрайонний суд Волинської області
в складі : головуючого-судді Бондара В.М.,
з участю: секретаря Руденок Ю.В.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача та третьої особи ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ковелі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» (далі ТОВ «ЖБК») третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, директора ТОВ «ЖБК» ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, виплат, передбачених при звільненні, оплати витрат по соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві згідно листів непрацездатності, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати з урахуванням індексу інфляції, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «ЖБК» третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, директора ТОВ «ЖБК» ОСОБА_4 про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, виплат, передбачених при звільненні, оплати витрат по соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві згідно листів непрацездатності, стягнення компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати з урахуванням індексу інфляції. На обгрунтування своїх позовних вимог вказує на те, що наказом № 132-К від 03.07.2008 року він був прийнятий на посаду начальника транспортного відділу ТОВ «ЖБК», а 09.12.2008 року він звільнився з роботи за власним бажанням. За час роботи йому не виплачували заробітну плату, що стало основною причиною подачі ним 26.11.2008 року заяви про звільнення за власним бажанням. На подану заяву керівництво підприємства ніяким чином не відреагувало, тому він залишився відпрацьовувати ще обов’язкові 14 днів. 09.12.2008 року він перебував на роботі та залишався ще довше в позаробочий час у зв’язку з виробничою необхідністю. В цей день в 19 годині стався нещасний випадок та він отримав виробничу травму, що зафіксовано комісійно в акті № 2 від 15.12.2008 року. В період з 10.12.2008 року по 30.01.2009 року він перебував на лікуванні в Ковельській ЦРЛ у зв’язку з отриманою травмою. Після виздоровлення він звернувся до керівництва за виплатою йому належних сум, однак йому відмовили, мотивуючи тим, що він звільнений з підприємства з 01.12.2008 року. Такі відомості не відповідають дійсності, оскільки він перебував на роботі до моменту отримання травми 09.12.2008 року, про що стверджують відповідні документи. Передбачені законодавством виплати йому не проведені до цього часу. Просить стягнути з ТОВ «ЖБК» на його користь: заборгованість по заробітній платі за період з липня 2008 року по 09.12.2008 року в сумі 7 746.00 гривень; заборгованість за час затримки виплати розрахункових коштів при звільненні в сумі 4 690.76 гривень; компенсацію витрат частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати в сумі 1 268.56 гривень, виплати по листах непрацездатності в сумі 2 467.11 гривень, а всього на суму 16 172.43 гривень. Відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 10 000 гривень, стягнути з відповідача на його користь витрати, пов’язані з послугами адвоката в сумі 1 000 гривень.
В судовому засіданні позивач та його представник уточнили свої позовні вимоги та просять їх задовольнити з викладених підстав. Пояснили суду, що ОСОБА_1 працював начальником транспортного відділу ТОВ «ЖБК» з 03.07.2008 року по 09.12.2008 року. На підприємстві взагалі заробітну плату йому не платили, тому він 26.11.2008 року подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, однак керівництво підприємства йому сказали відпрацювати 14 днів, а потім вони його звільнять. 09.12.2008 року він був на роботі, зранку виконував вказівки директора підприємства, а після обіду разом з іншими готував техніку для відправки в м.Київ. Вже по закінченню робочого часу на підприємство повернувся з роботи автокран, при підготовці його до відправки, він перечепився за стропи і впав, в результаті чого отримав травму. З 10.12.2008 року до 30.01.2009 року він перебував на лікуванні в Ковельській ЦРЛ. Під час лікування його дружина відносила лікарняного листа на роботу, однак там їй нагрубили та бухгалтер підприємства порвала ці листи. Через декілька днів він листом отримав свою трудову книжку в якій було записано, що він звільнений з роботи з 01.12.2008 року. Після закінчення лікування він звернувся до керівництва підприємства, щоб йому виплатили всі розрахункові гроші та оплатили час перебування на лікуванні, оскільки проведеними перевірками було встановлено, що травму було отримано під час виконання посадових обов’язків. Однак на його неодноразові звернення, йому постійно відмовляли, мотивуючи відсутністю грошей, тому в травні 2009 року він звернувся в суд із заявою по примусовому стягненню належних йому виплат. Завдало йому великих моральних страждань травма, яку він отримав на роботі, відсутністю виплати зароблених коштів, грубого ставлення керівництва підприємства до його та членів його сім’ї, протяжність часу, на протязі якого ігноруються його права, відсутність інтересу за станом здоров’я своїх працівників з боку колективу і керівництва підприємства. Просять стягнути з ТОВ «ЖБК» на його користь: заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2008 року по 09.12.2008 року в сумі 6 391.00 гривень; заборгованість за час затримки виплати розрахункових коштів при звільненні в сумі 14 206.00 гривень; компенсацію витрат частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати в сумі 1 344.32 гривень, виплати по листах непрацездатності в сумі 2 467.11 гривень, відшкодувати йому моральну шкоду в сумі 10 000 гривень, стягнути з відповідача на його користь витрати, пов’язані з послугами адвоката в сумі 1 000 гривень.
Представник відповідача ТОВ «ЖБК» та третьої особи ОСОБА_4 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 визнав частково, а саме заборгованість по заробітній платі в розмірі 4 458.77 гривень та послуги адвоката в сумі 1 000 гривень, в іншій частині просить відмовити в задоволенні позову. Пояснив суду, що між ТОВ «ЖБК» та ОСОБА_1 існували трудові відносини з 03.07. по 01.12.2008 року. За час роботи заробітна плата позивачу нараховувалась, але не виплачувалась через відсутність коштів. Заборгована сума по заробітній платі повинна бути згідно довідки підприємства, оскільки певний період часу підприємство працювало неповний робочий день, крім цього, позивачем не враховано виплату податкових та інших платежів, які відраховуються із заробітної плати. На час отримання травми Гасіч вже не працював на підприємстві, а тому підприємство не повинно йому оплачувати час перебування на лікарняному. Вважає, що моральної шкоди позивачу не заподіяно, тому його вимоги в цій частині є безпідставними. Погоджується на задоволення позову в частині стягнення з підприємства заборгованої заробітної плати в сумі 4 458.77 гривень та витрати на послуги адвоката в сумі 1 000 гривень, в іншій частині відмовити.
Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, подав суду заяву, що позов не визнає та просить справу слухати у його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали цивільної справи приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1С працював у відповідача з 03 липня 2008 року і фактично припинив роботу 09 грудня 2008 року, в день отримання травми. Трудову книжку ОСОБА_1 відправлено 13 січня 2009 року, у цей самий період він дізнався про своє звільнення з 01.12.2008 року. Дізнавшись у січні 2009 року про те, що з 01 грудня 2008 року він звільнений і йому не виплатили заборгованої заробітної плати та не прийняли листків непрацездатності, позивач звернувся до відповідача про виплату заробітної плати, а потім до територіальної державної інспекції праці в Волинській області із заявою на неправомірні дії роботодавця та в березні 2009 року отримав відповідь від останнього про те, що нарахування заробітної плати проведено з порушенням чинного законодавства, а заробітна плата не виплачувалась за період липня - листопада 2008 року, тобто за весь час його роботи на підприємстві. Позивач підтвердив, а відповідач не заперечив, фактів усних звернень до відповідача після звільнення з вимогою про проведення з ним розрахунку. Як пояснив позивач, у день звільнення він не працював, оскільки перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності. На час звернення до суду, відповідач не виплатив позивачу заборгованої суми заробітку.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП установлено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцять календарних днів. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стаття 29 Закону України «Про оплату праці» визначає, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) власник або уповноважений ним орган доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни. Стаття 30 цього Закону визначає, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. А в ст. 15 цього ж Закону вказано, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
В статтях 22 та 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
А тому, твердження сторони відповідача про те, що за рішенням керівництва підприємства було скорочено робочий час працівників і, відповідно, зменшено виплату заробітної плати, суперечать положенням чинного законодавства, а відповідно, недораховані виплати відповідачу з цих підстав є незаконними.
Статтями 33 та 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно ст. 1 Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). А ст. 2 цього Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Суд вважає, що керівництвом ТОВ «ЖБК» вищевказані вимоги закону не виконувались.
Сума компенсації та індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється у відповідності до Постанови КМ України від 21.02.2001 року № 159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати". Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягає заробітна плата (грошове забезпечення) разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Суд оцінює, що непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. На думку суду, позивачем не порушено перебіг тримісячного строку звернення до суду, оскільки йому не виплачено відповідачем будь-яких коштів до початку розгляду справи по суті в суді. Суд вважає, за необхідне стягнути на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення, оскільки роботодавець фактично визнає заборгованість, але не довів відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд не вважає спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати податкових і інших платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а тому, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
У відповідності до ст. 6 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах.
У відповідності до ст. 9 Закону України «Про охорону праці», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.
Тому, виходячи з положень наведеного законодавства, суд приходить до висновку, що заявлена вимога позивача про виплату по листках непрацездатності, задоволенню не підлягає.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачене право працівника на відшкодування моральної шкоди в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Судом встановлено наявність порушень з боку відповідача прав позивача на своєчасну оплату праці, оскільки матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем ст. 115, 116 КЗпП України, суд визнає доведеним факт наявності моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях через несвоєчасне отримання зароблених коштів, проте, виходячи з принципу розумності та справедливості, вважає за необхідне зменшити заявлений позивачем розмір грошового еквіваленту моральної шкоди до 3 000 грн.
Згідно зі ст. 84 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати, понесені ним за надання правової допомоги в розмірі 1 000 гривень.
Отже, суд оцінює, що є підставними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь заборгованості по заробітній платі за період з серпня 2008 року по 09.12.2008 року, заборгованості за час затримки виплати розрахункових коштів при звільненні, компенсації витрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати, відшкодування моральної шкоди та витрат, пов’язаних з послугами адвоката.
У відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, рішення підлягає до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Згідно вимог ст.ст. 81 та 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути в користь держави судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
На підставі ст.ст. 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 22, 24, 29, 30, 33, 34 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 1, 2 Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», ст. 9 Закону України «Про охорону праці», ст. 6 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», керуючись ст.ст. 209, 212-215, 367 ЦПК України, С У Д, -
В И Р І Ш И В :
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» на користь ОСОБА_1: 6 391 (шість тисяч триста дев’яносто одну) гривню заборгованості по заробітній платі, 14 206 (чотирнадцять тисяч двісті шість) гривень заборгованості за час затримки виплати розрахункових коштів при звільненні, 1 344 (одну тисячу триста сорок чотири) гривні 32 копійки компенсації витрат частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати, 3 000 (три тисячі) гривень моральної шкоди та 1 000 (одну тисячу) понесених витрат за послуги адвоката.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» на користь держави судовий збір у сумі 244 (двісті сорок чотири) гривні 08 копійок та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 (сто двадцять) гривень.
Рішення в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський житлово-будівельний комбінат» на користь ОСОБА_1 виплати заробітної плати у межах суми платежу за один місяць, підлягає до негайного виконання.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або шляхом подачі апеляційної скарги без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження - протягом строку, встановленого для подання заяви про апеляційне оскарження, із одночасною подачею копії апеляційної скарги суду апеляційної інстанції.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження подано не було.
ГОЛОВУЮЧИЙ: В.М.БОНДАР