Справа № 522/6818/17-ц

Провадження № 2/522/6975/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Бойчука А. Ю.

при секретарі Іскрич В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Державне багатопрофільне підприємство “Урожай”, Регіональне відділення ФДМУ по Одеській області, Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради, про зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради та згідно уточненої позовної заяви просили зобов'язати Міністерство аграрної політики та продовольства України прийняти рішення про передачу будинку до комунальної власності територіальної громади м. Одеси, та зобов'язати Одеську міську раду та Виконавчий комітет ОМР прийняти у комунальну власність житловий будинок, який розташований за адресою: вул. Середньофонтанська, 2/пл. Старосінна,1 м. Одеса.

При цьому посилаючись на те, що вищевказаний будинок раніше неодноразово змінював балансоутримувача, у різні часи перебував в оперативному управлінні різних підприємств: ДП «Одеський лікеро-горілчаний завод», ПрАТ «Перший лікеро-горілчаний завод».

Починаючи з 1991 року по теперішній час будинок так і не було передано в комунальну власність, документи на будинок втрачені, у зв’язку з чим мешканці не можуть реалізувати своє право на приватизацію. Також внаслідок постійних змін балансоутримувачів, недотримання законодавчих приписів при передачі майна, мешканцям постійно погрожують виселенням, зупиняють електро-, водо- та газопостачання.

Протягом останніх кількох років позивачі неодноразово звертались до керівництва підприємства, Міністерства Аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна, Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації, проте отримували лише відписки, за результатами розгляду яких не було вчинено ніяких дій.

Позивачі стверджують, що внаслідок бездіяльності Міністерства аграрної політики та продовольства, вони не можуть реалізувати свої житлові права, а саме – право на безоплатну приватизацію, оскільки без прийняття рішення про передачу будинку в комунальну власність, жителі не зможуть реалізувати своє права на безоплатну приватизацію.

Представник позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Треті особи в судове засідання не з’явилися, про дату час та місце розгляду цивільної справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши наведені в позові доводи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 зареєстровані та постійно проживають разом із членами своїх сімей в житловому будинку за адресою вул. Середньофонтанська,2, яка межує із пл.Старосінною,1 в м. Одесі.

Даний будинок раніше неодноразово змінював балансоутримувача, у різні часи перебував в оперативному управлінні різних підприємств: ДП «Одеський лікеро-горілчаний завод», ПрАТ «Перший лікеро-горілчаний завод», що призвело до втрати частини документів на будинок та плутанину із адресами будинку.

Внаслідок багаторазових змін балансоутримувачів, житловий будинок, у якому проживають позивачі із зареєстрованим місцем проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, який розташований у м. Одесі на розі вулиць Середньофонтанська, 2, яка межує із пл.Старосінною,1 в м. Одесі, має дві адреси вул. Середньофонтанська, 2 та пл.Старосінна,1 і був внесений до Єдиного реєстру об’єктів державної власності Міністерством аграрної політики та продовольства України за суміжною адресою – пл. Старосінна,1, що встановлено на підставі відповіді на адвокатський запит від Фонду державного майна України у відповіді від 06.09.17 №10-15-17110, відповіді Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 13.10.17 №01-15/493п, Копії паспорту пофарбування та обробки фасаду пам’ятника містобудування та архітектури від 2007 року, Копії відповіді КП ОМР «Право» від 12.10.2017 року №273.

Протягом останніх кількох років позивачі неодноразово звертались до керівництва підприємства, Міністерства Аграрної політики та продовольства України, Фонду державного майна, Одеської міської ради, Приморської районної адміністрації, проте жодних дій для передачі будинку до комунальної власності та створення можливості для реалізації жителями права на приватизацію вчинено не було.

Згідно відповіді Фонду державного майна України на адвокатський запит від 06.09.17 року №10-15-17110, орган управління зазначеного будинку - Міністерство аграрної політики та продовольства України, балансоутримувач – ДБП «Урожай».

Як вбачається з відповіді РВ ФДМУ в Одеській області від 02.09.2016 року №10-05-04503, «Для передачі даного будинку до комунальної власності РВ ФДМУ в Одеській області звернулося в жовтні 2012 року до Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо надання пропозицій стосовно передачі житлового будинку, розташованого в м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 2 до комунальної власності.

Листом від 09.11.2012 року № 37-27-3-15/21422 Мінагрополітики та продовольства України проінформувало регіональне відділення, що за результатами підписання акту приймання-передачі зазначеного майна, Мінагрополітики розгляне дане питання.

Як встановлено, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.12.2016 року, яке набрало законної сили, акт-приймання передачі був підписаний у грудні 2013 року з боку генерального директора ПрАТ «Перший лікеро-горілчаний завод» та директора ДБП «Урожай» щодо прийняття на баланс ДБП «Урожай» майна ЦМК «Одеський лікеро-горілчаний завод».

Позивачі зазначають, що Міністерство аграрної політики та продовольства України не розглянуло питання передачі будинку в комунальну власність, що призводить до порушення прав мешканців житлового будинку, а саме – відсутність можливості реалізувати конституційне право на житло та безоплатну приватизацію.

Крім того, позивачі посилаються на ЗУ «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності», «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», а також в обґрунтування своїх вимог позивачі просять суд застосувати закон за аналогією та подолати прогалини в праві для захисту їхніх прав, оскільки будинок складається частково із окремих виділених квартир, частково – із виділених кімнат для окремого проживання, і в законодавстві порядок передачі такого типу житлових будинків не врегульований.

Передача об'єктів житлового фонду здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності». Статтею 4-1 цього Закону визначено особливості передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об'єктів соціальної інфраструктури, зокрема «рішення щодо передачі об'єктів житлового фонду, гуртожитків та інших обєктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад».

Згідно до вимог п.18 статті 6 Закону України «Про управління обєктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань погоджують передачу об'єктів державної власності в комунальну власність, до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об'єктами державної власності, господарських структур або в користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Отже, лише орган управління майном наділений повноваженнями управляти об'єктами державної власності та погоджувати передачу вказаного об'єкту державної власності в комунальну власність.

Згідно із ст.4 закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 ч.1 п. 1,2,3 закону України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків» «Для цілей цього Закону встановлюються такі особливості стосовно використання житлових і нежитлових приміщень у гуртожитках, переданих у власність територіальних громад: передача та прийняття гуртожитків, що є об'єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом;

Як вбачається із вищевказаного закону, реалізація житлових прав мешканців будинку є неможливою без попередньої передачі будинку в комунальну власність, а передача в комунальну власність не може бути здійснена без прийняття рішення органом управління.

На сьогодні, Міністерство аграрної політики та продовольства Україні, який є органом управління житлового будинку, розташованого в м. Одесі на розі вулиць вул. Середньофонтанська, 2 та пл. Старосінної,1, не приймає рішення про передачу житлового будинку в комунальну власність, що призводить до порушення житлових прав мешканців гуртожитку, а саме – неможливість реалізувати право на безоплатну приватизацію.

Доводи Міністерства Аграрної політики та продовольства України, викладені в запереченнях на позовну заяву про безпідставність позовних вимог, не приймаються судом, виходячи із наступного.

Міністерство аграрної політики, обґрунтовуючи свої вимоги посилається на проекти законів України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та деякі питання діяльності об’єктів, що виключаються з такого переліку» (реєстраційний № 1567 від 06 квітня 2015 року) та «Про внесення змін до деяких законів України щодо об’єктів агропромислового комплексу» (реєстраційний №2519 від 25 серпня 2015 року), які, по-перше, не мають юридичної сили, а по-друге, їх прийняття не мають значення для справи.

На думку Міністерства, зазначеними проектами Законів України передбачено виключення з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, ряду підприємства, що належать до сфери управління Мінагрополітики, як таких, що не підпадають під критерії заборонених до приватизації, що визначені частиною другою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в тому числі державне багатопрофільне підприємство «Урожай».

Проте Міністерство аграрної політики не надало доказів приналежності державного багатопрофільного підприємства «Урожай» до об’єктів загальнодержавного значення чи казенних підприємств, що не підлягають приватизації в контексті ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Окрім цього, у відповіді на адвокатський запит Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.10.2017 року №37-27-15/22815, Відповідач стверджує, що не володіє інформацією про предмет спору – житловий будинок, що підтверджує відсутність доказів у Міністерства аграрної політики, які б обґрунтовували їхні вимоги, викладені в Запереченні на позовну заяву, про відмову в задоволенні вимог Позивачів.

Окрім цього, спеціальною нормою по відношенню до ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» є закон України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації». Даним законом України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» в останній редакції станом на 11.06.2017 ДБП «Урожай» не включений до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

За змістом п. 5 ст. 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд, якщо вищевказані органи виявляють бездіяльність. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» передача та прийняття гуртожитків, що є об'єктами державної власності, у власність територіальних громад здійснюється відповідно до Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» та з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законом – законом України «Про забезпечення реалізації прав мешканців гуртожитків». У свою чергу частина третя статті 41 Закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» передбачає, що рішення щодо передачі гуртожитків у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад.

Оскільки частина третя статті 41 закону України «Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» є загальною нормою, а положення закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» – спеціальними, то застосуванню підлягає останній, а саме положення пунктів 1, 2 частини першої статті 3 відповідно до яких всі гуртожитки, на які поширюється дія цього закону, підлягають передачі у власність територіальних громад.

За змістом пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 3, пункту 2 частини першої статті 5, частини першої статті 14 Закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» всі

гуртожитки, на які поширюється дія цього Закону, підлягають передачі у власність територіальних громад; рішення про передачу гуртожитків, на які поширюється дія цього Закону, у власність територіальних громад приймає орган, уповноважений управляти державним майном, інший орган, якому передано в користування державне майно, або суд.

Аналіз наведених положень дозволяє дійти висновку, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть бездіяти, тобто не прийняти рішення про передачу (прийняття) гуртожитку до комунальної власності. Вони не наділені розсудом щодо прийняття усіх чи частини гуртожитків, на які поширюється дія закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»: передачі (прийняттю) підлягають усі гуртожитки. У даному законі відсутні обставини, які б дозволяли органам на власний розсуд вирішувати, чи передавати (приймати) гуртожиток, чи ні. У разі неприйняття рішення про передачу (прийняття) гуртожитку таке рішення замість органів держави, органів місцевого самоврядування приймає суд.

Також, із наведених положень випливає те, що обов’язок уповноважених органів держави передати гуртожиток є безумовним, тобто не поставлений у залежність від того, надійде до нього згода місцевої ради чи ні.

Отже, органи, уповноважені управляти державним майном (зокрема – Міністерство аграрної політики та продовольства), а також органи, в користуванні яких знаходиться гуртожиток, зобов’язані приймати рішення про передачу гуртожитку до комунальної власності – це безумовний обов’язок уповноважених органів держави прийняти рішення про передачу гуртожитку у власність територіальної громади. Будь-яка бездіяльність чи зволікання в процесі прийняття рішення є порушенням прав та законних інтересів жителів гуртожитку.

Оскільки процес передачі житлового будинку, частина приміщень в якому виділена в окремі квартири, а частина – кімнатами для проживання гуртожитського типу, законодавчо не врегюлювано, суд вважає можливим застосувати аналогію закону та поширити на дані правовідносини норми закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" в частині процесу реалізації права на приватизацію мешканцями такого будинку.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду «Аналіз практики застосування адміністративними судами законодавства України про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 01 серпня 2015 році.

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року в справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Стаття 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та практика Суду гарантує кожному майнове право – право власності.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно – Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов’язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

Так, в практиці ЄСПЛ майном визнаються, зокрема, права на речі та майно (права in rem та права in personam); існуючі володіння або фактично існуючі права власності; вимоги, борги та звернення на певне майно; економічні, комерційні, підприємницькі та професійні інтереси; дозволи та ліцензії; пенсії та соціальні виплати (за певних умов); спадкові права та правонаступництво; майно – власність юридичних осіб, асоціацій, компаній, власників акцій; права та інтереси акціонерів; інші права власників.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків. Таким чином, характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб’єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Так, якщо суть вимоги особи пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (Рішення у справі «Копецький проти Словаччини», «Суханов та Ільченко проти України»).

Оскільки, позивачі мають законні права володіння на житлові квартири та кімнати в житловому будинку, за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 2/пл.Старосінна,1, та зареєстрований в Єдиному реєстрі об’єктів державної власності за адресою пл.Старосінна,1 в м. Одесі, у якому вищевказані особи проживають багато років, як це було встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06.12.2016 року, а також одночасно мають гарантоване законом право на безоплатну приватизацію, то позивачі мають законні очікування, що відповідними державними органами будуть вжиті заходи, які дозволять реалізувати конституційне право на житло, оскільки для реалізації права на безоплатну приватизацію попередньо будинок має бути переданий у комунальну власність територіальної громади органом управління чи власником будинку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині покладення на Міністерство аграрної політики та продовольства обов'язку передати житловий будинок в комунальну власність територіальної громади м. Одеси підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача зобов'язати Одеську міську раду та Виконавчий комітет ОМР прийняти у комунальну власність житловий будинок, який розташований за адресою: вул. Середньофонтанська, 2/пл. Старосінна,1 м. Одеса суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції ВСУ в справі № 6-951цс16: Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб’єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Вимога про зобов'язання Одеської міської ради та Виконавчого комітету ОМР прийняти у комунальну власність житловий будинок, який розташований за адресою: вул. Середньофонтанська, 2/пл. Старосінна,1 м., тобто вчинити певні дії в майбутньому не може бути задоволена судом, оскільки захисту підлягає тільки порушене право.

Крім того слід зазначити, що, за змістом ст.26 п. 51 закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень міської ради належить прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність.

Згідно із ст.49 ч.6 Закону України «Про місцеве самоврядування» «Депутат має право ухвального голосу з усіх питань, які розглядаються на сесіях ради, а також на засіданнях постійної та інших комісій ради, до складу яких його обрано».

Відповідно до ст. 59 ч.2,3 Закону України «Про місцеве самоврядування» «Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням».

Тобто Одеська міська рада приймає рішення не самостійно, а як представницький колегіальний орган, де кожен депутат має право ухвального голосу, і примушення Одеської міської ради до вчинення певних дій суперечить порядку винесення рішень та порушення права депутата на ухвальний голос щодо питань, які розглядаються на сесіях ради.

Щодо виконавчого комітету, то у відповідності до вимог ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування України», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ст.52 вказаного Закону України, до повноважень виконавчого комітету ради входять:

1) попередньо розглядати проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;

2) координувати діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховувати звіти про роботу їх керівників;

3) мати право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Відповідно до ч.6 ст.59 вказаного Закону, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Отже, неможливо через суд зобов'язувати виконавчий комітет прийняти до комунальної власності житловий фонд, і міська рада може лише поставити питання на розгляд сесії, а депутати, як колегіальний орган, вже вирішують, проголосувати за вирішення певного питання чи ні.

Відповідно до ч 1-3,5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись: ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Міністерства аграрної політики та продовольства України, Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Міністерство аграрної політики та продовольства України прийняти рішення про безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади міста Одеси будинок – об’єкт житлового фонду з усіма об'єктами інженерної інфраструктури, що обслуговують цей будинок, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Середньофонтанська, 2/пл.Старосінна,1, та зареєстрований в Єдиному реєстрі об’єктів державної власності за адресою пл.Старосінна,1 в м. Одесі.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до п. п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя: А. Ю. Бойчук