УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/217/17 22-ц/774/1636/К/17

Справа № 182/217/17                 Головуючий в І-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1636/К/17      суддя Багрова А.Г.

Категорія - 54 (ІV)  Доповідач – Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.

при секретарі: Видрик А.А.

за участю: представникапозивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»  про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (надалі – ПАТ «Державний ощадний банк України») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що з 02.11.2015 року вона займала посаду керуючого територіально відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0466 філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк», з якої її звільнено за наказом № 3230-к від 15.12.2016 року за п.1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, яке встановлене висновками службового розслідування від 09.12.2016 року, проведеного за фактом неправомірної видачі пенсійної картки ОСОБА_5

Посилаючись на необґрунтованість та безпідставність висновків проведеного службового розслідування в частині здійснення нею, як керівником, неналежного контролю в організації роботи відділення, відсутність її вини у незаконній видачі картки клієнта та перебування у відрядженні в момент такої видачі, уточнивши позовні вимоги, просила суд визнати її звільнення на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України незаконним та поновити її на роботі у ПАТ «Державний ощадний банк України» філія – Дніпропетровське обласне управління на посаді керуючого територіально-відокремленим безбалансовим відділенням № 10003/0466, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 10058,00 грн.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1

Визнано незаконним та скасовано наказ № 3230-к від 15.12.2016 року  про звільнення ОСОБА_1

Поновлено ОСОБА_1  керуючою територіально відокремленим безбалансовим відділенням ІІІ типу № 10003/0466 філії – Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» з 17.12.2016 року.

       Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.12.2016 року по 29.05.2017 року у сумі 32229 грн. 98 коп. з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів.

Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь держави судовий збір у розмірі 3200,00 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Державний ощадний банк України» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що рішення є незаконним та необґрунтованим. Вважає, що звільнення позивача за п.1 ст. 41 КЗпП України є законним, оскільки висновками службового розслідування встановлене порушення позивачем ОСОБА_1 вимог посадової інструкції керуючого територіально відокремленим безбалансовим відділенням ІІІ типу № 10003/0466 в частині розподілення обов’язків співробітників відділення та здійснення контрою за їх діяльністю, наслідком чого стало зникнення 05.04.2016 року платіжної карти з подальшою її активацією та зняттям коштів з неї. При цьому зауважив, що зникнення карти мало місце до відрядження позивача, яка не вчинила жодних дій, спрямованих на її виявлення. Крім того, представник відповідача не погоджується з розміром стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначено судом без врахування того, що позивач з 04.01.2017 року працює в КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер ДОР» на посаді оператора комп’ютерного набору. Також представник відповідача не погодився із стягнутим з відповідача на користь держави розміром судового збору, вважаючи, що його розрахунок здійснено без дотримання положень ст.4 Закону України «Про судовий збір».

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 просить її відхилити, а рішення суд першої інстанції – залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що  02.11.2015 року ОСОБА_1 переведено на посаду керуючого територіально відокремленим безбалансовим відділенням ІІІ типу №10003/0466 (а.с. 7 зворот).

15.12.2016 року за наказом начальника управління №3230-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства, п. 1 ст. 41 КЗпП України (а.с. 54).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту одноразового грубого порушення позивачем ОСОБА_1 трудових обов’язків, оскільки незаконна видача картки клієнта ОСОБА_5 була проведена 08.04.2016 року тоді, коли позивач знаходилася у відрядженні й не мала жодної можливості проконтролювати своїх працівників, в тому числі і ОСОБА_6, на яку того дня були покладені обов’язки керуючого відділенням й яка здійснила видачу пенсійної картки.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 36 КЗпП України передбачено підстави припинення трудового договору, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

Як роз’яснено у п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами трудових спорів» , на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов’язків грубим, суд повинен виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов’язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов’язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов’язку за встановлених судом фактичних обставинах справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв’язку між невиконанням працівником трудових обов’язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, повинна враховуватися судами загальної юрисдикції під час застосування таких норм права.

Підставою для звільнення ОСОБА_1 стали висновки службового розслідування за фактом неправомірної видачі пенсійної картки, що призвело до крадіжки грошей клієнта від 09.12.2016 року (а.с. 62-68).

Як вбачається зі змісту проведеного службового розслідування від 09 грудня 2016 року, комісія дійшла до висновку, що в діях позивача ОСОБА_1 як керуючої ІІІ типу № 100003/0466 вбачаються ознаки грубого порушення трудових обов’язків, неналежного виконання функцій та обов’язків, покладених на неї посадовою інструкцією в частині організації та контролю діяльності ТВБВ та його працівниками, розподілу обов’язків між працівниками ТВБВ, організації належного ведення діловодства, виконання і збереження документів та інших цінностей, що й стало причиною викрадення та компрометації платіжної картки клієнта ОСОБА_5, які продовжувалися тривалий період часу.

Так, згідно посадової інструкції керуючого територіально відокремленим безбалансовим відділенням III типу №10003/0466 філії – Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 02.11.2015 року на ОСОБА_1 були покладені наступні обов’язки:

-здійснення керівництва всією діяльністю ТВБ в межах наданих прав (п. 2.1);

-забезпечення у ТВБВ дотримання вимог законодавства та внутрішніх нормативно- правових актів Банку під час здійснення ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів (п. 2.20.);

-забезпечення у ТВБВ відповідно до законодавства та внутрішніх нормативно- правових актів Банку дотримання вимог при здійсненні банківських, фінансових послуг та інших видів діяльності, з організації операційної діяльності та бухгалтерського обліку (п.2.21.);

-забезпечення у ТВБВ відповідно до законодавства та внутрішніх нормативно- правових актів банку дотримання вимог з: дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів; фіксування фактів усіх операцій у первинних документах (п.2.22.);

-організація належного ведення діловодства, виконання і збереження документів, збереження і використання бланків суворого обліку та інших цінностей, печаток штампів (п.2.36);

-організація контролю за дотриманням Правил внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення збереження грошових коштів, цінностей та майна ТВБВ. Несе відповідальність за забезпечення повної схоронності готівки, цінностей, цінних бланків та інших бланків у ТВБВ (п.2.37.);

-організація контроль за формуванням та перевіркою первинних документів та надання їх у складі щоденної звітності до Філії (п.2.42.);

-організація належного контролю за проведенням всіх операцій в АБС, що здійснюються в ТВБВ (п.2.40)

Згідно з п.4.1.1 посадової інструкції ОСОБА_1 несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання функцій та обов’язків, встановлених посадовою інструкцією та згідно з п. 4.1.5 несе відповідальність за недотримання працівниками ТВБВ вимог чинного законодавства та нормативних документів Банку при виконанні банківських та інших операцій.

Таким чином, позивач ОСОБА_1, як керуюча територіально відокремленим безбалансовим відділенням III типу №10003/0466 філії – Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» не здійснювала організацію та контроль діяльності ТВБВ та його працівників, розподіл обов’язків між працівниками ТВБВ, організацію належного ведення діловодства, виконання і збереження документів та інших цінностей, тобто порушила свої посадові обов’язки, передбачені посадовою інструкцією, що й стало причиною викрадення та компрометації платіжної картки клієнта ОСОБА_5, чим допустила одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Однак вирішуючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України наведеного не врахував, та за доведеності того, що порушення позивачем своїх трудових обов'язків, як керівником підприємства, містить ознаки одноразового грубого порушення трудових обов'язків з огляду на акт перевірки, її вину у його вчиненні, наявність причинного зв’язку між невиконанням працівником трудових обов’язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до позивача найсуровішого виду дисциплінарного стягнення – звільнення.

При цьому висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем факту одноразового грубого порушення позивачем ОСОБА_1 трудових обов’язків з огляду на те, що в момент незаконної видачі пенсійної картки - 08.04.2016 року вона знаходилася у відрядженні в м. Дніпропетровську згідно наказу № 235/вд від 05.04.2016 року у зв’язку проведення наради у Дніпропетровському обласному управлінні АТ «Ощадбанк», колегія суддів вважає безпідставним, оскільки знаходження у відрядженні не знімає з позивача обов’язку виконання покладених на неї посадових обов’язків, як керівника територіально відокремленим безбалансовим відділенням III типу №10003/0466 філії – Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України».

Крім того, відповідно до висновків службового розслідування за фактом неправомірної видачі пенсійної картки, що призвело до крадіжки грошей клієнта від 09.12.2016 року проведено моніторинг деяких операцій у відділенні, пов’язаних з банківськими платіжними картками за період з 01.04.2016 року по 08.04.2016 року й встановлені численні порушення працівниками ТВБВ вимог законодавства та внутрішніх нормативно- правових актів Банку, що вказує на відсутність організації, координації та контролю діяльності ТВБВ та його працівників з боку ОСОБА_1

Перевіряючи дотримання порядку і строків накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, колегія суддів виходить з наступного.

Звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватись з дотриманням порядку і строків, викладених у ст. ст. 148, 149 КЗпП України.

З роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», вбачається, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Так, на виконання вимог ст. 149 КЗпП України до застосування дисціплінарного стягнення у виді звільнення відповідач зажадав від позивача ОСОБА_1 письмових пояснень за фактом виявленого порушення й нею такі пояснення були надані (а.с. 56).

Також звільнення ОСОБА_1 було погоджено з профспілковим комітетом 15.12.2016 року, що підтверджуємся протоколом № 17 засідання профспілкового комітету (а.с. 55).

Дотримано відповідачем і строки застосування дисциплінарного стягнення, передбачені ст. 148 КЗпП України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність звільнення позивача ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України й відсутність підстав для задоволення заявлених нею позовних вимог про поновлення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У зв’язку з чим, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.

За таких обставин, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України компенсації за рахунок держави підлягають понесені ПАТ «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1408,00 грн., оскільки у відповідності до п.1 ст. 5 Закону України «Про судовийзбір» позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 303, 307, п.3, п.4 ч.1 309, 313, 314, 316, п.2, п. 4 ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2017 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул – відмовити.

Компенсувати за рахунок держави понесені ОСОБА_3 акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1408,00 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: