Справа 22ц-2732/ 08 року Головуючий 1-ї інстанції: Ямкова О.О.
Категорія 20 Суддя - доповідач апеляційного суду: Кутова Т.З.
РІШЕННЯ
Іменем України
2008 року грудня місяця 1 дня судова колегія судової палати в цивільних
справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого: Лисенка П.П.,
суддів: Бурейкової К.О.,
Кутової Т.З.,
при секретарі: Бобуйок І.Ф.,
за участю: позивачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, третьої особи нотаріуса Матвєєвої І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2008 року постановлене по справі за позовом
ОСОБА_2
до
ОСОБА_1
про
визнання недійсним договору купівлі - продажу
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку та земельної ділянки недійсною.
В позові зазначено, що 5 липня 2007 року позивачка за нотаріально посвідченим договором продала ОСОБА_3 54/100 частини домоволодіння з відповідною часткою надвірних, господарських та побутових споруд по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 474 кв. м. за цією ж адресою. Позивачка з ОСОБА_3 перебувала у фактичних шлюбних відносинах та мала з ним довірливі стосунки. Для проведення ремонтних робіт вона мала намір укласти договір позики та застави майна. Оскільки вартість цілого домоволодіння значно перевищувала суму позики, позивачка не хотіла цілий будинок передавати у заставу, тому і уклала договір купівлі-продажу частини будинку з відповідачем без наміру настання юридичних наслідків.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2008 року позов задоволено. Договір купівлі-продажу 54/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 474 кв.м. від 5 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 засвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу визнано недійсним. Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідач просить вказане рішення суду скасувати, а справу повернути на новий розгляд, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а також невірно дана оцінка доказам по справі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази по справі, колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, на підставі договору
купівлі-продажу від 27 грудня 2004 року та рішення Центрального районного суду м.
Миколаєва від 8 травня 2007 року ОСОБА_2 належало домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 72). Також на праві приватної власності позивачці
належала і земельна ділянка виділена для обслуговування вказаного домоволодіння
площею 931 кв. м. на підставі Державного акту ЯГ № 596620 виданого
Миколаївською міською Радою народних депутатів від 12 грудня 2006 (а.с.75).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 5 липня 2007 року позивачка ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купив 54/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1з відповідною частиною надвірних господарських та побутових споруд та побудов та 474 кв. м. земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (а.с. 15).
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Після його смерті Першою миколаївською нотаріальною конторою за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_1. відкрито спадкову справу за № 568/08. В спадковій справі міститься заповіт ОСОБА_3, відповідно до якого все належне майно він заповідав ОСОБА_1 (а.с. 48-55).
Відповідно до положень ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Районний суд, визнаючи оскаржувану угоду недійсною, виходив з того, що при укладенні договору купівлі-продажу частини будинку та земельної ділянки сторони не мали наміру створення правових наслідків, оскільки фактичним мотивом його укладення у позивачки ніби то було бажання передати в заставу не цілий будинок, а його частину з метою отримання коштів за договором позики та зберегти своє право власності на цю частину будинку.
Між тим, з таким погодитись не можна, так як такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи та наданим сторонами доказам.
Так на підтвердження вказаного висновку суд посилався на те, що у сторін відсутня згода щодо всіх істотних умов договору, а також, що продавцем не отримані кошти за продане майно. Однак таке спростовується слідуючими обставинами.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Як зазначено вище оспорюваний договір купівлі-продажу частини будинку та земельної ділянки укладений між сторонами відповідає вимогам ст. 657 ЦК України щодо його форми та нотаріального посвідчення. Із змітсу договору слідує, що сторони чітко визначились з суттєвими умовами цього договору. Так предметом договору купівлі-продажу є 54/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 та 474 кв. м. земельної ділянки за цією ж адресою. Також сторони визначилися з ціною договору. Вказану частину будинку продано за 51900 грн., а земельну ділянку за 8716 грн. 86 коп.
Як зазначено в пункті договору 2.1 гроші за продане майно отримані продавцем підчас оформлення цього договору.
Посилання суда в тому числі і на те, що сторони зазначили в договорі мінімальну вартість, тобто інвентарну на частину домоволодіння та оціночну на земельну ділянку, не має правового значення. Так, відповідно до ст.ст. 6, 627, 623 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору і ціна в договорі встановлюється за домовленністю сторін.
В обгрунтування своїх вищенаведених висновків щодо фіктивності спірного договору, суд також посилався на те, що сторонами не виконані його умови, так як
позивачка продовжувала користуватися проданим майном, а ОСОБА_3 ніби то не прийняв його у власність, оскільки не зареєструвався в придбаній частині домоволодіння.
Між тим, такі посилання суду також є хибними, оскільки відповідно до п.3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації. Для даного виду договору інших вимог, тобто оформлення будь - яким чином прийняття у власність чито обов'язкову реєстрацію власника в придбаному будинку закон не вимагає.
Також суд безпідставно вказав у рішенні, що спірний договір не пройшов державну реєстрацію в порушення вимог ст. 210 ЦК України. Так, із залучених судом апеляційної інстанції на підставі ч. 2 ст. 303 ЦПК України письмових доказів, а саме витягу про реєстрацію права власності нерухомого майна слідує, що від 12 серпня 2007 рооку за ОСОБА_3 на підставі оспорюваної угоди зареєстровано право власності на придбане ним нерухоме майно. Тому спірний договір є укладеним з настанням юридичних наслідків, на які цей договір був направлений, а саме винекнення права власності у сторони по договору, тобто у покупця нерухомого майна.
Апеляційним судом також залучено до справи довіреність від 10 листопада 2007 року, за якою ОСОБА_3. за життя доручив ОСОБА_1 оформити документи для продажу домоволодіння АДРЕСА_1та відповідної земельної ділянки. В цей же день ОСОБА_3 склав заповіт на користь відповідача. Вказані обставини свідчать про те, що ОСОБА_3 сприймав оспорювану угоду як реальну, і за життя вчинив дії направлені на розпорядження цим майном, як своєю власністю. Таке в цілдому спростовує доводи позивачки про фіктивність спірної угоди.
Судом також визнано обгрунтованою версія позивачки, щодо обставин, які нібито спонукали останню до необхідності укладення фіктивного договору купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки.
Так з зазначеного приводу позивачка посилалася на необхідність укладення договору застави в забезпечення договору позики. З урахуванням суми позики, як зазначала ОСОБА_2, вона мала намір передати в заставу не все домоволодіння, а його частку, а тому, саме з цією метою продала половину домоволодіння ОСОБА_3. На підтвердження вказаних доводів позивачка надала розписку про отримання нею в борг 5000 доларів США від ОСОБА_6 та про передачу йому у власність старого будинку по АДРЕСА_1, що складає близько половини всього домоволодіння за цією адресою.
Однак, суд безпідставно врахував вказані доводи позивачки, оскільки договір застави нею не було укладено в порядку передбаченому ст. 577 ЦК України, тим більше закон не забороняє укладення договору застави на частину нерухомого майна.
Враховуючи, наведені висновки, судова колегія вважає, що оскаржуваний договір було укладено відповідно до вимог закону, при його укладенні сторони мали реальні наміри створити юридичні наслідки таких дій і такі наслідки настали, тому для визнання недійсним договору купівлі - продажу частини домоволодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою, відповідно до положень визначених в ст. 234 ЦК України, тобто з підстав його фіктивності немає.
За такого, рішення районного суду, у зв'язку з невірним застосуванням норми матеріального права, на підставі п. 4 ст. 309 ЦПК України, слід скасувати, а по справі ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2008 року - скасувати, а по справі ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним відмовити.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили, тобто з дня проголошення.