КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 16.05.07 р.          № 29/292

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:          

 За участю представників:

 від позивача - Скороход В.С. – дов. б/н від 09.05.2007р.;

 від відповідача - Купельський О.М. – дов. №478/5/10-114 від 14.02.2007р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Альфа-2002"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.02.2007

 у справі № 29/292   

 за позовом           Приватного підприємства "Альфа-2002"

 до           Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

             

             

 про          визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

 

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №277/23-1/0 від 23.03.2005р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив наступне:

- витрати на придбання мобільного телефону були правомірно віднесеними до складу валових витрат, оскільки придбані телефони використовуються для забезпечення зв'язку між співробітниками підприємства на виробничих ділянках. Згідно положень п.5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється;

-          висновок перевіряючих, викладений в Акті перевірки, щодо відсутності податкової накладної по операції з придбання труби каналізаційної та неправомірного віднесення до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 8 333,33 грн. не відповідає дійсності, оскільки вказана сума податку відображена в загальній податковій накладній від 14.09.2004р. №1345. Окрім того, відповідачем безпідставно не прийнято до уваги податкові накладні, видані Приватним підприємством «Спецбудкомплект», які підтверджують право на податковий кредит в розмірі 9 527,99 грн.;

-          448,80 грн. податку на додану вартість правомірно включено до складу податкового кредиту у вересні 2004р., оскільки саме у цьому місяці здійснено оплату за придбаний товар;

- у застосуванні пільги з податку на додану вартість за договором №10 від 05.05.2004р. з БУ ДУС відсутня вина позивача, оскільки пільга була використана позивачем саме за листом вказаного управління.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки було встановлено:

- порушення позивачем пп.7.4.1, пп..7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у вартості товарів (робіт, послуг), які не відносяться та не належать до валових витрат підприємства;

- в порушення пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по відсутній податковій накладній суму 8 333,33 грн., що було відображено в бухгалтерському обліку по К-т рахунку 631 та по Д-ту рахунку 644. У вересні 2004р. до книги обліку придбання безпідставно включена сума ПДВ у розмірі 8 333,33 грн., сплачена ТОВ «Рехау»;

- у вересні 2004р. позивачем включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі 448,80 грн. згідно податкової накладної №278 від 28.10.2004р. на суму 2 656,80 грн., що підлягала включенню у жовтні 2004р.;

- в порушення пп..5.1.20 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач безпідставно користувався пільгою з продажу житла фізичним особам у сумі 4 926 грн. у серпні 2004р., що призвело до виникнення податкового зобов’язання у розмірі 985 грн. Документів на підтвердження продажу або передачі житла позивачем надано не було.

Постановою Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А в задоволенні позову Приватному підприємству «Альфа-2002» було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною Постановою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 17.02.2007р., в якій просить скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на наступні обставини:   

- позивачем правомірно було віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 392,71 грн., сплачену у складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), які відносяться та належать до валових витрат підприємства;

- у вересні 2004р. позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельдорадо-3» придбано мобільні телефони та соковижималку, що підтверджується податковою накладною №т22078 від 29.09.2004р. на суму 2 356,24 грн. (в т.ч. ПДВ - 392,71 грн.), наявною в матеріалах справи. Факт отримання товару підтверджується видатковою накладною №Т22078 від 01.10.2004р., окрім того, до матеріалів справи додано наказ по підприємству про необхідність придбання мобільних телефонів. Таким чином, у відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», витрати на придбання мобільних телефонів можуть бути віднесені до валових витрат у випадку їх пов'язаності з виробничою діяльністю підприємства, що й було доведено позивачем при розгляді справи у суді першої інстанції.

Сума податку на додану вартість у розмірі 8 333, 33 грн. була включена до складу податкового кредиту згідно платіжного доручення №731 від 29.09.2004р., яким було перераховано 50 000 грн.  Товариству з обмеженою відповідальністю «Рехау» в оплату за придбану трубу каналізаційну. Податкова накладна на цю суму отримана не була, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Рехау» видало податкову накладну №1345 від 14.09.2004р. на весь отриманий товар. Окрім того, у поясненнях підписаних директором підприємства, зазначено про бажання підприємства цю помилково включену суму до податкового кредиту виправити заміною суми податку на додану вартість за іншими податковими накладними, що були отримані, однак суми податку за такими накладними до складу податкового кредиту не були віднесені.

Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки, щодо неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми податку в розмірі 8 333, 33 грн. спростовуються доказами, наявними у матеріалах справи.

Судом також не були взяті до уваги пояснення позивача, викладені у листі №15 від 21.03.2005р. на ім'я начальника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, щодо попередньо здійсненої оплати за придбаний у Відкритого акціонерного товариства «Інжиніринг» товар, згідно платіжного доручення №774 від 30.09.2004р. Наявність податкової накладної підтверджується також актом перевірки та не заперечується сторонами. Отже, оскільки оплата за товари, придбані у Відкритого акціонерного товариства «Інжиніринг», відбулась саме у вересні 2004р., то сума податку на додану вартість в розмірі 448,80 грн. правомірно віднесена до складу податкового кредиту саме  у вересні 2004р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2007р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Альфа-2002».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007р. вказану апеляційну скаргу було призначено до апеляційного розгляду в судовому засіданні 18.04.2007р.

14.05.2007р. до Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу б/н від 27.04.2007р.

Представник позивача у судовому засіданні 18.04.2007р. уточнив вимоги, викладені в п.2 резолютивної частини апеляційної скарги, та просив суд скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А, прийнявши нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

16.04.2007р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання б/н від 16.04.2007р., в якому він просить суд призначити по справі судово-економічну (бухгалтерську) експертизу.

В судовому засіданні 18.04.2007р. на підставі ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України було оголошено перерву до 16.05.2007р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2007р. в задоволенні клопотання позивача про призначення по справі судово-економічної (бухгалтерської) експертизи було відмовлено.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити та скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А, прийнявши нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні і залишити без змін Постанову Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А як таку, що прийнята з повним та всебічним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову комплексну документальну перевірку Приватного підприємства «Альфа 2002» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 30.05.2002р. по 30.09.2004р., за результатами якої складено Акт 155/23-1/32049644 від 21.03.2005р. (далі за текстом – Акт перевірки).

В ході перевірки було виявлено порушення позивачем пп.7.4.5, пп.7.4.4, пп.7.4.1 п. 7.4, ст. 7, пп.5.1.20 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість на 10 160 грн., в тому числі у серпні 2004р. - 985 грн., у вересні 2004р. - 9 175 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №277/23-1/0 від 23.03.2005р., який позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 15 240 грн. (10 160 грн. - основний платіж, 5 080 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Пунктом 1.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакцій, яка діяла на момент перевірки) встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.

За результатами перевірки відповідачем було встановлено неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких не відносяться до валових витрат підприємства, що було відображено в бухгалтерському обліку, а саме: у вересні 2004р. позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельдорадо-3»  мобільні телефони та соковижималку, що підтверджується податковою накладною №т22078  від 29.09.2004р. на загальну суму 2 356, 24 грн. (в т.ч. ПДВ - 392,71 грн.). В матеріалах справи  наявна податкова накладна, яка підтверджує факт придбання товару, видаткова накладна №Т22078 від 01.10.2004р., згідно з якою було позивачем було отримано товар та наказ по підприємству про необхідність придбання мобільних телефонів.

Витрати на придбання мобільних телефонів можуть бути віднесені до складу валових витрат у випадку їх пов'язаності з виробничою діяльністю підприємства.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Проте, при розгляді справи позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження пов’язаності витрат на придбання мобільних телефонів з виробничою діяльністю підприємства, а саме: доказів щодо знаходження телефонів на балансі підприємства; наказів про затвердження правил користування мобільним зв'язком на підприємстві позивача; закріплення придбаних телефонів за конкретними працівниками;   документів на підтвердження факту використання мобільного зв'язку в господарській діяльності позивача та ін.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 392,71 грн. за вищерозглянутим епізодом.

В Акті перевірки також зазначено про порушення позивачем пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок включення до Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг) та віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по відсутній податковій накладній у розмірі 8 333,33 грн.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакцій, яка діяла на момент перевірки), не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Позивач в поясненнях, наданих суду першої інстанції, та в апеляційній скарзі посилається на письмові пояснення, викладені в листі №15 від 21.03.2005р., адресованому Начальнику Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, в яких, зокрема, зазначено про те, що сума податку на додану вартість у розмірі 8 333, 33 грн. була включена до складу податкового кредиту згідно платіжного доручення №731 від 29.09.2004р. на суму 50 000 грн., перераховану Товариству з обмеженою відповідальністю «Рехау» в оплату за трубу каналізаційну. Проте, позивач не отримував податкової накладної на вказану оплату, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Рехау» видало податкову накладну №1345 від 14.09.2004р. на весь отриманий товар на загальну суму 132 260, 04 грн. До того ж, у поясненнях за підписом директора Приватного підприємства «Альфа-2002» зазначено про бажання підприємства виправити цю помилково включену суму до податкового кредиту шляхом заміни суми податку на додану вартість за іншими податковими накладними, які були отримані, однак суми податку за такими накладними з якихось причин не були віднесені до складу податкового кредиту.

З вищенаведеного вбачається, що позивач двічі включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 8 333,33 грн., а саме згідно платіжного доручення №731 від 29.09.2004р. та згідно податкової накладної №1345 від 14.09.2004р.

Дана обставина підтверджує висновок, викладений в Акті перевірки, щодо безпідставного віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 8 333,33 грн. за відсутності податкової накладної.

Окрім того, щодо надання в заміну для підтвердження віднесеної до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість інших податкових накладних, суд звертає увагу на наступні обставини.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата  здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зазначені позивачем податкові накладні надають право на податковий кредит в разі врахування їх у податковому обліку в періоді, коли вони були отримані, проте, жодним чином не спростовують встановленого порушення щодо віднесеної суми, яка не підтверджена податковою накладною, та не звільняють від відповідальності за його вчинення.

В позові та апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що податкова накладна №1345 від 14.09.2004р., видана Товариством з обмеженою відповідальністю Рехау», підтверджує факт придбання труби каналізаційної, але дана накладна не підтверджує суми податку на додану вартість в розмірі 8 333,33 грн., яка була віднесена позивачем до складу податкового кредиту згідно платіжного доручення №731 від 29.09.2004р., оскільки сума податку за податковою накладною №1345 від 14.09.2004р. була попередньо включена до складу податкового кредиту з урахуванням суми 8 333, 33 грн.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правомірним висновки відповідача, викладені в Акті перевірки, за розглянутим епізодом.

Щодо неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2004р. суми податку на додану вартість згідно податкової накладної №278 від 28.10.2004р., виданої Відкритим акціонерним товариством «Інжиніринг», судом було встановлено наступне.

Пунктом 1.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата  здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Позивач в поясненнях, наданих суду, зазначив про те, здійснив попередню оплату за придбаний у Відкритого акціонерного товариства «Інжиніринг» товар, згідно платіжного доручення №774 від 30.09.2004р. та отримав податкову накладну №278 від 28.10.2004р. Проте, вказані документи відсутні в матеріалах справи.

Факт існування (наявності) податкової накладної №278 від 28.10.2004р. не заперечується сторонами та підтверджено Актом перевірки, але докази здійснення позивачем оплати за отриманий у Відкритого акціонерного товариства «Інжиніринг» товар саме у вересні 2004р. суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неодноразово зобов’язував позивача надати платіжне доручення №774 від 30.09.2004р., банківську виписку з власного рахунку за відповідний період або інший документ на підтвердження факту оплати товарів, придбаних у Відкритого акціонерного товариства «Інжиніринг», але вимоги суду залишені позивачем без виконання, витребувані документи на дані не були.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт здійснення позивачем оплати за товари, отримані від Відкритого акціонерного товариства «Інжиніринг» саме у вересні 2004р. та правомірність включення до складу податкового кредиту у вересні 2004р. суми податку на додану вартість у розмірі 448,80 грн. є документально непідтвердженим.

Щодо неправомірного  користування позивачем пільгою з податку на додану вартість судом було встановлено наступне.

В ході перевірки виявлено порушення позивачем пп.5.1.20 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок безпідставного користування пільгою з продажу житла фізичним особам у сумі 4 926 грн. в серпні 2004р., що призвело до заниження податкового зобов'язання у розмірі 985 грн.

В статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» наведено перелік операцій, які звільняються від оподаткування.

Підпунктом 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції яка діяла на момент перевірки) встановлено, що звільняються від оподаткування операції з продажу або передачі у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання.

Перевіряючі дійшли висновку про неправомірність користування позивачем вищезазначеною пільгою, у зв’язку з ненаданням ним документів на підтвердження права її застосування, тобто документів, які б підтверджували продаж або передачу житла.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначає про те, що в даному випадку його вина відсутня, оскільки пільга була використана згідно листа №16-Н/347 від 30.08.2004р., отриманого від БУ ДУС, але доказів на підтвердження викладеного позивачем не надано, що в свою чергу унеможливлює встановлення обставин, які мають значення для справи, а саме: які операції здійснювались позивачем за договором №10 від 05.05.2004р. та чи повинна була застосовуватись пільга, передбачена пп.5.1.20 п.5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», до таких операцій; які саме вказівки або роз'яснення були надані позивачу БУ ДУС листом №16-Н/347 від 30.08.2004р., тощо.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції неодноразово зобов’язував позивача надати: пояснення щодо використання пільги з податку на додану вартість з продажу житла фізичним особам; належним чином засвідчені копії договору №10 від 05.05.2004р. та листа БУ ДУС №16-Н/347 від 30.08.2004р.; документи, що підтверджують продаж або передачу житла. Проте, витребувані документи надані не були, вимоги суду не виконані, поважність причин невиконання вимог суду не зазначена.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що Постанову Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

В ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Альфа-2002» задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України покладаються на позивача.

Керуючись п.6 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення», ст. ст. 94, 158, 198, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Альфа-2002» залишити без задоволення, а Постанову Господарського суду міста Києва від 06.02.2007р. по справі №29/292-А – без змін.

2. Справу №29/292-А повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя          

 Судді