АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7263/17 Справа № 208/857/17 Головуючий у 1 й інстанції - Похваліта С. М. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Приватне підприємство «Автопорт», приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу Моісієнко Валентина Миколаївна про припинення іпотечного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що їй на праві власності на підставі договору дарування належить двокімнатна квартира АДРЕСА_1. В січні 2007 року, в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором, укладеним між ПП «Автопорт» та ПАТ «Укрсоцбанк», між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала банку в іпотеку нерухомість по АДРЕСА_1. В лютому 2009 року позивач виїхала працювати за кордон, повернулась в Україну лише через 7 років - в грудні 2016 року. ПАТ «Укрсоцбанк» ніяких вимог або претензій до неї щодо повернення кредиту протягом восьми років не заявляв. Про те, що іпотека не припинена, а борг ПП «Автопорт» не погашений дізналась лише після повернення в Україну. Вважає, що іпотечний договір має бути припинений на підставі ст. 559 ЦК України.

У зв'язку з чим, ОСОБА_2 просила суд припинити дію іпотечного договору (іпотеку) №105/25-1-7 від 15 січня 2007 року, укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та позивачем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за №60.

Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено: поновлено ОСОБА_2 строк для звернення до суду із позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: ПП «Автопорт», ПН Кам'янського міського нотаріального округу Моісієнко В.М. про припинення іпотечного договору; припинено дію іпотечного договору (іпотеку) №105/25-1-7 від 15 січня 2007 року (з майновим поручителем), укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідченого ПН Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М., зареєстрованого в реєстрі за № 60, а також, стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням, ПАТ «Укрсоцбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05 квітня 2001 року, посвідченого ПН Дніпродзержинського міського нотаріального округу Сидоренко А.В., зареєстрованого в реєстрі за №425. Право власності зареєстровано ОКП «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» 29 травня 2001 року в реєстровій книзі №204 за реєстровим №23579.

15 січня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ПП «Автопорт» в особі директора Міненко Г.М. був укладений кредитний договір про надання відновлюваної кредитної лінії №105/2-1-7 на суму 269000,00 грн. з кінцевим терміном повернення - до 14 січня 2009 року.

Також, 15 січня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір №105/25-1-7 (з майновим поручителем), посвідчений ПН Дніпродзержинського міського нотаріального округу Моісієнко В.М., зареєстрований в реєстрі за №59, відповідно до умов якого в іпотеку в якості забезпечення виконання основного зобов'язання, кредитного договору №105/2-1-7 від 15 січня 2007 року, передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Положеннями п. п. 1.3.1, 6.3 іпотечного договору №105/25-1-7 від 15 січня 2007 року передбачено, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом встановлений до 14 січня 2009 року.

Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання.

Дія договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема законом України «Про іпотеку».

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Із іпотечного договору № 105/25-1-7 від 15 січня 2007 року, вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого майнова порука припиняється, а умова іпотечного договору (пункт 6.3 ) про його дію до припинення основного зобов'язання за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій ст. 251 та частинні першій статті 252 ЦК України.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

ПАТ «Укрсоцбанк» жодних позовних вимог саме до ОСОБА_6 як поручителя про стягнення заборгованості не пред'являв.

Надані в справу вимога від 12 липня 2016 року, матеріали виконавчого провадження №47877058 стосуються стягнення боргу за договором про надання відновлюваної кредитної лінії №105/2-1-7 з ПП «Автопорт» як боржника, а не з ОСОБА_2 як поручителя.

Враховуючи, що строк виконання основного зобов'язання договором про надання відновлюваної кредитної лінії №105/2-1-7 (п. 1.1.1) встановлений до 14 січня 2009 року, шестимісячний строк для пред'явлення вимоги кредитора до поручителя підлягає обрахуванню до 14 липня 2009 року.

Тож, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції керувався положеннями Цивільного кодексу України та виходив із того, що так як ПАТ «Укрсоцбанк» протягом строку дії іпотечного договору №105/25-1-7 від 15 січня 2007 року жодних вимог про стягнення заборгованості до позивача як поручителя не пред'являв, то відповідно до ст. 559 ЦК України та умов вказаного договору, іпотека підлягає визнанню припиненою, а позовні вимоги ОСОБА_2 в такому випадку - задоволенню.

В своїй апеляційній скарзі, ПАТ «Укрсоцбанк» посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим.

Зокрема, апелянт зазначає, що станом на сьогодні основне зобов'язання за договором про надання відновлюваної кредитної лінії №105/2-1-7 від 15 січня 2007 року так і не виконані, а відповідно до п. 6.3 Договору іпотеки №105/25-1-7 від 15 січня 2007 року, цей договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов'язання.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно вимоги банку від 12 липня 2016 року та матеріалів виконавчого провадження №47877058, ПАТ «Укрсоцбанк» реалізував своє право на стягнення заборгованості. пред'явивши вимоги тільки до ПП «Автоповорот».

Жодних вимог до ОСОБА_2, як поручителя відповідачем не пред'являлось.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна бути пред'явлена в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 17 вересня 2014 року №6-53цс14, від 14 вересня 2016 №6-1451цс16 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч. 4 ст. 559, ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України.

Щодо посилань апелянта на пропуск строку позовної давності, то відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 15 лютого 2009 року по 18 грудня 2016 року перебувала за межами України, що підтверджується копією паспорту позивача.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 дізналась про порушення свого права лише в 2016 році, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для застосування положень ст. 267 ч. 5 ЦК України, згідно якої, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова