Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №317/542/17-ц Головуючий у 1-й інстанції: Яркіна С.В.

Провадження № 22-ц/778/4035/17 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

Суддів: Крилової О.В.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Александр- Агро 2» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Александр-Агро 2» до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі,-

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2017 року ТОВ «Александр-Агро 2» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі.

В обґрунтування позову зазначено, що 30.04.2015 року між ТОВ «Александр-Агро 2» та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі строком на 10 років.

Вважає, що зазначений договір має бути визнаний недійсним, з тих підстав, що він не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки при його укладанні було порушено істотні умови, а саме: цільове призначення земельної ділянки переданої в оренду не відповідає умовам укладеного договору.

Окрім того, зазначає, що оспорюваний договір укладений під впливом обману, оскільки відповідач приховала той факт, що цільове призначення земельної ділянки не дозволяє використовувати її для вирощування рослин, що є основним видом діяльності товариства.

Враховуючи вищевикладене позивач просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 30.04.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Александр-Агро 2».

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ «Александр-Агро 2» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Александр-Агро 2» укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач передала в строкове платне користування позивачу земельну ділянку сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарської продукції загальною площею 4,8099 га. на 10 років, яка розташована на території Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області та належить їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1, виданого 19.11.2004 року..

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно зі ст.. 18 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення позивачем договору оренди землі, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною 2 статті 125 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент укладення позивачем договору оренди землі, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №80443588 від 15.02.2017р., оспорюваний договір оренди землі зареєстровано в Запорізькому районному управлінні юстиції Запорізької області - державним реєстратором Лагно М.Ю. (а.с.8).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З договору оренди земельної ділянки , укладеного між сторонами , вбачається, що в договорі сторони обумовили і дійшли згоди щодо всіх істотних умов Договору оренди земельної ділянки, в тому числі й умови використання земельної ділянки: мети укладання договору, цільове призначення земельної ділянки та умови збереження стану об'єкта оренди.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги твердження позивача про те, що цільове призначення земельної ділянки не відповідає якісним характеристикам земель за їх складом та видами угідь.

З матеріалів справи вбачається, що в договорі і в акті прийому-передачі земельної ділянки чітко зазначено мету передання власником земельної ділянки в оренду позивачеві, а саме: для вирощування сільськогосподарської продукції, і це збігається з цільовим призначенням (використанням) земельної ділянки, зазначеним у правовстановлюючому документі позивача (витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2302029782016 від 22.03.2016р. (а.с49).

Окрім того, відповідно до змісту договору оренди, а саме п. 15, невід'ємними частинами договору були: план або схема земельної ділянки, кадастровий план, акт визначення меж в натурі, акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Отже, укладаючи договір оренди, позивач був ознайомлений із всіма документами та характеристиками об'єкту договору, був дієздатною повнолітньою особою, який вчиняючи юридично значимі дії мав діяти розсудливо, розумно і обачно, оцінюючи всі істотні для укладення договору обставини, усвідомлюючи можливі ризики.

Доводи апеляційної скарги щодо вчинення оспорюваного правочину під впливом обману є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пленум Верховного Суду України в п. 19 постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 Постанови).

Для визнання правочину недійсним з підстав, встановлених ст.230 ЦК України, необхідно встановити факт введення в оману однією стороною правочину іншу сторону.

Так, на момент укладання договору оренди землі ТОВ «Александр-Агро 2» були надані ОСОБА_3 документи, які містили відомості про категорію, вид використання земельної ділянки та її призначення.

Також в справі відсутні будь-яки належні докази наявності на спірній земельній ділянці будівель та споруд ,яки перешкоджають використанню землі за призначенням.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач мав можливість перевірити всі обставини, в тому числі щодо цільового призначення земельної ділянки та відмовитись від підписання договору з відповідачем, а належних та достовірних доказів на підтвердження наявності умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких його введено в оману, та самого факту обману позивачем не було надано.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів ст.ст.58,59 ЦПК України докази мають бути належними і допустимими.

Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами свої позовні вимоги, що договір оренди землі був укладений під впливом обману.

З огляду на наведеневбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновкупро відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307,308,317ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Александр- Агро 2» - відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 08 вересня 2017 року у цій справі - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: