АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа № 643/2529/15-ц Головуючий суддя І інстанції Єрмак Н. В.

Провадження № 22-ц/790/3179/17 Суддя доповідач Піддубний Р.М.

Категорія: Спори, що виникають із сімейних правовідносин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М..

суддів: Котелевець А.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря: Кравченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 03 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 23 лютого 2007 року до 31 травня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 Посилаючись на те, що 23 грудня 2008 року за спільні кошти ним було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було оформлено на відповідача, ОСОБА_1 просив визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя, в порядку поділу якої визнати за ним право власності на ? частини спірної квартири.

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, мотивуючи який зазначила, що спірну квартиру було придбано 23 грудня 2008 року за ціною 129 140 грн., 119 140 грн. з яких було отримано нею у позику на підставі укладеного 15 грудня 2008 року договору позики з Відкритим акціонерним товариством «Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря». Посилаючись на те, що нею сплачено за квартиру та в рахунок погашення заборгованості за кредитом 108140 грн., які належали їй особисто, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_2 просила визнати за нею право особистої власності на спірну квартиру в цілому, зі сплатою відповідачу грошової компенсації ринкової вартості його частки у спірному майні.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та додатковим рішенням цього ж суду від 03 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, в порядку поділу якого визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на квартиру з виплатою ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості його частини у сумі  41 5374 грн. 04 коп. шляхом перерахування грошових коштів, внесених 09 березня 2017 року ОСОБА_2 на депозитний рахунок Московського районного суду м. Харкова (одержувач ТУ ДСА України у Харківській області, код одержувача 26281249, МФО банку 820172, банк ДКСУ, поточний рахунок № 37318098006674.. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1178,11 грн., в дохід держави - 1537,87 грн.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення та додаткове рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 лютого 2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31 травня 2012 року. Фактично сімейно-шлюбні відносини між подружжям були припинені в січні 2012 року.

Під час шлюбу ОСОБА_2, на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (реєстровий №4187), набула у власність однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_3. Продаж вчинено за суму 129140 гривень. Квартира була придбана за згодою чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (п.4 Договору). Вказана квартира зареєстрована у КП «Харківське міське БТІ».

Відповідно до висновку оцінки майна ТОВ «Схід-П Експерт» від 07 квітня 2016 року вартість спірної квартири на час розгляду справи складала 519213 гривень.

Встановлено також, що 15 грудня 2008 року між ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря» та ОСОБА_2, яка працювала на вказаному підприємстві на посаді економіста,  було укладено договір про безвідсоткову позику на суму 119140 гривень строком на десять років для придбання вищевказаної квартири. За умовами договору повернення позики повинно відбуватися щомісяця по 993 гривень у період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2019 року шляхом утримання із заробітної плати ОСОБА_2.

Виконання зобов’язань ОСОБА_2 за договором безвідсоткової позики було забезпечено договором поруки, укладеним 15 грудня 2008 року між ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря» та ОСОБА_4 (батьком ОСОБА_2М.), та іпотечним договором від 23 грудня 2008 року, укладеним між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря» (Іпотекодержатель), предметом якого була спірна квартира.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1, та задовольняючи у повному обсязі позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира придбана сторонами в період шлюбу, на придбання цього майна були витрачені як особисті кошти ОСОБА_2 в розмірі 108140 гривень, так і спільні кошти подружжя в розмірі 21000 гривень, а тому суд вважав за необхідне визнати спірну квартиру об’єктом права спільної власності колишнього подружжя, та визначити частки сторін у праві спільної власності, з урахуванням вкладу ОСОБА_2 коштів, які є її особистою власністю (8/100 – за ОСОБА_1 та 92/100 – за ОСОБА_2М.).

Припиняючи право власності ОСОБА_1 у спірному майні зі сплатою грошової компенсації за частку позивача за рахунок коштів внесених ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду, суд виходив з того, що частка ОСОБА_1 є незначною, не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на законі, відповідають фактичним обставинам справи, та таким принципам цивільного судочинства як добросовісність, розумність, та справедливість.

Згідно ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя.

Пунктом 3 ч.1 ст.57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді заяв про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

За приписами ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною;3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, вартість квартири за договором купівлі продажу становила 129140 гривень, з яких 119140 гривень були позичені ОСОБА_2 за місцем роботи за договором безвідсоткової позики, 4000 грн. сплачені 02 жовтня 2006 року, тобто до укладенні шлюбу, а 6000 грн. – 16 березня 2007 року, тобто після реєстрації 23 лютого 2007 року шлюбу, але які належали ОСОБА_2 особисто.

Під час шлюбу, у період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року, із спільних коштів подружжя на погашення зобов’язань ОСОБА_2 за договором позики було сплачено 21000 гривень.

Також встановлено, що на час припинення шлюбних відносин між сторонами і ведення спільного господарства заборгованість за договором безвідсоткової позики складала 98140 гривень, і ця сума у повному обсязі була сплачена Позикодавцю особисто ОСОБА_2 у 2012, 2013 роках (після припинення шлюбних відносин).

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що 10000 гривень, які були сплачені ОСОБА_2 задля здійснення першого внеску за квартиру до укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, є його особистими коштами, оскільки сторони з 2005 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, є бездоказовими. Ці доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, та в оскаржуваному рішенні їм надана відповідна правова оцінка, з якою судова колегія погоджується. Ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.

З урахуванням фактичних обставин справи, не можна погодитися і з доводами апеляційної скарги стосовно того, що сума 119140 гривень, яка була предметом договору безвідсоткової позики, є спільними коштами подружжя, оскільки отримані в інтересах сім’ї.

Як було встановлено судом, та не спростовано ОСОБА_1, ще до реєстрації шлюбу між сторонами, ОСОБА_2 особисто було прийнято рішення про придбання спірної квартири у роботодавця, і нею ж особисто було внесено перший внесок. Згодом, 15 грудня 2008 року,  ОСОБА_2 за місцем роботи, фактично на пільгових умовах (позика довгострокова та безвідсоткова) отримала цільову позику, як працівник підприємства. Даних про те, що договір позики укладався за письмовою згодою ОСОБА_1, та що він прийняв на себе зобов'язання проводити її погашення за рахунок спільних коштів подружжя, матеріали справи не містять.

Крім того обидва договори забезпечення (договір поруки та Іпотечний договір) були укладені без участі ОСОБА_1, який не давав письмової згоди на їх укладання, зокрема не давав письмової згоди на передачу придбаної ОСОБА_2 квартири в іпотеку для забезпечення виконання її зобов'язань за договором безвідсоткової позики (ч.3 ст.65 СК України).

Те, що ці кошти були отримані для придбання спірної квартири, та те, що під час шлюбу сторони внесли 21000 гривень спільних коштів на погашення позики, не є безумовною підставою вважати цей договір таким, що укладений ОСОБА_2 в інтересах сім’ї, а відтак, що за цим договором у сторін виник солідарний обов’язок щодо повернення позичених коштів. Не свідчить про це і зміст договору купівлі-продажу квартири, адже в ньому зазначено лише про згоду ОСОБА_1 на придбання дружиною спірної нерухомості, та не йдеться про те, що квартира набувається за спільні кошти подружжя. Не надано суду доказів і того, що ОСОБА_1 сприяв погашенню цієї позики після припинення сторонами шлюбних відносин, чи то вчиняв дії по поверненню колишній дружині частини сплачених нею особисто у 2012,2013 роках 98140 гривень.

За встановлених судом обставин, посилання в апеляційній скарзі на те, що суд встановивши факт набуття спірного майна у шлюбі не мав правових підстав відступати від рівності часток подружжя, є помилковим.

Не спростовують доводи апеляційних скарг і висновків суду в частині наявності правових підстав для припинення права власності ОСОБА_1 у спільній частковій власності, зі сплатою йому грошової компенсації.

Оскільки при вирішення спору в цій частині суд керувався ст.365 ЦК України, згода ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації законом не вимагається.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що частка ОСОБА_1 у спірному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, квартира однокімнатна, а тому є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим.

Доказів, які б спростовували зазначене, позивач суду не надав. Не надано доказів і того, що спірне майно має іншу вартість, ніж та що була визначена ОСОБА_2 на підставі висновку про оцінку цього майна.

Жодних доказів на підтвердження того, що таке припинення може завдати істотної шкоди інтересам ОСОБА_1, як співвласника та членам його сім'ї, що виключало можливість припинення його права власності, останній суду не надав. Посилання позивача на те, що суд позбавив його житла, і що спірне майно було для нього єдиним місцем проживання, є бездоказовими.

Отже, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, а наведені в скарзі доводи висновків суду не спростовують, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308,  313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 відхилити.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 березня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 03 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Р.М. Піддубний

Судді А.В. Котелевець

ОСОБА_5