ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017р.                                                                        справа № 914/70/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця», м. Львів

до відповідача: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м. Львів за участю:

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Приватної фірми науково-виробничого підприємства «Комтех-плюс», м. Львів

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про стягнення 1 224,72 грн. збитків

                                                   cуддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: ОСОБА_1 - представник

від третьої особи на стороні позивача: не з’явився

від третьої особи на стороні відповідача: не з’явився

На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява ПАТ «Укрзалізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», з участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватної фірми науково-виробничого підприємства «Комтех-плюс», третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення 1 224,72 грн. збитків.

Ухвалою господарського суду від 13.01.2017р. (суддя Галамай О.З.) було порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 03.02.2017р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.03.2017р. (суддя Галамай О.З.) провадження у даній справі було зупинено до вирішення і набрання постановою Львівського апеляційного господарського суду законної сили у справі №914/3213/16 за позовом Приватної фірми науково-виробничого підприємства “Комтех-плюс” до відповідача-1: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, до відповідача-2: Комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління”, третя особа на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство “Українська залізниця” про: визнання недійсним наказу відповідача - 1 від 08.08.2016р. № 59Д "Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами".

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2017р. у справі №914/3213/16 було прийнято відмову від апеляційної скарги та припинено апеляційне провадження.

Підставою для подання заяви про відмову від апеляційної скарги у справі №914/3213/16, (до якої зупинено провадження у розглядуваній справі), слугувало звернення із адміністративним позовом до Галицького районного суду м. Львова із аналогічним предметом позову.

Так, постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2017р. у справі 461/2873/17 задоволено позов Приватної фірми науково-виробничого підприємства «Комтех-плюс» до Департаменту економічної політики Львівської міської ради, зокрема, визнано протиправними і скасовано накази від 08.08.2016р. №57-Д, №58-Д, №59Д, №62Д, від 10.08.2016р. №63Д, №64Д, від 07.09.2017р. №72Д, від 23.09.2016р. №78Д.

30.11.2017р. в канцелярію суду від представника позивача по справі №914/70/17 поступило клопотання про поновлення провадження у даній справі.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області №1080 від 30.11.2017р., у зв’язку із закінченням повноважень як вперше призначеної на посаду судді Галамай О.З., було призначено повторний автоматизований розподіл справи №914/70/17.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу, головуючим суддею у справі №914/70/17 було визначено суддю Юркевича М.В.

Ухвалою від 01.12.2017р. розгляд справи було поновлено та призначено на 12.12.2017р.

В судове засідання 12.12.2017р. представник позивача не з’явився, причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повернуте повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення ухвали суду позивачу – 06.12.2017р.

Представник відповідача в судове засідання з’явився, проти позовних вимог заперечив з раніше викладених підстав, вважає, що на момент вчинення дії по демонтажу рекламних щитів діяв у відповідності до чинного законодавства, а також дійсних наказів та розпоряджень Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Треті особи, явку своїх уповноважених представників не забезпечили, причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази, суд встановив наступне:

01.01.2014р. між ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є ПАТ «Укрзалізниця» (Розповсюджувач) та приватною фірмою науково-виробничим підприємством «Комтех-плюс» (Рекламодавець) було укладено договір про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п-НЮ), згідно п.2.1 якого та відповідно до вимог Закону України “Про рекламу” (в частині реклама на транспорті), розповсюджувач розміщує спеціальні рекламні конструкції, які є власністю рекламодавця на території залізниці, а рекламодавець здійснює оплату згідно виставлених рахунків за розміщення реклами.

Відповідно до п. 5.1 договору, останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р.

Як вбачається з матеріалів справи, договір неодноразово було пролонговано на новий строк на підставі додаткових угод.

За твердженням позивача, 16.08.2016р. відповідачем - КП “Адміністративно-технічне управління”, на його адресу було направлено попередження №2410-06-6653, про те, що згідно наказу №59-Д від 10.08.2016р. Департаменту економічної політики Львівської міської ради «Про демонтаж самовільновстановлених конструкцій зовнішньої реклами», конструкція за адресою м. Львів, вул. Луганська (непарна сторона місце №1) підлягає демонтажу у зв’язку з незаконним встановленням.

При цьому, судом було з’ясовано, що у вказаних попередженнях відповідачем було допущено механічну помилку, а саме зазначено Наказ Департаменту економічної політики №59-Д від 10.08.2016р. замість №59-Д від 08.08.2016р. Як пояснила представник відповідача в судових засідання, 10.08.2016р. – це дата візи керівника, яка стояла на наказі. І саме це стало причиною помилки у попередженнях, які в подальшому надсилалися позивачу.

В подальшому, у зв’язку з невиконанням з боку позивача попереджень та вимог відповідача щодо добровільного демонтажу рекламних конструкцій, останнім 20.10.2016р. було проведено відповідний демонтаж, про що складено акт.

Позивач, вважаючи протиправним здійснений відповідачем демонтаж, звернувся за захистом своїх прав до суду з вимогою стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 1 224,72 грн., яку б він міг отримати у зв’язку з виконанням договору про надання рекламних послуг №Л/ДН-1-14138п/НЮ.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність своєї протиправної поведінки, оскільки позивач розміщував зовнішню рекламу без одержання дозволів, передбачених статтею 16 ЗУ “Про рекламу” та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р. (далі - Типові правила), а тому відповідач у відповідності до рішення виконкому ЛМР №596 від 21.05.2010р. “Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові” та Наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради “Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами” №59-Д від 08.08.2016р. (що був дійсний на час вчинення дій) здійснив демонтаж рекламних конструкцій.

Позивач в обгрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що третьою особою по даній справі приватною фірмою науково-виробничим підприємством «Комтех-плюс» було оскаржено в загальному судовому порядку наказ Департаменту економічної політики Львівської міської ради “Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами” №59-Д від 08.08.2016р.(Постанова Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017р. у справі №461/2873/17) , яким при демонтажі керувався відповідач.

Так, відповідач, в останньому судовому засіданні зазначив, що на момент проведення демонтажу наказ департаменту економічного розвитку ЛМР від 08.08.2016р. був чинним та підлягав до виконання. Крім того, представник відповідача ствердив, що у згаданій судовій справі щодо скасування наказу про демонтаж позивачем виступало підприємство, яке є власником рекламних конструкцій, а не позивач у даній справі. Разом з тим, оскаржувалося рішення не відповідача, а третьої особи, а тому, причиновий зв'язок у діях КП «Адміністративно-технічне управління» та ніби спричиненими збитками саме позивачу у розглядуваній справі – відсутній.

Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи та наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення. При цьому, суд виходить із наступного:

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст.22 ЦК України збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також, частиною 2 ст.224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З огляду на викладене, суд зазначає, що для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із зазначених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення. При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону чи іншого нормативного акту, або виявляється у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність своєї протиправної поведінки, оскільки позивач розміщував зовнішню рекламу без одержання дозволів, передбачених статтею 16 ЗУ “Про рекламу” та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою КМУ №2067 від 29.12.2003р. (далі - Типові правила), а тому відповідач у відповідності до рішення виконкому ЛМР №596 від 21.05.2010р. “Про затвердження Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові” та Наказу Департаменту економічної політики Львівської міської ради “Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами” №59-Д від 08.08.2016р. (що був дійсним на момент вчинення дій) здійснив демонтаж рекламних конструкцій.

Основні засади рекламної діяльності в Україні визначає Закон України “Про рекламу” №270/96-ВР від 03.07.1996р., котрий також регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Відповідно до ст.1 даного Закону реклама буває наступних видів:

- внутрішня реклама – реклама, що розміщується всередині будинків, споруд, у тому числі в кінотеатрах і театрах під час, до і після демонстрації кінофільмів та вистав, концертів, а також під час спортивних змагань, що проходять у закритих приміщеннях, крім місць торгівлі (у тому числі буфетів, кіосків, яток), де може розміщуватись інформація про товари, що безпосередньо в цих місцях продаються;

- зовнішня реклама – реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг;

- реклама на транспорті – реклама, що розміщується на території підприємств транспорту загального користування, метрополітену, зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Господарський суд звертає увагу на те, що згідно системного аналізу Закону України “Про рекламу” останній не конкретизує чіткої диференційованої класифікації реклами, однак, поруч із зовнішньою рекламою виділяє і внутрішню, що дає зробити висновок, що у даному випадку відбувається розрізнення саме за формою висвітлення (подачі) інформації.

З наведеного вбачається, що реклама на транспорті є окремим рекламним засобом, що має багато спільних рис із зовнішньою та внутрішньою рекламою, проте в той же час, має і певні особливості, а також окремий порядок регулювання її розповсюдження.

Для розміщення реклами на транспорті не потрібно отримувати дозволи органів місцевого самоврядування, як це потрібно при розміщенні зовнішньої реклами. Розміщення реклами на транспорті погоджується лише з власниками об’єктів транспорту або уповноваженими ними органами (особами).

Слід зазначити, що у розглядуваній справі в сторін існує різне тлумачення та розуміння стосовно виду та статусу розповсюдженої реклами у даній справі. Зокрема, позивач відносить таку рекламу до реклами на транспорті, тоді як відповідач – до зовнішньої реклами, що потребує дозволу орану місцевого самоврядування.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач зазначає, що земельна ділянка (смуга відведення залізниці) на котрій розміщувалася реклама позивача не належить до об’єктів транспорту, а тому вказана реклама не являється рекламою на транспорті, а є зовнішньою рекламою. На думку відповідача, рекламою на транспорті являється реклама розміщена на зовнішній та внутрішній поверхнях транспортних засобів та споруд підприємств транспорту загального користування і метрополітену.

Згідно Закону України “Про залізничний транспорт” залізничний транспорт - виробничо-технологічний комплекс підприємств залізничного транспорту, призначений для забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному сполученнях та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (стаття 6 закону України “Про залізничний транспорт”)..

За змістом положень ст. 6 Закону України від 4 липня 1996 р. N 273/96-ВР “Про залізничний транспорт”, статей 11, 23 Закону України від 10 листопада 1994 р. N 232/94-ВР “Про транспорт”, ст. 68 ЗК України земля, на якій розташовано нерухоме майно, передане підприємству залізничного транспорту, належить до категорії земель державної власності. З тих обставин, що зазначене майно не зареєстровано за залізницею на праві власності, категорія землі не змінюється. Отже, розпоряджатися цією земельною ділянкою мають органи державної влади, визначені ч. 2 ст. 84 ЗК України. Відповідно, органи міської ради такими повноваженнями не наділені (постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 р. у справі N 3-150гс14).

Згідно ст.ст. 67, 68 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Стаття 11 Закону України “Про транспорт” передбачає, що землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Розміщення споруд та інших об'єктів транспорту на землях, наданих в користування підприємствам транспорту, здійснюється за погодженням з місцевими органами влади і самоврядування з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

З вищезазначеного вбачається відсутність ототожнення землі транспорту з об’єктами транспорту.

Згідно ст. 5 Земельного кодексу України земля (земельна ділянка) виконує, зокрема, функцію територіального базису, що має місце і в даному випадку.

У даному випадку, розміщення даних рекламних конструкцій на землях транспорту не змінює виду реклами за суттю і формою, а земельна ділянка відіграє роль територіального базису.

А тому, зважаючи на наведене, суд не погоджується із твердженнями позивача про те, що реклама у даній справі є рекламою на транспорті. Господарський суд дійшов висновку, що реклама, розповсюджена на спірних конструкціях, є зовнішньою рекламою.

Аналогічні висновки викладені у Постанові Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2013 року у справі № К/800/13138/13, при новому розгляді справи, де зокрема, Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку, що розміщення рекламних об'єктів на контактній тролейбусній мережі на автомобільній дорозі в населених пунктах Масандрівської селищної ради відноситься до реклами на транспорті, а не до зовнішньої реклами в розумінні визначення поняття зовнішньої реклами, яке дано в статті 1 статті 1 Закону України “Про рекламу”.

З наведеного випливає, що до регулювання спірних правовідносин застосовується ст. 16 Закону України “Про рекламу”, а також можуть бути застосовані Типові правила розміщення зовнішньої реклами, затверджені Постановою Кабінету міністрів України № 2067 від 29.12.2003 року, та Правила розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затвердженими Рішенням Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 року, яке є чинним.

Згідно ст.16 Закону України “Про рекламу” розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Типових Правил передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

Підпунктом 13 пункту “б” статті 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо надання дозволів у порядку, встановленому законодавством, на розміщення реклами.

Зазначені положення вказаного Закону кореспондуються зі статтею 16 Закону України “Про рекламу”.

Згідно з пунктом 45 Типових Правил контроль за їх додержанням здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад та інші органи відповідно до законодавства, уповноважені особи яких відповідно до пункту 46 цих Правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами звертаються до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк.

Також, відповідно до п. 4.2.10 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 569 від 21.05.2010 року, підставою для розміщення конструкцій зовнішньої реклами є у встановленому порядку виданий дозвіл.

Згідно п. 3.4.1. Правил розміщення реклами у м. Львові оператор у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України “Про рекламу“, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, цими Правилами порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів. Інформує робочий орган про виявлені порушення, готує проекти вимог та надсилає рекламорозповсюджувачам вимоги робочого органу про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами у встановлений у вимогах термін. (оператор зі справляння плати та нагляду за станом зовнішньої реклами (надалі – оператор) – КП “Адміністративно-технічне управління“, що уповноважене виконувати покладені на нього функції, передбачені цими Правилами та статутом підприємства).

Пунктом 2.1 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові передбачено, що самовільно встановлений рекламний засіб - рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін.

Відповідно до п.1.1 Статуту КП “Адміністративно-технічне управління”, підприємство створене шляхом реорганізації КП “Інспекція благоустрою та екології м. Львова” та підпорядковане департаменту містобудування, яке є представником власника – територіальної громади м. Львова і органом, до сфери управління якого входить комунальне підприємство.

Основними напрямками діяльності Підприємства є, зокрема, виконання функцій визначених окремими ухвалами міської ради, рішеннями виконавчого комітету, розпорядженнями міського голови, наказами та дорученнями департаменту містобудування (пп.2.2.4 Статуту).

Відповідно до п.3.4 Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові оператор (відповідач):

- у межах своєї компетенції здійснює нагляд за дотриманням підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та фізичними особами встановленого Законом України “Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, цими Правилами порядку розміщення, утримання та експлуатації рекламних засобів. Інформує робочий орган про виявлені порушення, готує проекти вимог та надсилає рекламорозповсюджувачам вимоги робочого органу про усунення виявлених порушень законодавства у сфері реклами у встановлений у вимогах термін (пп.3.4.1);

- за результатами нагляду за станом зовнішньої реклами інформує відповідним поданням робочий орган про рекламні засоби, що підлягають примусовому демонтажу, готує проект наказу про примусовий демонтаж та здійснює демонтаж рекламних засобів у відповідності до вимог п.8 цих Правил (пп.3.4.3);

- організовує або проводить власними силами демонтаж самовільно розміщених рекламних засобів у порядку, визначеному у розділі 8 цих Правил (пп.3.4.7).

Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач згідно статутних документів та Правил розміщення зовнішньої реклами у м. Львові уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням розміщення зовнішньої реклами, а також уповноважений на здійснення демонтажу рекламних конструкцій із зовнішньої реклами, що спростовує твердження позивача про відсутність повноважень на демонтаж рекламної конструкції.

Згідно п. 8.6. Типових Правил для повернення демонтованого рекламного засобу власнику рекламного засобу необхідно звернутись до оператора з такими документами:

1) заявою на ім’я керівника про повернення демонтованого рекламного засобу;

2) документом, що підтверджує право власності (інше майнове право) на конкретний демонтований рекламний засіб;

3) документом, що підтверджує оплату витрат оператора, пов’язаних з демонтажем рекламного засобу, транспортуванням та зберіганням.

Демонтований рекламний засіб зберігається у спеціально відведених для цього місцях (сховищах, складах тощо).

Отже, у даному випадку для розміщення рекламної конструкції необхідно було дозвіл уповноваженого органу місцевого самоврядування, якого у позивача не було, а відтак такі дії було кваліфіковано як самовільне встановлення рекламної конструкції.

Стосовно доказів наданих позивачем, з яких вбачається, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 11.07.2017р. у справі №461/2873/17 було скасовано наказ Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 08.08.2016р. №59-Д, на який покликався відповідач у своїх попередженнях та акті про демонтаж рекламної конструкції, суд зазначає наступне.

Так, як вбачається із вищенаведеного рішення районного суду позивачем (особою, яка вважала, що демонтажем були порушені її права як власника конструкцій) була Приватна фірма науково-виробниче підприємство «Комтех-плюс». Підставою для скасування наказу про демонтаж не були неправомірні чи незаконні дії відповідача по даній справі, тобто КП «Адміністративно-технічне управління», яке здійснювало виконання чинного, на той момент, рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у розглядуваній справі підлягають дослідженню лише дії позивача та відповідача, та причиновий зв'язок між заявленими позивачем збитками та діями відповідача. У ході розгляду справи судом з’ясовано, що відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства та діючих на той момент нормативно-правових актів. Натомість, позивач не представив суду належних та переконливих доказів, які підтверджували б те, що реклама розміщена останнім (на підставі договірних відносин з ПФНВП «Комтех-плюс») є рекламою на транспорті та не потребує окремого дозволу. Так, суд дійшов протилежних висновків, зокрема з підстав, що наведені вище.

Правова позиція господарського суду також кореспондується із аналогічними висновками зробленими Вищим господарським судом України при перегляді справи №914/45/17.

В той же час, обставини, які стали відомі при розгляді Галицьким районним судом м. Львова справи про скасування наказу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради можуть мати значення при зверненні з відповідними вимогами безпосередньо до суб’єкта чиє рішення оскаржувалося та було скасоване.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

          Витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 43,33,34,44,49,82,84,85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1.          В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця», в особі регіональної філії «Львівська залізниця» - відмовити.          

2.          Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 12.12.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.12.2017р.

Суддя Юркевич М. В.