ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2017 року Справа № 915/220/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПоліщука В.Ю. (доповідач),

суддів:Панової І.Ю.,

Удовиченка О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк",

на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 19 липня 2017 року,

та ухвалуГосподарського суду Миколаївської області від 7 червня 2017 року (з урахуванням ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19 червня 2017 року про виправлення описки),

у справі № 915/220/13-г Господарського суду Миколаївської області,

за позовомПублічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" (м. Київ),

до 1) Українсько - німецького спільного підприємства "Алкор" (м. Миколаїв), 2) гр. ОСОБА_4 (Федеративна Республіка Німеччина),

провизнання правочину нікчемним та застосування наслідків нікчемності правочину,

в межах справи№ 915/220/13-г Господарського суду Миколаївської області,

за заявоюФізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (м. Запоріжжя, Запорізька область), Товариства з обмеженою відповідальністю "Герсал" (м. Запоріжжя, Запорізька область), Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" (с. Михайлівка, Вільнянський район, Запорізька область),

доУкраїнсько-німецького спільного підприємства "Алкор" (м. Миколаїв),

про визнання банкрутом,-

за участю представників:

від ПАТ "ПУМБ": Нагробовський О.В. - представник (довіреність від 15.01.2016 року);

від гр. ОСОБА_4: ОСОБА_9 - представник (довіреність-передоручення від 29.11.2016 року; ОСОБА_10 - представник (Договір про надання правової допомоги від 20.07.2016 року),

в с т а н о в и в :

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2013 року за Заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_7), Товариства з обмеженою відповідальністю "Герсал" (далі за текстом - ТзОВ "Герсал") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" (далі за текстом - ТзОВ "Славутич") порушено провадження у справі №915/220/13-г про банкрутство Українсько-німецького спільного підприємства "Алкор" (далі за текстом - УНСП "Алкор"); визнано кредиторські вимоги ФОП ОСОБА_7 у розмірі 505 236 грн. 00 коп., ТзОВ "Герсал" у розмірі 126 792 грн. 66 коп., ТзОВ "Славутич" у розмірі 842 604 грн. 28 коп.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника УНСП "Алкор"; введено процедуру розпорядження майном боржника УНСП "Алкор", інше.

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 23.06.2015 року у справі № 915/220/13-г УНСП "Алкор" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого В.О.Козлова.

10.06.2016 року Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк" (далі за текстом - ПАТ "ПУМБ") звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до УНСП "Алкор" та громадянки Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_4 (далі за текстом - гр. ОСОБА_4) про визнання нікчемним правочину (укладеного між УНСП "Алкор" та гр. ОСОБА_4), оформленого Актом прийому-передачі нерухомого майна на підставі Протоколу Загальних зборів учасників УНСП "Алкор" від 15.08.2010 року № 14, в частині відчуження (передачі у власність) нерухомого майна банкрута, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: цеху з виробництва біодизелю з лабораторією інв. № 28 площею 416,2 кв. м. (літ. Б-2); складу для зберігання рапсу площею 184,9 кв. м. (літ. Ц); складу зберігання шроту рапсу площею 184,6 кв. м. (літ. Ч); торгового павільйону площею 60,7 кв. м. (літ. Ш); майстерні інв. № 2 площею 120,9 кв. м. (літ. Г); цеху з виробництва пластикової тари та розливу, господарсько - побутового корпусу інв. №№ 4 та 39 площею 515,0 кв. м. (літ. А-2); складу готової продукції інв. № 15 площею 156,9 кв. м. (літ. В); цеху з виробництва сиропу, компресорного цеху інв. №№ 22, 25, 26 площею 226,1 кв. м. (літ. Н); складу для зберігання соняшника площею 233,9 кв. м. (літ. Ф); контрольної вагової соняшникової олії площею 25,3 кв. м. (літ. Х); складу для зберігання олії площею 72,6 кв. м. (літ. Н); цеху розливу в склотару та складу готової продукції, цеху розливу соняшникової олії та оцту інв. №№ 28 та 29 площею 558,3 кв. м. (літ. Б, Б-2); цеху з виробництва соняшникової олії інв. № 30 площею 266,4 кв. м. (літ. С-2); складу для зберігання насіння соняшника інв. № 31 площею 372,2 кв. м. (літ. Т); котельні інв. № 27, площею 135,7 кв. м. (літ. П); цеху для гарячої фільтрації масла площею 77,6 кв. м. (літ. Р); про застосування наслідків нікчемності правочину, а саме про повернення спірного вищезазначеного майна у власність УНСП "Алкор".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року у справі № 915/220/13-г (суддя Давченко Т.М.) відмовлено ПАТ "ПУМБ" у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.06.2017 року у справі № 915/220/13-г, на підставі ст. 89 ГПК України, не змінюючи суті ухвали Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року, в її описовій частині замість абзацу: "Крім того, відповідач-1 заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України." слід читати: "Крім того, відповідач-1 заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року у справі №910/4423/17 (головуючий суддя - Лавриненко Л.В., судді: Філінюк І.Г., Аленін О.Ю.) апеляційну скаргу ПАТ "ПУМБ" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року у справі №915/220/13-г залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанцій ухвалою та постановою, ПАТ "ПУМБ" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року у справі № 915/220/13-г за позовом ПАТ "ПУМБ" до УНСП "Алкор" та гр. ОСОБА_4 про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності правочину, справу № 915/220/13-г передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. При цьому, скаржник посилається на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.10.2017 року у справі №915/220/13-г касаційну скаргу ПАТ "ПУМБ" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року та рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року у справі №915/220/13-г прийнято до провадження, призначено розгляд касаційної скарги на 29.11.2017 року.

В судовому засіданні касаційної інстанції представник ПАТ "ПУМБ" підтримав вимоги касаційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року у справі №915/220/13-г, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Представники гр.ОСОБА_4 заперечили проти касаційної скарги, просили відмовити у її задоволені, оскаржувані судові рішення залишити в силі.

Інші учасники судового провадження у справі не скористались наданим процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні господарського суду касаційної інстанції, про причини неявки суд не повідомили. Про час, дату та місце засідання суду належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступне.

В червні 2016 року ПАТ "ПУМБ" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до УНСП "Алкор" та громадянки Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_4 про визнання нікчемним правочину, укладеного між УНСП "Алкор" та ОСОБА_4, оформленого Актом прийому-передачі нерухомого майна на підставі Протоколу загальних зборів учасників УНСП "Алкор" від 15.08.2010 року № 14, в частині відчуження (передачі у власність) нерухомого майна банкрута, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: цеху з виробництва біодизелю з лабораторією інв. № 28 площею 416,2 кв.м. (літ. Б-2); складу для зберігання рапсу площею 184,9 кв.м. (літ. Ц); складу зберігання шроту рапсу площею 184,6 кв.м. (літ. Ч); торгового павільйону площею 60,7 кв.м. (літ. Ш); майстерні інв. №2 площею 120,9 кв.м. (літ. Г); цеху з виробництва пластикової тари та розливу, господарсько-побутового корпусу інв. №№4 та 39 площею 515,0 кв.м. (літ. А-2); складу готової продукції інв. №15 площею 156,9 кв.м. (літ. В); цеху з виробництва сиропу, компресорного цеху інв. №№22, 25, 26 площею 226,1 кв.м. (літ. Н); складу для зберігання соняшника площею 233,9 кв.м. (літ. Ф); контрольної вагової соняшникової олії площею 25,3 кв.м. (літ. Х); складу для зберігання олії площею 72,6 кв.м. (літ. Н); цеху розливу в склотару та складу готової продукції, цеху розливу соняшникової олії та оцту інв. № №28 та 29 площею 558,3 кв.м. (літ. Б, Б-2); цеху з виробництва соняшникової олії інв. №30 площею 266,4 кв.м. (літ. С-2); складу для зберігання насіння соняшника інв. №31 площею 372,2 кв.м. (літ. Т); котельні інв. №27, площею 135,7 кв.м. (літ. П); цеху для гарячої фільтрації масла площею 77,6 кв.м. (літ. Р).

Поряд з цим, ПАТ "ПУМБ" просив застосувати наслідки нікчемності правочину, а саме: повернути спірне майно у власність УНСП "Алкор".

В обґрунтування своїх вимог ПАТ "ПУМБ" посилалось на те, що на підставі Договорів іпотеки від 26.08.2008 року №461/07іп/08, від 24.10.2007 року №1350/071ІП/07, від 07.08.2007 року № 7.3-57/6.6-88/05-2005/Іп-1 та від 23.06.2008 року № 291/071ип/08, укладених з УНСП "Алкор", банк є іпотекодержателем спірного майна.

В порушення приписів ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", УНСП "Алкор" (іпотекодатель) було здійснено відчуження цього майна на користь ОСОБА_4, без згоди іпотекодержателя, шляхом оформлення виходу ОСОБА_4 зі складу учасників УНСП "Алкор" та повернення її долі у статутному капіталі підприємства у вигляді спірного майна.

Посилаючись на приписи ч. 3 ст. 12 Закону України "Про іпотеку", ч.1 ст.216 та ч.1 ст.236 ЦК України, ПАТ "ПУМБ" стверджувало, що правочин про передачу (відчуження) спірного нерухомого майна, є нікчемним з моменту його вчинення та не створює жодних правових наслідків для ОСОБА_4, в т.ч. не призводить до переходу до неї права власності на спірне майно.

Заперечуючи проти позову, УНСП "Алкор" та ОСОБА_4 просили застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.09.2016 року позовну заяву ПАТ "ПУМБ" прийнято до розгляду у межах провадження у справі №915/220/13-г про банкрутство УНСП "Алкор".

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року у справі № 915/220/13-г, у задоволенні позову ПАТ "ПУМБ" відмовлено з мотивів спливу позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанцій ухвалою та постановою, ПАТ "ПУМБ", звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2017 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 07.06.2017 року у справі № 915/220/13-г, справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, є визнання правочину недійсним.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору, вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 6 листопада 2009 року).

У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність в силу закону у зв'язку з її оспоренням та не визнанням іншими особами.

На підставі ч.3 ст.12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Аналогічний правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 року у справі №6-308цс16.

Частиною 1 ст.236 ЦК та ст.207 ГК України унормовано, що нікчемний правочин або правочин (господарське зобов'язання), визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків окрім тих, що пов'язані з його недійсністю; вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.12.2015 року визнано грошові вимоги ПАТ "ПУМБ" до УНСП "Алкор" в сумі 14 921 054 грн. 62 коп., з яких 13 522 629 грн. 97 коп. - вимоги, забезпечені заставою майна боржника, у тому числі іпотекою, відповідно до укладених між ПАТ "ПУМБ" та УНСП "Алкор" Договорів іпотеки від 26.08.2008 року №461/071in/08, від 24.10.2007 року №1350/071ІП/07, від 07.08.2007 року №7.3-57/6.6-88/05-2005/Іп-1 та від 23.06.2008 року №291/071ип/08.

За умовами цих Договорів УНСП "Алкор" передало в іпотеку ПАТ "ПУМБ" нерухоме майно - будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 (літери за планом земельної ділянки Б'-2, Ц, Ч, Ш, А-2, В, Г, Н, Ф, X, Н', Б, Б-2, С, Т, П, Р).

Рішенням Загальних зборів учасників УНСП "Алкор" (оформлене Протоколом від 10.08.2010 року № 14), боржник за Актом приймання-передачі нерухомого майна передав у власність ОСОБА_4 нерухоме майно, у тому числі й те, яке є предметом іпотеки відповідно до укладених між кредитором та боржником Договорів іпотеки.

В подальшому зазначене Рішення Загальних зборів учасників УНСП "Алкор" та Акт прийому-передачі нерухомого майна стали підставою для прийняття Виконавчим комітетом Вільнянської міської ради Запорізької області Рішення від 10.03.2011 року №71, відповідно до якого за ОСОБА_4 визнано право власності на нерухоме майно, в тому числі і щодо якого виник цей спір.

Факт реєстрації за ОСОБА_4 права власності на спірне майно підтверджується наявною Довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 30.03.2016 року №56301970.

В силу приписів ч.3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку", іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, ПАТ "ПУМБ" відповідної згоди не давало.

Враховуючи вказане, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок місцевого та апеляційного господарських судів про те, що правочин про передачу (відчуження) нерухомого майна, іпотекодержателем якого є ПАТ "ПУМБ" (оформлений Актом прийому-передачі нерухомого майна), є нікчемним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, у тому числі не призводить до переходу права власності від УНСП "Алкор" до ОСОБА_4 в силу нікчемності такого правочину, яка встановлена ст.12 Закону України "Про іпотеку".

Однак, дійшовши висновку про те, що майнове право та інтерес ПАТ "ПУМБ", є порушеними та підлягають захисту в судовому порядку, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволені позову у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено УНСП "Алкор" та ОСОБА_4

При цьому, такого висновку господарські суди попередніх інстанцій дійшли з огляду на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.12.2012 року, за Заявою ініціюючого кредитора - ПАТ "ПУМБ", порушено провадження у справі №5009/4614/12 про банкрутство УНСП "Алкор". Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 28.01.2013 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року, припинено провадження у справі № 5009/4614/12 про банкрутство УНСП "Алкор", оскільки вимоги ініціюючого кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника.

Зі змісту ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.01.2013 року вбачається, що представником ініціюючого кредитора, ПАТ "ПУМБ", в судовому засіданні надані пояснення про те, що заставного майна, яким забезпечені вимоги боржника за кредитними зобов'язаннями, не вистачає для погашення вимог банку, крім того, частина заставного майна передана у власність ОСОБА_4 в якості долі у статутному фонді при виході зі складу учасників товариства - боржника.

Враховуючи наведене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що станом на 28.01.2013 року ПАТ "ПУМБ" було обізнано про правочин, який порушує його майнові права та інтереси. Тому, враховуючи, що відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, строк, у межах якого ПАТ "ПУМБ" могло звернутись до місцевого господарського суду з позовом про визнання правочину недійсним, закінчився 28.01.2016 року. Проте, із цим позовом ПАТ "ПУМБ" звернулось до місцевого господарського суду в червні 2016 року, тобто після спливу позовної давності.

В силу приписів ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Поряд з цим, господарські суди попередніх інстанцій послалися на приписи ч.3 ст.261 ЦК України, відповідно до якої, перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Так, місцевим та апеляційним господарськими судами зазначено, що як вбачається з наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.03.2016 року №56301970, рішення про державну реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомого майна за ОСОБА_4 прийнято 17.01.2011 року, тобто станом на цю дату спірний правочин вважається виконаним, тому строк позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину закінчився ще 17.01.2014 року.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з доводами скаржника про неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій того, що 15 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", яким ч. 4 ст. 258 ЦК України виключено. При цьому ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання ним чинності особа має право звернутися до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину за умови, якщо строк їх пред'явлення, встановлений положеннями ЦК України, що діяли до набрання чинності цим Законом, не сплив на момент набрання ним чинності.

Як було встановлено господарськими судами, спірний правочин вважається виконаним 17.01.2011 року, тому, враховуючи положення ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", строк позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину закінчився 15.01.2015 року, а не 17.01.2014 року, як помилково зазначено господарськими судами попередніх інстанцій.

Разом з тим, незастосування місцевим та апеляційним господарськими судами вказаних вище норм не призвело до прийняття неправильного рішення про відмову у задоволенні позову (в т.ч. щодо вимог про наслідків нікчемного правочину) у зв'язку зі спливом позовної давності, враховуючи, що з позовом до місцевого господарського суду позивач звернувся в червні 2016 року, тобто після спливу позовної давності.

Стосовно доводів касаційної скарги про неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права щодо позовної давності, зокрема, про помилковість висновку господарських судів попередніх інстанцій про день, коли ПАТ "ПУМБ" довідалось про порушення свого права, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналогічна правова позиція, наведена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатись про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У позовній заяві ПАТ "ПУМБ" зазначило, що про спірний правочин та особу, яка порушила його право, банк дізнався лише з ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.03.2016 року у справі № 314/4239/14-а.

У Відзивах на позов, УНСП "Алкор" та ОСОБА_4 просили місцевий господарський суд застосувати позовну давність і відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності, посилюючись на те, що вже у січні 2013 року ПАТ "ПУМБ" було відмово про те, що власником іпотечних об'єктів нерухомого майна є громадянка Німеччини ОСОБА_4, про що свідчить зміст ухвали Господарського суду Запорізької області від 28.01.2013 року у справі №500/4614/12 про банкрутство УНСП "Алкор".

Надавши оцінку доводам сторін, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, встановив, що станом на 28.01.2013 року ПАТ "ПУМБ" було обізнано про спірний правочин, який порушує його майнові права та інтереси.

Що ж до доводів скаржника про те, що ПАТ "ПУМБ" не мало будь-якої інформації про спірний правочин та особу, який було передано іпотечне майно, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідне зазначити наступне.

В силу приписів ст.10 Закону України "Про іпотеку", іпотекодержатель має право у будь-який час протягом строку дії іпотечного договору за умови попереднього письмового повідомлення іпотекодавця перевіряти документально і в натурі наявність, стан, умови збереження та користування предметом іпотеки. Іпотекодавець зобов'язаний не перешкоджати реалізації цього права іпотекодержателем, надавати йому всі документи, необхідні для перевірки наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, а також негайно на вимогу іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки. Проведення іпотекодержателем зазначеної перевірки не повинно призупиняти користування предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення або іншим чином порушувати права іпотекодавця чи іншої особи, в тимчасовому користуванні якої знаходиться предмет іпотеки.

Між тим, докази реалізації ПАТ "ПУМБ" своїх прав іпотекодержателя, наведених у вказаній статті Закону, у матеріалах справи відсутні.

Зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст.ст.1115, 1117 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що скаржник у касаційній скарзі порушує питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, у цьому випадку щодо початку перебігу позовної давності для вимог за позовом ПАТ "ПУМБ" (встановлення дня, з якого позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів), в силу приписів ст.43 ГПК України, здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Твердження скаржника про те, що місцевий господарський суд, незважаючи на відсутність заяви/клопотання позивача, мав визнати причини пропущення позовної давності поважними і захистити порушене право ПАТ "ПУМБ", відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними, зважаючи на наступне.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою стороною у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України).

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним звернути увагу на те, що обов'язок доведення наявності тих чи інших обставин, які стали причиною пропущення позовної давності, покладено саме на позивача в силу приписів ст.33 ГПК України, відповідно до якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивачем не наведено будь-яких причин пропущення позовної давності, що виключає захист у судовому порядку порушеного права.

Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу на те, що, як свідчать матеріали справи, ПАТ "ПУМБ" навпаки стверджувало про не пропущення ним позовної давності, оскільки, на його переконання, про порушене право банк дізнався лише з ухвали Вищого адміністративного суду України від 10.03.2016 року у справі № 314/4239/14-а.

Таким чином, встановивши, що майнове право ПАТ "ПУМБ" є порушеним та підлягає захисту в судовому порядку, господарські суди попередніх інстанцій, застосували приписи ч.4 ст.267 ЦК України та дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, та відсутність поважних причин пропущення позовної давності.

З урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки господарських судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних ухвали та постанови немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19 липня 2017 року та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 7 червня 2017 року (з урахуванням ухвали Господарського суду Миколаївської області від 19 червня 2017 року про виправлення описки) у справі № 915/220/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя В.Ю. Поліщук

судді: І.Ю. Панова

О.С. Удовиченко