КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2017 р. Справа№ 910/10371/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

За участю представників:

Від позивача: Бондаренко М.Г.

Від відповідача : не з'явився;

Від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: Голік О.А., Шевченко П.В.

Від Національного банку України: не з'явися;

ОСОБА_5 : особисто (особу перевірено); ОСОБА_6 (представник);

ОСОБА_7 : особисто (особу перевірено)

ПНКМНО Чуловський В.А.: не з'явився;

ТОВ «Сіті-Стейт»: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача :

1.Фонд гарантування вкладів фізичних осіб;

2.Національний банк України;

3.ОСОБА_5;

4.ОСОБА_7;

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

5.Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович;

6.Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт";

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (позивач) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" Пантіної Л.О. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (відповідач) про:

- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6252, що був укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", а саме: зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" повернути на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги, отримані за договором про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, та повернути оригінали документів, отримані відповідно до актів приймання-передачі від 27.05.2015 згідно з переліком;

- внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.05.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 скасовано, справу №910/10371/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції вказано неповне дослідження підстав заявленого позову, зокрема, судами не було надано оцінки дотримання сторонами спірного договору пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

05.07.2017 позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" заявлено вимоги про:

- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6252, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, у тому числі відновлення статусу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення, та повернути оригінали документів відповідно до актів приймання-передачі від 27.05.2015 згідно з переліком;

- стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" грошові кошти, набуті останнім внаслідок укладення нікчемного правочину, що сплачувались позичальником ОСОБА_5 в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідно до кредитного договору №898 від 19.07.2012 у розмірі 347 472,80 грн.

Враховуючи, що заява позивача про зміну предмету позову відповідає приписам ст. ст. 22, 54 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 05.07.2017 остання була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) задоволено частково:

- зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, будинок 9, літера А, офіс 369; ідентифікаційний код 39243396) повернути Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, будинок 15; ідентифікаційний код 19019775) оригінали документів згідно з актом приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: кредитний договір №898 від 19.07.2012; договір поруки №898-1 від 19.07.2012; договір застави майнових прав на грошові кошти №898-2 від 19.07.2012; договір поруки №898-3 від 19.07.2012; іпотечний договір, посвідчений 19.07.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, будинок 9, літера А, офіс 369; ідентифікаційний код 39243396) на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. Марини Раскової, будинок 15; ідентифікаційний код 19019775) грошові кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №898 від 19.07.2012 в сумі 347 472 (триста сорок сім тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 80 грн. та судовий збір у розмірі 29 960 (двадцять дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн. 76 коп.;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що оскільки уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у позивача правомірно в силу приписів пунктів 1 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесено спірний договір відступлення до нікчемних правочинів, внаслідок чого у відповідача існує зобов'язання щодо повернення банку документів, переданих згідно з актом приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: кредитний договір №898 від 19.07.2012; договір поруки №898-1 від 19.07.2012; договір застави майнових прав на грошові кошти №898-2 від 19.07.2012; договір поруки №898-3 від 19.07.2012; іпотечний договір, посвідчений 19.07.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629. Крім того, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 347 472,80 грн. мотивовано тим, що у період з грудня 2016 року по березень 2017 на виконання умов кредитного договору №898 від 19.07.2012 третьою особою-3 (ОСОБА_5) було сплачено на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 347472,80 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача внаслідок того, що їх отримано відповідачем, як особою, яка набула прав кредитора, на підставі договору, який є нікчемним в силу приписів пунктів 1 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, у тому числі відновлення статусу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення, мотивовано тим, що у період з грудня 2016 року по березень 2017 на виконання умов кредитного договору №898 від 19.07.2012 ОСОБА_5 було сплачено на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 347 472,80 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" видано довідку вих.№21032017/1від 21.03.2017, в якій вказано, що станом на 21.03.2017 ОСОБА_5 повністю виконані зобов'язання за кредитним договором №898 від 19.07.2012. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №82969520 від 21.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. зареєстровано припинення іпотеки за іпотечним договором від 19.07.2012 на підставі договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 21.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" та ОСОБА_5 та посвідченого за реєстровим №2969.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою,в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, у тому числі відновлення статусу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення,визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору.

Так, в обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що відмовляючи банку в задоволення позовних вимог в частині застостування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, у т.ч. відновлення статусу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення,визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012, суд послався на те, що зобов'язання ОСОБА_5 були виконані перед відповідачем, що свідчить про відсутність у останньої обов'язку перед банком, а також на відсутність в матеріалах справи доказів того, що певні вимоги банку залишились невиконаними. Проте, апелянт наголошує, що вказаний висновок не узгоджується з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки встановлення розміру заборгованості позичальника по кредиту, що обіковується в ПАТ "Український професійний банк" не входить до предмету доказування у даній справі з огляду на те, що не впливає на вирішення спору по суті. Разом з тим, апелянт вказував, що за його розрахунками заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 , що обліковується в балансі банку, становить 490 946,51 грн., а позичальником сплачено лише 347 472,80 грн. Також, апелянт вказував на порушення судом першої інстанції при прийняття рішення норм матеріального права, а саме: ст.ст. 216, 593, 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд призначено на 14.11.2017.

Судове засідання 14.11.2017 не відбулось у зв'язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

22.11.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ОСОБА_5 (третьої особи-3) надійшли письмові пояснення по суті спору (у вигляді відзиву), в яких ОСОБА_5 вказує на те, що судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог банку в частині відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, у тому числі відновлення статусу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення,визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення, оскільки позивачем було втрачено відповідне становище внаслідок виконання ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого відповідні зобов'язання за кредитним та іпотечним договорами є припиненими. Крім того, ОСОБА_5 зазначала, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 11.08.2017 у справі № 761/26611/17 було скасовано арешт, накладений на належну третій особі-3 нерухомість внаслідок добросовісного виконання нею умов кредитного договору, а також підставою для скасування такого арешту вказано сплату ОСОБА_5 кредиту за кредитним договором в сумі 347 472,80 грн., тобто в повному обсязі (який навіть перевищує суму, зазначену в довідці банку станом на 08.08.2017 - 325 427,10 грн.).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2017 розгляд справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 призначено на 05.12.2017.

В судове засідання 05.12.2017 з'явились представники позивача (апелянта), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_5 (особисто) з представником, ОСОБА_7 (особисто).

Відповідач в судове засідання 05.12.2017 представників не направив, причин неявки суд не повідомив. Про розгляд справи повідомлений належним чином (ухвала від 29.09.2017 отримана (поштове повідомлення 0209506214803), ухвала від 24.11.2017 - згідно відомостей Укрпошти не вручена під час доставки).

Національний банк України (ухвала від 29.09.2017 отримана рекомендоване повідомлення 0160128427080, ухвала від 24.11.2017 вручена 01.12.2017), ПНКМНО Чуловський В.А. (ухвала від 29.09.2017 отримана рекомендоване повідомлення 0160205701572), ТОВ «Сіті-Стейт» (ухвала від 29.09.2017 не вручена; ухвала від 24.11.2017 - не вручена в судове засідання 05.12.2017 представників не направили, причин неявки суду не повідомили. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавали. Про розгляд справи повідомлені належним чином.

Згідно з ч.3 п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, зокрема відповідач та треті особи-2, 5, 6, і неявка представників не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, оскільки матеріали справи містять достатній обсяг документів, який необхідний для вирішення спору, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідача та третіх осіб-2, 5 6 за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Позивач (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) в обгрунтування позовних вимог посилався на нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 в силу пунктів 1, 2 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому, за твердженнями позивача, за умовами вказаного договору банк, по-перше, безоплатно здійснив відчуження майна, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, чим порушено вимоги постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку". По-друге, внаслідок укладення вказаного договору банк взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. По-третє, умови договору передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання відповідачу як кредитору банку переваг (пільг), прямо не встановлених для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідач, згідно наявного у справі відзиву, проти задоволення позову заперечив, посилаючись на презумпцію правомірності договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015. При цьому, відповідачем зазначено, що позовні вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину не можуть бути задоволені судом без розгляду окремої вимоги про встановлення нікчемності договору. Відповідач вказує, що укладений договір є оплатним, а постанова Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, на яку посилається позивач, є актом індивідуальної дії, який має гриф "банківська таємниця", а відтак відповідач не міг бути обізнаний про її існування. На думку відповідача, відсутні підстави вважати, що укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 вплинуло на платоспроможність банку, а Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" були надані переваги перед іншими кредиторами. Крім того, заперечуючи проти заяви позивача про зміну предмета позову, відповідач вказував на відсутність нормативного обґрунтування позивачем додатково заявлених вимог про стягнення грошових коштів.

Згідно наявних у справі пояснень Національного банку України, останній у письмових поясненнях від 27.07.2017 позовні вимоги підтримав, посилаючись на наявність у Національного банку України передбачених законом повноважень застосовувати до проблемного банку заходи впливу, у разі здійснення останнім ризикової діяльності, у тому числі вводити обмеження у вигляді зобов'язання такого банку здійснювати усі розрахунки саме через кореспондентський рахунок, відкритому в Національному банку України.

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 19.07.2012 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (банк) та ОСОБА_5 (позичальник) укладено кредитний договір №898 (далі - Кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі, на строк та умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язався отримати і повернути грошові кошти, одержані в рахунок кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та строки, передбачені цим договором.

За умовами п. п. 1.2, 1.3, 1.4 Кредитного договору сума кредиту складає 430 000 грн. Строк кредиту з 19.07.2012 до 11.07.2022 (включно). Процентна ставка - 16% річних.

В забезпечення виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором укладені наступні договори:

- договір іпотеки від 19.07.2012, сторонами якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець) та який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629;

- договір поруки №898-1, сторонами якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (банк) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (поручитель);

- договір застави майнових прав на грошові кошти №898-2, сторонами якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (заставодержатель) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті-Стейт" (заставодавець);

- договір поруки №898-3 від 19.07.2012, сторонами якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (банк) та ОСОБА_7 (поручитель).

Постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" віднесено до категорії проблемних та запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку.

26.05.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстровано за №6252 (далі - Договір відступлення).

Відповідно до п. 1 Договору відступлення сторони домовились, що первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові свої права вимоги до ОСОБА_5, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній в п. 5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за кредитним договором №898 від 19.07.2012 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього та іпотечним договором від 19.07.2012, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629, які укладені між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та ОСОБА_5, а також договором поруки №898-1 від 19.07.2012 та договором застави майнових прав на грошові кошти №898-2 від 19.07.2012, які укладені між Товариством з обмеженою відповідальнісю "Сіті-Стейт" та первісним кредитором, а також договором поруки №898-3 від 19.07.2012, який укладений між первісним кредитором та ОСОБА_7.

За умовами п.2 Договору відступлення до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний в п.3 цього договору, а також права іпотекодержателя за іпотечним договором заставодержателя - за договором застави, а також права за відповідними договорами поруки.

Згідно з п. 3 Договору відступлення станом на 25.05.2015 заборгованість за кредитним договором становить 303 509,57 грн.

У пункті 5 Договору відступлення сторони вказали, що за відступлені права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 303 509,57 грн., без податку на додану вартість, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом двох банківських днів з дня укладення договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу ПАТ "Українськйи професійний банк"; банк отримувача: ПАТ "Українськйи професійний банк", № рахунку 29094342960898; ідентифікаційний код - 19019775; МФО 300205; призначення платежу: оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015.

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 договору відступлення).

Відповідно до п. 12 Договору відступлення договір набуває чинності з дати його підписання, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання п. 6 Договору відступлення, 27.05.2015 сторонами підписано акти приймання-передачі прав вимоги та відповідних документів, згідно якого позивач передає, а відповідач приймає права вимоги за зобов'язанням, в тому числі ОСОБА_5 (рнокпп НОМЕР_1): кредитний договір № 898 від 19.07.2012, іпотечний договір від 19.07.2012, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Сингаївською С.О. за реєстровим № 5629, договір поруки № 898-1 від 19.07.2012, договір застави майнових прав на грошові кошти № 898-2 від 19.07.2012, договір поруки № 898-3 від 19.07.2012 (за актом 27.05.2015), а також договір купівлі - продажу квартири № 5625 від 19.07.2012, витяг з державного реєстру правочинів щодо реєстрації договору купівлі - продажу квартири № 5625 від 19.07.2012, витяг про державну реєстрацію прав, технічний паспорт на квартиру. (по акту від 27.05.2015).

Так, в матеріалах справи наявне платіжне доручення № 49 від 27.05.2015 на суму 303 509,57 грн., яке містить відбитки штампу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про його одержання та проведення посадовою особою банку з призначенням платежу: "Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 26.05.2015 без ПДВ", виписка про рух коштів на особовому рахунку відповідача, зокрема і щодо списання 303 509,57 грн. з відмітками банку, а також довідка Національного банку України від 18.07.2016 № 55-0004/59610, залишок коштів на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" № 32009172801, відкритому у ГУ БУ по м.Києву і Київській обл.., станом на 27.05.2015 становив 43 805,61 грн.

28.05.2015 постановою Правління Національного банку України №348 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, внаслідок чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №107 від 28.05.2015, яким розпочато з 29.05.2015 процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

На виконання наказу тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" №26/ТА від 29.05.2015 "Про перевірку договорів в ПАТ "УПБ" уповноваженою комісією здійснено перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, за наслідками якої виявлено вчинені банком нікчемні правочини (договору).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) №6 від 24.07.2015 до нікчемних правочинів віднесено, зокрема, договір про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 26.05.2015 за №6252, відповідно до якого банк відступив (передав) кредитору майнові права за кредитним договором №898 від 19.07.2012, укладеним між банком та ОСОБА_5.

Повідомленням вих.№01-10/3283 від 03.08.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" Пантіною Л.О. повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015 згідно з положеннями ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та заявлено вимогу повернути протягом десяти днів з дня отримання зазначеного повідомлення всі отримані згідно з умовами нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2015).

Вказане повідомлення, яке отримано відповідачем 13.08.2015, залишено останнім без задоволення та виконання.

28.08.2015 Правлінням Національного банку України винесено постанову №562 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно з рішенням №158 від 28.08.2015, розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації банку Пантіну Л.О.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю, на думку позивача, підстав для застосування судом наслідків недійсності договору відступлення, укладеного з відповідачем, який є нікчемним з підстав, встановлених п. п. 1, 2 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, в тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ч.1 ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст.514 вказаного Кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Зокрема, за приписами ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом та оспорювані правочини, недійсність яких встановлюється судом.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Виходячи зі змісту статей 215 та 216 Цивільного кодексу України, суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

При цьому, Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Згідно з п. 2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Оцінивши доводи позивача про нікчемність правочину з підстав, встановлених п. п. 1, 2 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, які наведені у постанові від 10.05.2017, що відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, у разі: якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Як вбачається з витягу з протоколу №6 від 24.07.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк" №26/ТА від 29.05.2015, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено, що договір про відступлення права вимоги від 26.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований за №6252, укладено з порушенням вимог постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, якою заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку; розрахунки за договором відступлення проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитора, відкритому в банку, чим було прямо порушено заборону, встановлену постановою №293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України; також виявлено, що умови договору відступлення, укладеного між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", прямо передбачають передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та надає відповідачу переваги перед іншими кредиторами. За таких обставин комісією з перевірки договорів (інших правочинів) вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено, що договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за №6252, є нікчемним згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач вказав, що внаслідок укладення спірного договору банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог за кредитним договором, укладеним з третьою особою 3, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідач, в свою чергу, зазначив, що укладений договір є оплатним, оскільки його умови передбачають обов'язок нового кредитора сплатити грошові кошти на користь банку. На підтвердження виконання вказаного обов'язку відповідач надав суду платіжне доручення №49 від 27.05.2015 на суму 303 509,57 грн.

Дослідивши наявні у справі матеріали, як і доводи сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама лише наявність у договорі умови щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним.

Дійсно, у пункті 5 Договору відступлення сторони вказали, що за відступлені права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 303 509,57 грн., які сплачуються новим кредитором протягом двох банківських днів з дня укладення договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариством "Український Професійний банк"; банк отримувача: Публічне акціонерне товариством "Український Професійний банк"; номер рахунку: №29094342960898; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015.

Зміст постанов Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 про віднесення банку до категорії проблемних та №348 від 28.05.2015 про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які прийняті на підставі ст. ст. 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" містять розширену інформацію про результати діяльності банку у період, що передував його неплатоспроможності (принаймні, з січня 2015 року). На підставі аналізу вказаної інформації Національним банком України зроблено відповідні висновки та визначено відповідні заходи, спрямовані на виведення банку з кризового стану, а згодом - зроблено висновок про визнання банку таким, що неспроможний виконувати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів.

У контексті даної інформації судом апеляційної інстанції було досліджено і надано оцінку обставинам щодо наявності реальної можливості здійснення оплати за спірним правочином, у тому числі, з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, введених постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015.

За змістом постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 (про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" до категорії проблемних) обсяг високоліквідних активів банку станом на 24.04.2015 становить 42 млн. грн. (з них сума грошових коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України - 30 млн. грн.), що свідчить про недостатність коштів для виконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Зі змісту постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 (про віднесення банку до категорії неплатоспроможних) вбачається, що обсяг високоліквідних активів (готівкові кошти та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) зменшився з 1 111 тис. грн. станом на 30.04.2015 до 44 тис. грн. станом на 27.05.2015.

За приписами статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Частиною 4 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції, чинній на дату винесення постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, було визначено, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Пунктом 6 постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 Публічному акціонерному товариству "Український Професійний банк" встановлено обмеження у вигляді зобов'язання банку під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідач, заперечуючи проти позову у відзиві наголошував, що постанова Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 не є обов'язковим для виконання нормативно-правовим актом. Проте, такі заперечення відповідача є безпідставними, приймаючи до уваги, що вказана постанова, яка є розпорядчим актом, була прийнята Правлінням Національного банку України в межах повноважень, які встановлені нормами статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 7 Закону України "Про Національний банк України", які мають вищу юридичну силу та обов'язкові для виконання.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки вищенаведені доводи відповідача не спростовують встановленого факту нікчемності укладеного правочину внаслідок того, що кошти за відступлене право взагалі не надходили від позивача відповідачу, а тому і питання стосовно того, яким чином відповідач мав здійснити відповідне перерахування - не впливають на встановлені обставини відсутності оплати набутого за договором права вимоги.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України №280 від 17.06.2004, за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №320 від 16.08.2006, відповідно до якої консолідованим кореспондентським рахунком є кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, саме з цього рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція №22), безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з цим, пунктом 1.12 Інструкції № 22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Як вбачається з наданої позивачем довідки вих. №55-0004/59610 від 18.07.2016, виданої Національним банком України, залишок коштів у національній валюті на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", відкритому у Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області станом на 27.05.2016 становить 43 805,61 грн. Таким чином, фактично грошові кошти за відступлення права вимоги на кореспондентський рахунок позивача не надійшли.

При цьому, зі змісту пункту 5 Договору відступлення вбачається, що грошові кошти за вказаним договором в сумі 303 509,57 грн. повинні були надійти на рахунок №29094342960898, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Український Професійний банк" з призначенням "Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами", який одночасно є особовим рахунком за Кредитним договором, укладеним між позивачем та ОСОБА_5.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України №280 від 17.06.2004, рахунок 2909 має ознаку синтетичного рахунку "П - пасивний". Пасивні рахунки лише обліковують власний капітал та зобов'язання за їхнім цільовим призначенням і відображають зміст пасивної частини балансу. Сам по собі облік грошового зобов'язання на аналітичних рахунках банку не підвищує платоспроможність такого банку та не впливає на здатність виконувати платіжні документи його клієнтів. Відтак, банк не може проводити безготівкові платежі клієнтів (електронні кошти), якщо такі кошти не має сам банк.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що частиною 2 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що до ліквідаційної маси банку включаються активи банку. Отже, запис про облік грошових коштів на пасивному банківському рахунку (за відсутності перерахування коштів на кореспондентський рахунок, відкритий в НБУ) не може бути включений до ліквідаційної маси банку. Крім того, матеріали справи містять докази, що відповідач був та є кредитором банку за відповідними договорами, зокрема за договором № 315-УОК на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання від 18.05.2015 та депозитним договором № 245 строковго банківського вкладу "Депозитна лінія "Гнучка" від 20.05.2015.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість тверджень позивача про те, що внаслідок укладення спірного договору банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), оскільки грошові кошти в сумі 303 509,57 грн. фактично на рахунок банку не надходили, а відбулось лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

Наявність на платіжному дорученні №49 від 27.05.2015 відмітки про проведення банківської операції обгрунтовано не прийнято судом першої інстанції до уваги, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, з огляду на встановлені вище фактичні обставини справи.

Посилання відповідача на поширення на постанову правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 банківської таємниці також не спростовують вірно встановлених судом першої інстанції фактів недотримання при вчиненні спірного правочину вимог закону щодо порядку відчуження майна банку.

Як зазначено у пункті 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що твердження позивача про недотримання при укладенні спірного договору заборони передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку, встановленої постановою правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, є безпідставними, оскільки договір відступлення майнових прав не відноситься до договорів забезпечення виконання зобов'язань, види яких передбачено главою 49 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів позивача про нікчемність спірного договору з підстави, визначеної пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 глави 1 розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Відповідно до положень статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Згідно постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань банку перед його кредиторами.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, судом першої інстанції обгрунтовано відхилено доводи позивача про те, що причиною неплатоспроможності банку стало укладення між банком та відповідачем ряду аналогічних договорів, оскільки, виходячи з предмету та підстав позову, суд не досліджує правовідносини позивача та відповідача за іншими правочинами, які виходять за межі предмету доказування у даній справі.

Щодо посилань позивача на нікчемність спірного договору з підстави, визначеної пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд апеляційної інстанції встановив наступне.

За приписами вказаної норми, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у випадку, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання №315-УОК від 18.05.2015 та за депозитним договором строкового банківського вкладу "Депозитна лінія "Гнучка" №245 від 20.05.2015 відповідачем здійснено транзакцію на депозитний рахунок (відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк") в сумі 10 000 000 грн.

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Однак, як зазначив позивач та що підтверджується матеріалами справи, за вказаним депозитним договором повернення коштів відповідачу не відбулось, оскільки на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" у Національному банку України станом на 25.05.2015 залишок грошових коштів становив лише 160 890,97 грн., а станом на 27.05.2015 - 43 805,61 грн. Таким чином, у зв'язку з відсутністю достатньої кількості коштів на кореспондентському рахунку станом на 25.05.2015, фактично, меморіальний ордер №22998266 від 25.05.2015 виконано не було, як і платіжне доручення відповідача №49 від 27.05.2015. Доказів протилежного, всупереч ст. 33, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не було надано ні суду першої інстанції під час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи.

Зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку відповідач є кредитором позивача за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами. (Вказаного висновку дійшов Верховний суд України в постановах від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14 (3-24гс15) та від 01.04.2015 у справі № 910/5560/14).

Разом з цим, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку ліквідації банку залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою, а задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Враховуючи вищенаведені приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач, будучи кредитором позивача за укладеним з ним договором та розрахувавшись за договором відступлення права вимоги від 26.05.2016, отримав від позивача майнові вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та іпотечним договором від 19.07.2012. Відповідно, враховуючи віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами позивача, які (переваги) не встановлені для відповідача законодавством чи внутрішніми документами позивача.

Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує і те, що на виконання Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" було включено до переліку осіб, пов'язаних з Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк".

За таких обставин, дослідивши наявні матеріали справи в сукупності та перевіривши їх належними та допустимим доказами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у позивача правомірно в силу приписів пунктів 1 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесено до нікчемних правочинів договір відступлення прав вимоги від 26.05.2015, укладений між позивачем та відповідачем. .

Такі висновки суду відповідають позиції Вищого господарського суду України, яку викладено у постановах від 16.01.2017 у справі №910/9707/16, від 16.01.2017 у справі №910/10780/16, від 16.01.2017 у справі №910/10782/16, від 31.01.2017 у справі №910/10779/16, від 21.02.2017 у справі №910/12325/16, від 05.04.2017 у справі №910/10369/16.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи підтверджується (акти приймання-передачі від 27.05.2015), що на виконання п. п. 6, 8 нікчемного Договору відступлення банком були передані відповідачу права вимоги за кредитним договором і договорами забезпечення та оригінали документів, що їх посвідчують, а саме: кредитний договір №898 від 19.07.2012; іпотечний договір від 19.07.2012, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629; договір поруки №898-1 від 19.07.2012; договір застави майнових прав на грошові кошти №898-2 від 19.07.2012; договір поруки №898-3 від 19.07.2015; договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5625; витяг з Державного реєстру правочинів №11592782 від 19.07.2012; витяг про державну реєстрацію прав №34914748 від 23.07.2012; технічний паспорт на квартиру №14, що розташована за адресою: Київська обл., Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Лесі України, буд. 14.

З витягу з протоколу №6 від 24.07.2015 засідання комісії з перевірки договорів вбачається, що після виявлення нікчемного правочину банком були вчинені дії щодо застосування наслідків його недійсності шляхом поновлення бухгалтерського обліку за рахунком з обліку кредитного договору №898 від 19.07.2012, укладеного між банком та ОСОБА_5. Зокрема, відповідно до виписки від 25.07.2017 з поточного рахунку №29094342960898 12.08.2015 банком було поновлено облік суми основного боргу в розмірі 300 349,73 грн. та суми нарахованих процентів в розмірі 3 423,16 грн., а всього 303 772,89 грн.

Крім того, як вказує позивач, на виконання статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Уповноваженою особою Фонду було здійснено бухгалтерські транзакції з перенесення обліку коштів, направлених в рахунок оплати за нікчемним договором, з рахунку позичальника №29094342960898 на поточний рахунок відповідача №26502692536.

Повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину вих.№01-10/3283 від 03.08.2015 відповідач отримав 13.08.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0200224899300, проте вимоги банку не визнав та документи не повернув.

З огляд на встановлені судом апеляційної інстанції обставини нікчемності договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015 згідно з приписами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку з чим вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути банку документи, передані згідно з актом приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: кредитний договір №898 від 19.07.2012; договір поруки №898-1 від 19.07.2012; договір застави майнових прав на грошові кошти №898-2 від 19.07.2012; договір поруки №898-3 від 19.07.2012; іпотечний договір, посвідчений 19.07.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629 - є законними обґрунтованими та підлягають задоволенню, і які вірно були задоволені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 та про зобов'язання відповідача повернути документи, передані в забезпечення за договором іпотеки, - задоволенню не підлягають.

Також, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність обумовлених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 347 472,80 грн., які були сплачені відповідачу платником - ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу за кредитним договором №898 від 19.07.2012, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом при новому розгляді даної справи, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, повідомленням Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" вих.№11/5-02/495/1 від 28.05.2015, яке було підписано посадовою особою банку та скріплено печаткою позивача, ОСОБА_5 повідомлено про відступлення прав вимоги за кредитним договором №898 від 19.07.2012 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс".

В подальшому, повідомленням вих.№01-10/3290 від 03.08.2015, підписаним Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіною Л.О., ОСОБА_5 повідомлено про нікчемність договору відступлення від 26.05.2015.

Претензією позивача вих.№01-10/5811 від 29.10.2015 ОСОБА_5 повідомлено про необхідність сплатити заборгованість за кредитом в розмірі 11 849,41 грн. та прострочені проценти в сумі 8 031,27 грн. на користь банку.

Згідно пояснень ОСОБА_5, з грудня 2016 року у неї були наявні підстави вважати, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" було належним кредитором, зважаючи на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016, яке прийнято при першому розгляді даної справи та яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2016, встановлено безпідставність повідомлення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину та правомірність договору відступлення прав вимоги від 26.05.2015.

За таких обставин, керуючись рішенням суду, яке набрало законної сили, з метою належного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором №898 від 19.07.2012, третьою особою 3 були здійснені на користь відповідача в рахунок погашення кредитної заборгованості наступні оплати:

- 97 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №2129 від 23.12.2016 та квитанцією №ПН2453 від 23.12.2016;

- 56 600,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №3228 від 10.01.2017 та квитанцією №ПН3066 від 10.01.2017;

- 2 800,00 грн., що підтверджується квитанцією №ПН1749 від 10.02.2017;

- 2 300,00 грн., що підтверджується квитанцією №ПН2968 від 10.03.2017;

- 188 772,80 грн., що підтверджується меморіальним ордером №1245 від 21.03.2017 та квитанцією №ПН1513 від 21.03.2017.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджується, що у період з грудня 2016 року по березень 2017 на виконання умов кредитного договору №898 від 19.07.2012 третьою особою-3 (ОСОБА_5 - позичальником за кредитним договором №898 від 19.07.2012) було сплачено на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 347 472,80 грн., яку заявлено позивачем до стягнення з відповідача, посиаючись на нікчемність договору, за яким вказані кошти отримані відповідачем.

21.03.2017 Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" видано довідку вих.№21032017/1, в якій вказано, що станом на 21.03.2017 ОСОБА_5 повністю виконані зобов'язання за кредитним договором №898 від 19.07.2012.

Статтею 593 Цивільного кодексу України визначено, що право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Ч. 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №82969520 від 21.03.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. зареєстровано припинення іпотеки за іпотечним договором від 19.07.2012 на підставі договору про розірвання іпотечного договору, укладеного 21.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" та ОСОБА_5, посвідченого за реєстровим №2969.

Згідно пояснень третьої особи-1 (ОСОБА_5), які вона надала суду апеляційної інстанції, на її думку, позовні вимоги про визнання наявності у банку права майнової вимоги за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення - є безпідставними, оскільки нею було добросовісно виконано свої зобов'язання та повністю сплачено заборгованість за вказаним кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", докази чого наявні у матеріалах справи, внаслідок чого її зобов'язання є припиненими в силу як ст. ст. 590, 593 Цивільного кодексу України, так і Закону України «Про іпотеку».

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено ту обставину, що на виконання нікчемного правочину банком було передано відповідачу майнові права, а саме права вимоги до ОСОБА_5

Верховний Суд України в постанові від 30.01.2013 у справі №6-168-цс12 вказав, що майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами, а тому майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Тобто, в результаті реалізації особою наявного у неї майнового права (у тому числі, права вимоги) така особа набуває правомочності власника отриманого майна (у тому числі, грошових коштів).

Як зазначалось судом, у частині 2 статті 216 Цивільного кодексу України законодавцем передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до приписів частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача до відповідача про стягнення грошових коштів, сплачених ОСОБА_5 на виконання нею умов кредитного договору № 898 від 19.07.2012, є законною та обґрунтованою, оскільки такі грошові кошти були отримані відповідачем як результат реалізації ним майнового права, отриманого внаслідок виконання нікчемного правочину. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні кошти ОСОБА_5 сплачувала на користь відповідача як боржник, тобто виконуючи свої зобов'язання боржника за кредитним договором № 898 від 19.07.2012, і отримання таких коштів відповідачем жодним чином не змінює їх правову природу як коштів, сплачених в рахунок погашення боргового зобов'язання за договором. При цьому, спір між позивачем та відповідачем стосовно прав на такі кошти жодним чином не спростовує факту виконання боржником (ОСОБА_5.) своїх зобов'язань з їх сплати, а судом як першої, так і апеляційної інстанції під час розгляду даної справи здійснюється оцінка наявності саме у відповідача правових підстав щодо володіння вказаними коштами та правові підстави щодо вимог позивача стосовно їх стягнення саме з відповідача.

Крім того, доводи апелянта про те, що за його розрахунками заборгованість ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 , що обліковується в балансі банку, становить 490 946,51 грн., а позичальником сплачено лише 347 472,80 грн. - жодним чином не спростовує обставин нікчемності оспорюваного правочину, укладеного між позивачем і відповідачем, як і не скасовує обов'язок відповідача сплатити спірні кошти на користь позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції дослідив копію ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 11.08.2017 у справі № 761/26611/17,і згідно якої скасовано арешт, накладений на належну третій особі-3 нерухомість внаслідок добросовісного виконання нею умов кредитного договору, а також підставою для скасування такого арешту вказано сплату ОСОБА_5 кредиту за кредитним договором.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було доведено суду обґрунтованості позовних вимог про визнання права вимоги до ОСОБА_5 та про зобов'язання повернути документи на квартиру. Зокрема, позивачем не визначено, які саме вимоги банку не задоволено позичальником та сформульовано позов як вимогу про встановлення юридичного факту, що не відноситься до повноважень та компетенції господарського суду.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необхідності захисту прав та охоронюваних законом інтересів позичальника, який добросовісно виконував свої зобов'язання за кредитним договором. В свою чергу, позивачем як спосіб захисту свого права, порушеного саме відповідачем, заявлено до стягнення отриманих відповідачем коштів від позичальника в сумі 347 472,80 грн., що є ефективним засобом захисту.

Так, у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

З огляду на викладене, враховуючи принципи справедливості та добросовісності, керуючись ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" повернути Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" оригінали документів згідно з актом приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: кредитний договір №898 від 19.07.2012; договір поруки №898-1 від 19.07.2012; договір застави майнових прав на грошові кошти №898-2 від 19.07.2012; договір поруки №898-3 від 19.07.2012; іпотечний договір, посвідчений 19.07.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сингаївською С.О. за реєстровим №5629, а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" грошових коштів в сумі 347 472,80 грн. в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором №898 від 19.07.2012 - є законними, обгрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

В решті позовних вимог, а саме в частині відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015, у тому числі відновлення статусу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до ОСОБА_5 за кредитним договором №898 від 19.07.2012 та договорами забезпечення - позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо покладення на відповідача судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 6812,09 грн. (оскільки, з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову від 05.07.2017, судом першої інстанції задоволено одну позовну вимогу немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру) (1 600 грн. + 5212,09 грн. = 6 812,09 грн.), а також судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 11 071,10 грн. та за подання касаційної скарги в розмірі 12 077,57 грн., а всього в сумі 29 960,76 грн.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2017 у справі №910/10371/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/10371/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров