ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2а/0270/2383/11
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.
Суддя-доповідач: ОСОБА_1
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2011 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Голоти Л. О.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. , Совгири Д.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені , -
В С Т А Н О В И В :
Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало адміністративний позов до Вінницького окружного адміністративного суду з вимогою щодо стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна" адміністративно-господарських санкцій та пені.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року в задоволенні адміністративного позову Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення вимог Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.
Мотивуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що в процесі розгляду даної справи судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, в результаті чого мало місце неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та відповідно прийняття необґрунтованого рішення.
В судове засідання представники сторін не з’явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином, у зв’язку з чим дана справа згідно ст. 197 КАС України розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та оцінивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення", однією із обов’язкових умов для надання статусу безробітного, у тому числі інвалідам, є готовність та здатність приступити до підходящої роботи.
З 18.03.2006 року набрала чинності змінена редакція частини 1 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ організацій чи до державної служби зайнятості. Цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії.
Стаття 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачає встановлення для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Разом з тим, відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Пункт 4 підпункт 3 Положення "Про Фонд соціального захисту інвалідів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. №1434 передбачає, що Фонд, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Таким чином, аналіз зазначених положень законодавства дає підстави судовій колегії для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.
Завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Наведенні положення Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" дають підстави зробити висновок про те, що підприємство повинне виділити і створити робочі місця для інвалідів та повідомити державну службу зайнятості про те, яку категорію інвалідів воно може прийняти на такі створені ним місця. А державна служба зайнятості направляє на ці створені підприємством робочі місця зареєстрованих у ній інвалідів з врахуванням їх побажань, рекомендацій МСЕК та професійних навичок.
Разом з тим, порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 2 Порядку, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про зайнятість населення" (із змінами та доповненнями) державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.
Як було встановлено судом першої інстанції та засвідчено матеріалами справи, відповідач на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року "Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" подавав звітність про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості.
Разом з тим, Липовецький районний центр зайнятості у відповідь на запит Вінницького обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо надання інформації про наявність вільних робочих місць, листом вих. №02-17/379 від 02.03.2011 року зазначив, що ПСП "Фортуна" подавало до центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, про що свідчать звіти про наявність вакансій. У листі також йдеться про те, що фактів відмови роботодавця у працевлаштуванні інвалідів не було, а безробітні – інваліди від запропонованої роботи відмовлялись. Також відмовився від працевлаштування у даному підприємстві гр. ОСОБА_2 з підстав незначної заробітної плати та незручного місця роботи (віддаленість від місця проживання).
Адміністративно-господарська відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", за своєю правовою природою є господарсько-правовою відповідальністю. Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин, згідно частини 1 статті 218 ГК України, є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Порушення періодичності подання звітності до центру зайнятості не може безпосередньо слугувати підставою для застосування санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення, за яке застосовується юридична відповідальність передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Отже, враховуючи, що інших обставин в обґрунтування своїх вимог особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 20.06.2011 року, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, внаслідок чого апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів слід залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2011 року – без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, –залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20 червня 2011 року, –без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Головуючий /підпис/ ОСОБА_1
Судді /підпис/ ОСОБА_3
/підпис/ ОСОБА_4
З оригіналом згідно:
секретар