ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2017 рокуЛьвів№ 876/11046/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів Калашник Н.Я., Осадчука П.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2017 року у справі за його позовом до Тернопіільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Пенсійного фонду України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, скасування подання, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

4 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просив:

визнати неправомірними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - ОУ ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ), Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) щодо свого звільнення з посади заступника начальника ОУ ПФУ;

визнати неправомірним та скасувати подання ГУ ПФУ № 2351/06 від 16 березня 2017 про своє звільнення;

скасувати наказ ПФУ № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2» та наказ ОУ ПФУ № 97-ос від 6 червня 2017 року «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 06 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2»;

поновити на посаді заступника начальника ОУ ПФУ з 7 червня 2017 року;

зобов'язати ОУ ПФУ надати довідку про нараховані суми, належні при звільненні;

стягнути з ОУ ПФУ середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення до часу поновлення на посаді.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2017 року у справі № 819/1121/17 у задоволенні позову було відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову про задоволення його позовних вимог у повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що його звільнення було проведене з грубими порушеннями встановленого п. 4 ч. 1 ст. 83, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889) та ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) порядку, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та наведеним правовим нормам.

Наполягає на тому, що його позовні вимоги про скасування подання ГУ ПФУ № 2351/06 від 16 березня 2017 року та щодо зобов'язання ОУ ПФУ надати довідку про нараховані суми, належні при звільненні, взагалі не розглядалися судом першої інстанції.

Позивач у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення його позовних вимог.

Представники відповідачів у судовому засіданні апеляційного суду заперечили обґрунтованість доводів апелянта. Вважають, що звільнення ОСОБА_2 було проведено у відповідності до вимог законодавства, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апелянта, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що із врахуванням того, що позивач був попереджений не пізніше, ніж за два місяці про його вивільнення і йому була запропонована вакантна посада начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем та захисту інформації ОУ ПФУ, від якої він відмовився, оскаржені накази видані з дотриманням вимог КЗпП та Закону № 889 і підстав для задоволення позовних вимог немає.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, виходячи з таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 26 вересня 2002 року працював в системі органів Пенсійного фонду України і з 30 березня 2016 року був призначений на посаду заступника начальника ОУ ПФУ за переведенням. З 1 травня 2016 року йому було присвоєно VI ранг державного службовця.

У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 21 грудня 2016 року № 988 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» та постанови правління ПФУ від 22 грудня 2016 року № 29-1 «Про примірні структури територіальних органів Пенсійного фонду України», а також на виконання наказу ПФУ від 12 січня 2017 року № 7 «Про граничну чисельність працівників органів Пенсійного фонду України» у ОУ ПФУ відбулась зміна структури та штатного розпису.

Відповідно до п. 11 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, штатний розпис та кошторис видатків на утримання управління Фонду затверджуються начальником відповідного головного управління Фонду.

Штатний розпис ОУ ПФУ на 2017 рік, затверджений начальником ГУ ПФУ, вводився в дію з 1 січня 2017 року та передбачав дві штатні посади заступника начальника ОУ ПФУ.

27 лютого 2017 року начальником ГУ ПФУ був затверджений новий штатний розпис ОУ ПФУ, який вводився у дію з 1 березня 2017 року та передбачав одну штатну посаду заступника начальника ОУ ПФУ.

Відтак, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що у даному випадку відбулося скорочення однієї з посад заступника начальника ОУ ПФУ.

Наказом ПФУ № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2» його було звільнено з посади заступника начальника ОУ ПФУ у зв'язку з реорганізацією на підставі п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889).

Приписами п. 4 ч. 1 ст. 85 Закону № 889 передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону);

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 ст. 87 Закону № 889 передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Приписами ч. 1 ст. 49-2 КЗпП встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП).

Відповідно до п. 1 наказу ПФУ № 177 від 26 грудня 2016 року «Про заходи у зв'язку із реорганізацією деяких територіальних органів Фонду» начальникам головних управлінь ПФУ в областях наказано попередити про наступне звільнення осіб, які працюють на посадах, звільнення з яких віднесено до повноважень Голови правління ПФУ (пп. 1.1. п. 1 наказу № 177 від 26 грудня 2016 року), та запропонувати особам, вказаним у пп. 1.1. цього наказу, іншу роботу у відповідному управління (пп. 1.2. п. 1 наказу № 177 від 26 грудня 2016 року).

Учасниками судового розгляду не заперечується те, що ОСОБА_2 належить до кола осіб, зазначених у п. 1 наказу ПФУ № 177 від 26 грудня 2016 року.

У матеріалах справи наявна копія попередження ГУ ПФУ (а.с. 111), відповідно до якої ОСОБА_5 був 17 березня 2017 року попереджений про наступне вивільнення та припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення з посади заступника начальника ОУ ПФУ, проте, одночасно із цим йому інша робота ГУ ПФУ запропонована не була.

Покликання відповідачів на те, що ОСОБА_2 на виконання вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП була запропонована посада начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації суд апеляційної інстанції вважає безпідставним з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується учасниками судового розгляду, вказана посада була запропонована позивачу під розписку у додатку 2 до наказу ОУ ПФУ від 1 березня 2017 року № 38 «Про попередження про наступне вивільнення працівників Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області».

Однак, на час винесення вказаного наказу ОСОБА_5 ще не був попереджений про наступне вивільнення ГУ ПФУ 17 березня 2017 року на виконання наказу ПФУ № 177 від 26 грудня 2016 року. Окрім того, відповідно до пп. 1.2. п. 1 вказаного наказу запропонувати позивачу іншу роботу було уповноважене ГУ ПФУ, а не ОУ ПФУ. Жодних доказів про делегування таких повноважень ОУ ПФУ матеріали справи не містять.

Окрім того, відповідно до вимог до осіб, які претендують на зайняття посади державної служби категорії «Б» начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації ОУ ПФУ, затверджених начальником ОУПФУ 1 березня 2017 року, такі особи повинні відповідати спеціальним вимога щодо освіти - магістр за напрямом підготовки «Комп'ютерні технології» або іншими спеціальностями відповідно до професійного спрямування.

Позивач ОСОБА_6 заперечує як наявність відповідної освіти, так і наявність спеціальних знань та практичних навичок за даним напрямком, що давало б йому можливість належним чином виконувати обов'язки за такою посадою.

Матеріали справи також не містять доказів наявності у позивача відповідної освіти.ю

При цьому належних доказів пропонування ОСОБА_2 іншої роботи у ОУ ПФУ, на переконання апеляційного суду, матеріали справи не містять, хоча відповідно до наданої листом № 16512/12 від 3 жовтня 2017 року ОУ ПФУ інформації у вказаного відповідача було 13 вакансій, з яких була запропонована лише одна.

Посилання відповідачів на обізнаність позивача із наявними в ОУ ПФУ вакансіями, перелік яких міститься у наданій ОУ ПФУ суду першої інстанції інформації (а.с. 202), а також у направленому на його домашню адресу листі від 24 травня 2017 року № 9571/01 за підписом начальника ОУ ПФУ (а.с. 29), на думку апеляційного суду, не може свідчити про те, що такі вакансії йому пропонувалися у передбаченому законом порядку.

При цьому відповідно до акту від 5 травня 2017 року, складеного працівниками ГУ ПФУ, ОСОБА_5 пропонувалася лише посада начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації ОУ ПФУ. Разом із тим, у вказаному акті не зазначено про відмову позивача від зазначеної посади, а лише вказано про його відмову написати відповідну заяву до закінчення строку попередження про зміну істотних умов праці, який спливає 16 травня 2017 року.

У зверненні (поданні) начальника ГУ ПФУ на ім'я Голови правління ПФУ від 16 травня 2017 року № 2351/06 також зазначено про те, що ОСОБА_2 пропонувалася лише посада начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації ОУ ПФУ, однак він впродовж терміну попередження відкладав написання заяви, мотивуючи це тим, що остаточне рішення ще не прийняв і 15 травня 2017 року телефоном повідомив, що перебуває на лікуванні.

Відповідно до виписки з історії хвороби, виданої Тернопільською комунальною міською лікарнею № 2, ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у період з 15 травня 2017 року по 2 червня 2017 року.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, наведені обставини підтверджують те, що позивачу інших посад у передбаченому законом порядку запропоновано не було і у відповідачів станом на 16 травня 2017 року не було відомостей про те, що від запропонованої посади ОСОБА_2 відмовився остаточно.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів того, що у останній день перебування на посаді, тобто 6 червня 2017 року, позивачу було зроблено будь-яку пропозицію про зайняття вакантної посади відповідно до його кваліфікації або з'ясовано його позицію щодо зробленої раніше пропозиції обійняти посаду начальника відділу адміністрування, супроводження інформаційних систем захисту та захисту інформації ОУ ПФУ

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії відповідачів ОУ ПФУ, ГУ ПФУ та ПФУ щодо звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника ОУ ПФУ на підставі приписів п. 4 ч. 1 ст. 83 та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889 є протиправними, а отже і наказ ПФУ № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2» та наказ ОУ ПФУ № 97-ос від 6 червня 2017 року «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 06 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2» слід визнати протиправними і скасувати.

Разом із тим, позовна вимога ОСОБА_2 про визнати неправомірним та скасувати подання ГУ ПФУ № 2351/06 від 16 березня 2017 про своє звільнення, на думку апеляційного суду, задоволенню не підлягає, оскільки звернення начальника ГУ ПФУ на ім'я Голови правління ПФУ від 16 травня 2017 року № 2351/06 не є правовим актом у розуміння КАС України, не тягне за собою жодних правових наслідків та охоплюється позовною вимогою про визнання протиправними дій ГУ ПФУ, оцінку яким судом вже надано.

З урахуванням задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування наказів ПФУ № 380-о від 6 червня 2017 року та наказу ОУ ПФУ № 97-ос від 6 червня 2017 року позивача слід поновити на посаді заступника начальника ОУ ПФУ з 7 червня 2017 року.

Приписами ч. 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відтак, на користь ОСОБА_2 слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 7 червня 2017 року по 11 грудня 2017 року.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2 від 8 серпня 2017 року № 13673/07 (а.с. 97) його середньоденний заробіток становив 366,42 грн.

Кількість робочих днів за період з 7 червня 2017 року по 11 грудня 2017 року становить (червень 17 днів + липень 21 день + серпень 22 дні + вересень 21 день + жовтень 21 день + листопад 22 дні + грудень 7 день) = 131 робочий день.

Таким чином, на користь ОСОБА_2 з ОУ ПФУ слід стягнути 48001,02 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням всіх обов'язкових платежів та зборів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати при виплаті.

Даючи правову оцінку позовним вимогам ОСОБА_2 щодо зобов'язання ОУ ПФУ надати довідку про нараховані суми, належні при звільненні, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Позивач у судовому засіданні апеляційного суду заперечив виконання ОУ ПФУ покладеного вказаною правовою нормою обов'язку про письмове повідомлення його перед виплатою про нараховані суми, належні при звільненні.

Відповідач належних доказів про письмове повідомлення перед виплатою ОСОБА_2 про нараховані йому суми, належні при звільненні, не надав.

Відтак, виходячи із покладеного на суб'єкта владних повноважень приписами ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язку доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, апеляційний суд вважає, що таку позовну вимогу також слід задовольнити.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2017 року у справі № 819/1121/17 та прийняти нову, якою позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Пенсійного фонду України щодо звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області.

Визнати протиправними та скасувати наказ Пенсійного фонду України № 380-о від 6 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2» та наказ Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області № 97-ос від 6 червня 2017 року «Про оголошення наказу Пенсійного фонду України від 06 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2».

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області з 7 червня 2017 року.

Зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області письмово повідомити ОСОБА_2 про нараховані суми, належні йому при звільненні 6 червня 2017 року.

Стягнути з Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на користь ОСОБА_2 48001 (сорок вісім тисяч одна) грн. 02 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням всіх обов'язкових платежів та зборів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді І.М.Обрізко

Л.П.Іщук

Постанова у повному обсязі складена 12 грудня 2017 року.