Дзержинський міський суд Донецької області

Провадження №2/225/350/2017

Єдиний унікальний номер 225/6667/16-ц

рішення

і м е н е м У к р а ї н и

08 грудня 2017 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області в складі:

головуючого – судді Геря О.Г.,

за участі:

секретаря судового засідання – Савченко О.О.,

позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

свідків – ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

ОСОБА_8,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з дійсним позовом. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 26 квітня 2014 року ОСОБА_9 запозичив у нього грошові кошти в розмірі 170748,02 грн., що на вказану дату було еквівалентно 15000 доларів США, строком на 2 роки 6 місяців. На підтвердження укладеного між ними договору позики позичальник видав йому відповідну розписку, оформлену в письмовій формі. Згідно з домовленістю ОСОБА_9 зобов'язався запозичені грошові кошти повернути 27 жовтня 2016 року в сумі, еквівалентній 15000 доларів США за курсом НБУ на дату повернення коштів. Зазначена сума грошових коштів була передана позичальнику, в присутності ОСОБА_10 У визначені договором строки ОСОБА_9 не виконав прийняті на себе зобов'язання, оскільки 18 травня 2016 року останній помер. Після його смерті відкрилась спадщина на все майно, що належало померлому ОСОБА_9 Станом на 27 жовтня 2016 року відповідно до умов договору поверненню підлягає сума позики в розмірі 383720,50 гривень, оскільки офіційний курс НБУ гривні до долару США на вказану дату становив 25,581367 грн. У встановлені діючим законодавством строки позивач звернувся до спадкоємця ОСОБА_2 з вимогою про погашення заборгованості за договором позики, укладеним 26 квітня 2014 року між ним та ОСОБА_9, однак отримав відмову в задоволенні своїх вимог. Крім того, 10 листопада 2016 року позивач направив свою вимогу щодо погашення заборгованості до державної нотаріальної контори Торецького міського нотаріального округу Донецької області, тобто за місцем відкриття спадщини, звідки 28 листопада 2016 року отримав лист-повідомлення про те, що 26 листопада 2016 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно після померлого 18 травня 2016 року ОСОБА_9. Згідно з цим же повідомленням спадкоємець ОСОБА_2 була ознайомлена з його претензією щодо боргу померлого. Оскільки його вимоги в добровільному порядку задоволені не були, він змушений звернутися з дійсним позовом про стягнення з відповідача на його користь заборгованості за договором позики, укладеним 26 квітня 2014 року між ним та ОСОБА_9, в сумі 383720,50 грн., а також про відшкодування понесених ним судових витрат, які складаються з витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн., та судового збору в розмірі 3837,20 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що 26 квітня 2014 року він запозичив ОСОБА_9 власні грошові кошти в розмірі 170748,02 грн. на строк до 27 жовтня 2016 року, про що останній надав йому розписку, оформлену друкованим способом на своєму фірмовому бланку з печаткою. Грошові кошти він позичав ОСОБА_9 вперше. Як йому відомо зі слів ОСОБА_9 ці грошові кошти необхідні були для ремонту та обладнання виробничого приміщення, де останній здійснював свою підприємницьку діяльність. Раніше ОСОБА_9 звертався до банківських установ, де мав відмінні кредитні історії, а тому завжди отримував необхідні йому кредити. В зв’язку із складною політичною ситуацією та проведенням АТО в 2014 році кредити не видавались, а тому ОСОБА_9 звернувся до нього з проханням запозичити гроші. Передача грошей відбулася в кабінеті ОСОБА_9, де він передав тому оговорену грошу суму готівкою в присутності свідка ОСОБА_10, а ОСОБА_9 перерахував ці гроші, в тому числі й копійки. 18 травня 2016 року ОСОБА_9 помер. Після смерті останнього він звернувся до державного нотаріуса, щоб виявити коло спадкоємців. В результаті цього він дізнався, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_9 була його рідна сестра ОСОБА_2, яка є громадянкою РФ. Особисто до ОСОБА_2 з питання повернення боргу він не звертався, претензію передавав через державного нотаріуса. Крім цього, позивач додатково зазначив, що з ОСОБА_9 він знайомий з 2008 року. Він працював у ОСОБА_9 без офіційного оформлення. Офіційно він працював в Регіональних електричних мережах, де отримував заробітну плату приблизно в розмірі 1500 грн. щомісяця, а від ОСОБА_9 він отримував по 2500 грн. в місяць. Стосунки в нього з ОСОБА_9 склалися як між керівником і підлеглим, але це не заважало їм також дружньо спілкуватися. За час роботи в ОСОБА_9 він в основному займався роботою з діловими паперами, складанням проектів договорів, а також питаннями, пов’язаними з електропостачанням на підприємство ОСОБА_9 Оскільки ОСОБА_9 не користувався комп’ютером, то діловодство здійснювалося в основному його бухгалтером. Він також іноді допомагав в питаннях ведення бухгалтерії. Проекти договорів, листів та інших ділових паперів за допомогою комп’ютера складав він, а ОСОБА_9 після ретельної перевірки та корегування цих паперів, особисто їх підписував. Пустих бланків з підписом та відтиском печатки ОСОБА_9 позивачу ніколи не надавав, хоча доступ до документів в нього був. Він не пам’ятає, щоб ОСОБА_9 колись ставив свій підпис і печатку на пустих бланках. Якось він в розмові повідомив ОСОБА_9, що в нього є певна грошова сума, яку він накопичив з 18 років. Тому в подальшому, коли в ОСОБА_9 виникла необхідність в грошах, той звернувся саме до нього з проханням запозичити гроші. Після обговорення умов займу та процесу його оформлення, він приніс усю грошову суму на робоче місце ОСОБА_9, яке розташовувалося в кабінеті в приміщенні «масло цеху», по вулиці Садовій, 35, в смт Новгородському м. Торецька (колишнє м. Дзержинськ). 26 квітня 2014 року, коли він прийшов до кабінету ОСОБА_9, розписка вже була роздрукована, оскільки про суму займу, а також про присутність при передачі грошей ОСОБА_10 домовлялись заздалегідь. Він в присутності вказаного свідка передав усі гроші ОСОБА_9, в тому числі й 02 копійки, а останній їх перерахував, в тому числі й ці 02 копійки. Інших свідків в кабінеті при передачі грошей не було. Як йому відомо вказану суму грошей ОСОБА_9 позичив для ремонту столової та розвитку свого бізнесу.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали в повному обсязі. При цьому, відповідачка суду пояснила, що вона є рідною сестрою померлого ОСОБА_9 і єдиним його спадкоємцем, оскільки її померлий брат своєї родини не мав. Як близькі родичі вони з ОСОБА_9 мали дуже тісні та дружні стосунки, постійно спілкувались, в тому числі постійно обговорювали питання, які стосувалися підприємницької діяльності брата. Коли в 2014 році на території Донецької області почалась активна фаза АТО, брат повідомив їй, що він припинив активну підприємницьку діяльність, так би мовити «заморозив» її, оскільки на той час невідомі були результати бойових заворушень і їх наслідків для регіону та міста. Коли ОСОБА_9 знаходився в лікарні, він постійно казав їй, щоб вона не хвилювалася за його справи, оскільки в нього все добре налагоджено, ніяких боргів і проблем з бізнесом немає, а тому в разі його смерті проблем зі спадщиною в неї не буде. 18 травня 2016 року її брат помер. Після його смерті вона частково прийняла спадщину в вигляді прав на нерухоме майно. З позивачем вона не знайома, бачила його наступного після похорон брата дня, однак за борг той нічого не казав, хоча вони й спілкувалися тоді досить тривалий час. За життя її брат розповідав, що для прискорення робочих процесів він на пустих фірмових бланках ставив свій підпис з печаткою. В подальшому це їй підтвердила також бухгалтер брата. Крім цього, перебираючи після смерті ОСОБА_9 його ділові папери, вона виявила в них багато пустих бланків з його підписом і відтиском печатки. За життя брат був заможнім чоловіком, виступав спонсором багатьох проектів населеного пункту. В подальшому був волонтером, перераховував грошові кошти на потреби ЗСУ, приймав участь в придбанні продуктів харчування та військового обладнання, яке передавалося бійцям ЗСУ на передову. За всю свою трудову діяльність брат більше, ніж три тисячі доларів ніколи не позичав. В разі потреби ОСОБА_9 звернувся в першу чергу до неї, оскільки вона та її син також здійснюють підприємницьку діяльність на території РФ, в зв’язку з чим мають певний достаток. У зв’язку з викладеним відповідачка та її представник вважають, що надана позивачем боргова розписка є сфабрикованою, а тому позовні вимоги належить залишити без задоволення.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що з 1997 по 2007 рік він з ОСОБА_9 мав спільний бізнес. Після 2007 року вони також продовжували спілкування. Після смерті ОСОБА_9 за проханням його сестри ОСОБА_2 він допомагає вести бізнес померлого ОСОБА_9 Зазначив, що йому відповідачка показувала боргову розписку, відповідно до якої ОСОБА_9, начебто запозичив у ОСОБА_1 гроші, однак його це здивувало. Він вважає, що це не може бути розписка ОСОБА_9, оскільки за часи спільної роботи всю ділову документацію виготовляв він і тому знав стиль написання документів ОСОБА_9 За життя ОСОБА_9 сам надав в борг гроші своїм робітникам, про що останні складали відповідні розписки. При цьому, ніколи у своїх робітників ОСОБА_9 гроші ніколи не позичав. Усі займи, які надавав ОСОБА_9, оформлювалися виключно рукописним текстом. За час роботи з ОСОБА_9 склалася така практика, коли останній підписував пусті бланки та ставив відтиск печатки. Ці папери зберігались як у нього, так і в бухгалтера. При цьому, такі бланки зберігались в незамкнутому столі, а сама печатка була в ОСОБА_9 За життя ОСОБА_9 був заможною людиною. В разі потреби в значних грошових коштах для здійснення бізнесу він звертався до банківських установ. Приблизно у 2012 році ОСОБА_9 запросив його працювати разом на заводі, який він придбав за власні кошти. Приблизно в 2013 році він порадив ОСОБА_9 призупинити проект з налагодження виробництва на цьому заводі, в зв’язку з нестабільною політичною обстановкою в країні та регіоні. До цієї поради ОСОБА_9 прислухався, в зв’язку з чим у 2014 році роботу масло цеху той залишив, а технічний проект на заводі призупинив.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що з 2008 року він працював слюсарем-ремонтником в масло цеху, який належав ОСОБА_9 Його робоче місце знаходилось в приміщенні заводу імені Петровського. За час роботи з ОСОБА_9 в них склалися нормальні відносини. Діловодством він не займався, ніяких документів не складав, до контори заходив тільки, коли виникали робочі питання. В цілому документами займався ОСОБА_9 Позивача ОСОБА_1 він знає, оскільки останній працював у ОСОБА_9, відносини між ними були як у керівника та підлеглого, іноді бачив того в конторі ОСОБА_9 за комп’ютером. У 2013-2014 роках ОСОБА_9 не припиняв свою діяльність, масло цех працював у звичайному режимі, заробітна плата виплачувалась вчасно, фінансових труднощів у підприємства не було. Про те, що ОСОБА_9 за життя позичав у ОСОБА_11 гроші йому стало відомо в 2016 році зі слів знайомого ОСОБА_12, однак він не повірив, що таке могло статися, оскільки підприємство працювало, будь-яких фінансових труднощів не було.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він є приватним підприємцем і працює в Новгородському гідромеханічному заводі на посаді начальника з виробництва. Йому відомо, що позивач працював у ОСОБА_9 і займався питаннями електропостачання. З 2006 року вони з ОСОБА_9, як підприємці, консультували один одного, співпрацювали по деяким угодам. Крім ділових, мали також дружні стосунки. Йому достеменно відомо, що з фінансовими питаннями у ОСОБА_9 був порядок. У справжності боргової розписки, відповідно до якої ОСОБА_9 начебто запозичив у ОСОБА_1 гроші він особисто сумнівається, оскільки вважає, що якщо б у ОСОБА_9 і були б фінансові труднощі, то той першочергово звернувся би до своїх родичів або друзів, які також займаються підприємницькою діяльністю. Вважає, що в 2014 році ОСОБА_9 не були потрібні капітальні вклади в бізнес-проекти, в зв’язку з початком проведення АТО на території Донецької області. Крім цього, зазначив, що кожний рік ОСОБА_9 до осені накопичував гроші для закупівлі соняшника. У ОСОБА_9, крім бізнесу з переробки соняшника, були інші проекти з поставки підприємствам обладнання та матеріалів, тому вважає, що той мав би змогу перестрахуватись в разі виникнення фінансових труднощів. За життя ОСОБА_9 мав стабільний фінансовий капітал, був постійним спонсором мотоклубу, своєчасно виплачував заробітну плату своїм робітникам, чисельність штату яких ніколи не скорочував.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона знала ОСОБА_9 з 2000 року як порядну і заможну людину. У період часу з кінця 2013 року по перший квартал 2014 року вона спілкувалась з ОСОБА_9 майже кожного дня, оскільки, як вона, так і він були волонтерами. ОСОБА_9, як волонтер, починаючи з весни 2014 року, щотижня виділяв гроші один-два рази на тиждень в сумі від трьох до чотирьох тисяч гривень на потреби Збройних сил України. Також зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_1 працював у ОСОБА_9 слюсарем по електриці, між ними були взаємовідносини як керівника та підлеглого. Їй не було відомо, що ОСОБА_9 начебто запозичив у ОСОБА_1 гроші, а також ніколи не чула від самого ОСОБА_9, щоб той був комусь винен гроші. Крім цього зазначила, що вона декілька разів бачила в ОСОБА_9 пусті бланки з його підписом і відтиском печатки. Це було, коли останній вирішував питання щодо укладення договорів на постачання соняшникового насіння.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він був знайомий з ОСОБА_9 з 2000 року, але з 2014 року спілкувались з ним майже щодня з волонтерських питань. ОСОБА_9 фінансово допомагав волонтерському руху, й сам був волонтером. З кінця 2013 року по кінець квітня 2014 року він спілкувався з ОСОБА_9 майже щодня, вважає, що вони були з ним друзями. В їх розмовах ОСОБА_9 ніколи не говорив йому, щоб позичав у будь-кого гроші, в тому числі й у свого робітника ОСОБА_1 Він пам’ятає, що в квітні 2014 року ОСОБА_9 мав достатньо грошей, в розмовах з ним казав, що не планує розширяти свій бізнес і вкладати в якісь проекти гроші, оскільки на той час не було відомо, яка обстановка буде в місті. Також цей свідок додатково повідомив, що йому відомо, що ОСОБА_9 мав свій окремий кабінет, де залишав свою печатку, щоб не загубити. А коли той виїжджав з виробничих питань, то постійно мав при собі в папці чисті папери та бланки з власним підписом і відтиском своєї печатки.

Заслухавши пояснення сторін і допитавши свідків, дослідивши та перевіривши письмові матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

До цього висновку суд дійшов, виходячи з такого.

Як встановлено судом, предметом дійсного позову є розписка (договір займу), яка датована 26 квітня 2014 року, складена друкованим текстом на бланку ФОП ОСОБА_9, має підписи позивача та ОСОБА_9, а також в ній наявний відтиск печатки останнього.

В тексті цієї розписки викладені умови займу ОСОБА_9 у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 170748,02 грн., які були еквівалентні на момент її складання 15000 доларам США. Згідно з цією розпискою ОСОБА_9 зобов'язався повернути грошові кошти 27 жовтня 2016 року. Також з тексту розписки вбачається, що вона була складена в присутності свідка ОСОБА_10, який також був свідком і передачі ОСОБА_13 грошей. На зворотному боці цієї розписки рукописним тексом відображене свідчення ОСОБА_10 про його присутність при передачі позивачем грошей вказаній вище особі.

18.05.2016 року ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-НО №945920 від 19 травня 2016 року, виданим виконавчим органом Новгородської селищної ради міста Торецька Донецької області. Спадкова справа після смерті ОСОБА_9 заведена Торецькою державною нотаріальною конторою 27.05.2016 року.

З повідомлення цієї нотаріальної контори від 06.01.2017 року вбачається, що після померлого ОСОБА_9 26.11.2016 року за реєстром №2-2151 було видано свідоцтво про право на спадщину, яка складається з нежитлової будівлі по вулиці Садовій, 35, в смт Новгородському м. Торецька, а 28.12.2016 року за реєстром №2725 видано свідоцтво про право на спадщину, що складається з нежитлової будівлі по вулиці Гобрусєва, 7, в смт. Новгородському м. Торецька на користь його сестри – ОСОБА_2.

10 листопада 2016 року до Торецької державної нотаріальної контори з вимогою (претензією) звернувся ОСОБА_1, заявивши при цьому про боргові зобов'язання померлого ОСОБА_9 та надавши відповідну розписку.

26 листопада 2016 року Торецька державна нотаріальна контора повідомила позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_9, а також про те, що спадкоємець вказаного померлого був ознайомлений з вимогами щодо повернення боргу.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з чч.1, 2 ст.1281 ЦУ України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Таким чином, у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, в зв’язку з чим відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням.

Як вбачається з пояснень позивача та наданих ним матеріалів, останній вважає, що між ним та померлим ОСОБА_9 виникли цивільні правовідносини з надання позики. Оскільки ОСОБА_9 помер, а правовідносини, які виникли між позивачем та померлим, допускають правонаступництво, то обов’язок з повернення суми боргу перейшов до спадкоємця померлого, тобто до відповідачки.

У зв’язку з цим суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів. Вказана правова позиція, висловлена Верховним Судом України у справі №6-1967цс15.

Як судом зазначено вище, надана позивачем розписка оформлена друкованим шляхом на бланку ФОП ОСОБА_9 Тоді, як з показань свідків вбачається, що за життя ОСОБА_9 комп’ютером не користувався, до документів та грошей відносився відповідально, мав певний авторитет, як педантичної, заможної людини. В роботі користувався послугами бухгалтера, а також позивача, які від його імені складали певні ділові документи за допомогою комп’ютера.

При цьому, судом встановлено, що померлий ОСОБА_9 в своїй діяльності мав практику проставляння відтиску своєї печатки та підпису на незаповнених бланках та паперах. Доступ до таких банків не був спеціально обмежений у будь-кого, хто здійснював діловодство в інтересах ОСОБА_9

Відповідно до ст.7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

За звичаєм при оформленні позики між фізичними особами факт отримання грошей оформлюється власноручно складеними розписками.

За твердженнями позивача по даній справі померлий ОСОБА_9 оформив спірну розписку саме друкованим на комп’ютері способом, а гроші отримував у позивача лише в присутності свідка, якого привів з собою позивач, тобто без залучення свого свідка або бухгалтера.

Також суд зазначає, що при розгляді дійсної справи позивач відмовився викликати свідка ОСОБА_10, що в свою чергу викликає обґрунтовані сумніви в достовірності наданої в якості доказу спірної розписки. Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог позивачем не надано.

Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Положеннями ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.  Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.ст.57, 58 ЦПК України)

Згідно із ч.3 ст.212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи надані позивачем докази, зокрема, згадувану вище розписку, суд зазначає, що вона викликає обґрунтовані сумніви в її достовірності і вважає, що ця розписка не може слугувати доказом існування правовідносин позики між сторонами. З огляду на специфіку позикових правовідносин та особливості доказування їх наявності, суд вважає, що позивачем не було доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

До такого висновку суд дійшов з системного аналізу усіх доказів, досліджених під час розгляду дійсної справи, в тому числі й доказів, наданих стороною відповідача, а також з показань допитаних свідків.

Тому, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки в судовому засіданні ним не доведено факту укладення з ОСОБА_9 договору позики та передачі йому грошових коштів в розмірі 170748,02 грн.

Керуючись статтями 10, 60, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Дзержинський міський суд Донецької області в 10-денний строк з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

С у д д я: