КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2017 р. Справа№ 910/387/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Волуйко Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом : Клочко О.В.- за довіреністю.

від відповідача за первісним позовом : представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017

у справі № 910/387/17 (головуючий суддя Привалова А.І.)

За первісним позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С.;

до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ";

про стягнення 1 439 190,75 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ"

до публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С.

про визнання недійсною додаткової угоди від 07.05.2015р

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка В.С. (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" (надалі - відповідач) про стягнення 1 439 190,75 грн. заборгованості за Договором про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 від 04.09.2013 року.

Заперечуючи проти позову відповідач подав зустрічну позовну заяву, у якій просив визнати недійсною додаткову угоду від 07.05.2015р. до Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 від 04.09.2013р., на підставі якої позивач звернувся до суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі №910/387/17 первісний позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" на користь публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" основного боргу по кредиту в розмірі 845 625 грн. 75 коп., заборгованість по комісії в сумі 165 000 грн., заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами в сумі 308 611 грн. 59 коп., пеню за прострочення заборгованості по основному боргу та відсоткам в сумі 119 953 грн. 41 коп. та 21 587 грн. 86 коп. - витрати по сплаті судового збору. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки спірна додаткова угода відповідачем не укладалась та не підписувалась, нарахування комісійної винагороди є безпідставним, також суд не надав належної оцінки доводам відповідача щодо пропуску позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017 у справі №910/387/17 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі № 910/387/17 з доданими до неї документами повернуто скаржнику.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2017 скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2017, а справу з апеляційною скаргою передано на розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зеленін В.О., судді: Ткаченко Б.О., Пашкіна С.А.) порушено апеляційне провадження по справі № 910/387/17 та призначено її розгляд на 31.07.2017 року об 11-00 год.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.07.2017 р., у зв'язку із перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/387/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Пашкіної С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

31.07.2017 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2017 року розгляд справи відкладено на 14.08.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 року розгляд справи відкладено на 11.09.2017 року.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.09.2017 р., у зв'язку із перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/387/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Ткаченка Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2017 відкладено розгляд справи на 06.11.2017.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.11.2017 р., у зв'язку із участю судді Ткаченка Б.О. у підготовці для підвищення кваліфікації, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/387/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Мартюк А.І., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 відкладено розгляд справи на 04.12.2017.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, не повідомивши про причини, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду 20.11.2017. Неявка у судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

04.09.2013р. між відповідачем - ТОВ "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ", як позичальником, та позивачем - АТ "Банк "Фінанси та Кредит", як банком, було укладено Договір про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 з наступними змінами та доповненнями (надалі - кредитний договір), відповідно до якого позичальнику було надано на умовах поворотності, строковості, платності кредитні кошти в межах невідновлювальної кредитної лінії з встановленим лімітом заборгованості у розмірі 1 100 000,00 грн. з кінцевим строком повернення кредитних коштів до 02.09.2016р.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, позичальник зобов'язався повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти відповідно Графіку погашення кредитної лінії (додаток №1 до цього договору) з кінцевим строком погашення до 02 вересня 2016 року та оплатити за користування кредитними коштами проценти у розмірі відповідно до розділу 3 цього договору.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, позичальник оплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту по процентній ставці:

а) 10,5% річних за період з дня надання до терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1 цього Договору;

б) 21% річних у період з дати, наступної за датою повернення кредиту, що зазначена в п.1.1 цього договору, а також у випадку порушення позичальником строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5, 6.1 цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Згідно з п. 3.3 кредитного договору, розрахунок відсотків проводиться за період користування кредитними коштами з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку позичальника, до моменту повернення коштів на позичковий рахунок. Розрахунок відсотків за день видачі проводиться як за повний день, а за день повернення не проводиться. Розрахунок відсотків проводиться, виходячи 365 днів в році (366 днів в високосному році), в місяці - по календарю.

Відповідно до п. 3.4. кредитного договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 21.08.2014р., встановлено, що:

а) на період з фактичної дати отримання кредитних коштів по 01.09.2016р. включно нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється щомісяця. Позичальник сплачує проценти за користування кредитними коштами, нарахованими за вказаний період, одноразово не пізніше 02.09.2016р.

б) Позичальник сплачує проценти за останній звітний період (тобто звітний період, в якому настає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту, що вказаний в п.1.1 кредитного договору.

Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, позичальник зобов'язується використовувати кредитні кошти, що отримані за цим договором, на придбання нерухомого майна - житлового будинку з надвірними побудовами загальною площею 327,5 кв.м. та земельної ділянки, загальною площею 680,0кв.м., розташованих за адресою: АРК, м. Сімферополь, вул. Маршала Рибалка, 43; оплату інших платежів, пов'язаних з придбанням, надання в іпотеку Банку, страхуванням та обслуговуванням зазначених вище житлового будинку та земельної ділянки.

07.05.2015 року між ТОВ "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" та АТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено Додаткову угоду до Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13, згідно п.1 якої підпункт b) пункту 2.5 Договору змінено та викладено в наступній редакції:

"п.2.5 Позичальник сплачує комісійні винагороди…b) за управління кредитною лінією - в розмірі 55 000 гривень щомісячно з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року.

Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в термін з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, нараховану за період з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року включно, згідно наступного графіку:

- до 31 жовтня 2015 р. - 55 000,00 грн.;

- до 30 листопада 2015р. - 55 000,00 грн.;

- до 31 грудня 2015р. - 55 000,00 грн.

Починаючи з 01.07.2015р. по термін повернення кредиту, вказаного в п. 2.4 цього Договору, комісійна винагорода за управління кредитною лінією встановлюється в розмірі 0,00 (нуль грн.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов кредитного договору та додаткових угод до нього позивачем було надано позичальнику кошти у розмірі 845 625,75 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та випискою по особовому рахунку про рух коштів.

Однак, в порушення умов кредитного договору та додаткових угод до нього, відповідач у встановлений договором строк, тобто до 02 вересня 2016 року кредитні кошти у розмірі 845 625,75 грн. не повернув, проценти за користування кредитом у розмірі 308 611,59 грн. не сплатив.

У зв'язку з невиконанням умов кредитного договору, позивач 23.12.2016р. цінним листом з описом вкладення за № 3-243110/13211 від 23.12.2016р. звернувся до відповідача з вимогою повернути кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитом та пеню загалом в сумі 1 439 190,75 грн. однак відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Враховуючи викладені обставини, місцевим господарським судом було вірно встановлено, що станом на день звернення позивачем з позовом до суду, відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість перед Банком, яка станом на 19.12.2016р. склала 1 439 190,75 грн., з яких: сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 845 625,75 грн., сума простроченої заборгованості по відсоткам - 308 611,59 грн., сума строкової заборгованості по комісії - 165 000,00 грн., а також нарахована пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам - 119 953,41 грн., та яку позивач просив суд стягнути з відповідача в судовому порядку.

В свою чергу, обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, відповідач стверджував, що ним не укладалась з позивачем додаткова угода від 07.05.2015р. до кредитного договору, умовами якої встановлювався обов'язок позичальника з оплати комісійної винагороди в розмірі 55 000,00 грн. щомісячно з квітня 2015 року по 30 червня 2015 року. Відтак, у позичальника відсутня заборгованість перед Банком по оплаті комісійної винагороди в сумі 165 000,00 грн., яка заявлена до стягнення в первісному позові, а додаткова угода від 07.05.2015р. до кредитного договору, за твердженням позичальника, є недійсною, оскільки директор позичальника не укладав та не підписував таку додаткову угоду, відповідно, вона підроблена Банком. Крім того, відповідач у зустрічній позовній заяві вказував, що комісійне нарахування винагороди Банком суперечить нормам Закон України "Про захист прав споживача" та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 07.05.2015р. до кредитного договору № 1473-13 від 04.09.2013р.

Заперечуючи проти зустрічного позову позивач посилався на те, що при укладенні спірної додаткової угоди до кредитного договору повноваження директора позичальника Савченко В.М. відповідали вимогам законодавства та були підтверджені статутом ТОВ "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ".

Задовольняючи первісні позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем за кредитним договором є доведеним, тому позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором є правомірними та обґрунтованими. Щодо зустрічних позовних вимог відповідача, то за висновками місцевого господарського суду вони не підлягають до задоволення, оскільки відсутні правові підстави для визнання додаткової угоди недійсною.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 з наступними змінами та доповненнями. Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Нормами статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Місцевим господарським судом правомірно відхилені посилання відповідача на те, що спірний договір підписаний особою з перевищенням своїх повноважень як такі, що не впливають на дійсність спірного договору, з огляду на наступне. Доводи відповідача про те, що спірна додаткова угода ним не підписувалась, не підтверджуються належними доказами, оскільки вказана угода містить підпис директора відповідача Савенка В.М., підпис якого скріплений печаткою товариства.

У пункті 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами. Вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке. Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. Особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до п. 6.13 Статуту ТОВ "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ", директор представляє інтереси Товариства, виступає від його імені в державних органах, а також судових органах, вирішує всі питання фінансово-господарської діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників, має право першого підпису фінансових документів, укладає договори, угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, видає довіреності, формує апарат управління і очолює його, має право прийняття і звільнення з роботи працівників Товариства, видає накази, розпорядження і дає вказівки, обов'язкові для виконання всіма працівниками Товариства.

Відповідно до приписів частин 1 та 2 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п. і) частини 5 статті 41 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.

Згідно з п.6.13 Статуту ТОВ "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" (в редакції, чинній на день укладення спірної додаткової угоди до кредитного договору) директор мав право укладати договори, угоди, контракти від імені Товариства без будь-яких обмежень.

Частиною першою статті 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що директор позичальника мав необхідний обсяг цивільної дієздатності при підписанні спірної додаткової угоди, а тому є безпідставними посилання відповідача на недійсність спірної додаткової угоди від 07.05.2015р. до кредитного договору № 1473-13 від 04.09.2013р. Отже, вказана додаткова угода до договору є дійсною та такою, що створює цивільні права та обов'язки позивача.

Також місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені посилання відповідача на порушення позивачем вимог Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ТОВ "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" не є фізичною особою, тому норми вказаного Закону не розповсюджується на позичальника як споживача фінансових послуг, які надані AT "Банк Фінанси та Кредит", як і Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління НБУ від 10.05.2007р. № 168.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статей 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ч.2 ст. 345 ГК України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту

Частиною 1 статті 1061 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, згідно умов договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1473-13 від 04.09.2013р., позивач відкрив позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1100000,00 грн. з кінцевим строком погашення до 02 вересня 2016 року, та на виконання умов договору надав позичальнику грошові кошти в загальній сумі 845625,75 грн.

Однак, в порушення умов кредитного договору та наведених положень чинного законодавства, позичальник у встановлений строк до 02 вересня 2016 року кредитні кошти у розмірі 845 625,75 грн. не повернув.

Відповідно до п. 3.1. кредитного договору, позичальник оплачує банку проценти за користування кредитними коштами у валюті кредиту по процентній ставці:

а) 10,5% річних за період з дня надання до терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1 цього Договору;

б) 21% річних у період з дати, наступної за датою повернення кредиту, що зазначена в п.1.1 цього договору, а також у випадку порушення позичальником строків повернення кредитних коштів, що вказані в п.п.4.5, 6.1 цього Договору, до дня фактичного погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до пп. b) п.2.5 кредитного договору (із змінами, внесеними додатковою угодою від 07.05.2015р.), позичальник сплачує комісійні винагороди за управління кредитною лінією - в розмірі 55 000 гривень щомісячно з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року.

Нарахування комісійної винагороди здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією в термін з 26 числа кожного місяця, але не пізніше останнього робочого дня кожного місяця.

Позичальник сплачує комісійну винагороду за управління кредитною лінією, нараховану за період з 01 квітня 2015 року по 30 червня 2015 року включно, згідно наступного графіку: до 31 жовтня 2015 р. - 55 000,00 грн.; до 30 листопада 2015р. - 55 000,00 грн.; до 31 грудня 2015р. - 55 000,00 грн.

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, банк має право вимагати повернення виданих кредитних коштів та оплати процентів за весь період користування кредитом до настання терміну, вказаного в п.1.1. цього договору, а позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти та оплатити всі відсотки протягом одного робочого дня з моменту отримання вимоги банку, якщо позичальник в період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору.

Відповідно до наведених умов договору позивачем було нараховано та заявлено до стягнення відсотки за користування кредитним коштами у розмірі 308 611,59 грн.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених банком, не надав, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що первісні позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу по кредиту в розмірі 845 625,75 грн., заборгованості по комісії в сумі 165 000,00 грн. та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами в сумі 308 611,59 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача за прострочення заборгованості по основному боргу та відсоткам пеню в сумі 119 953,41 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч.1 ст. 611 ЦК України).

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.1 кредитного договору, за прострочення повернення кредитних коштів та/або погашення процентів та/або комісійної винагороди позичальник сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня оплачується у разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 1.1, 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього договору, а також будь-яких інших термінів платежів, що передбачені цим договором. Сплата пені на звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.

Перевіривши розрахунок пені, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що здійснений позивачем розрахунок пені за простроченим основним боргом за загальний період з 05.09.2016р. по 19.12.2016р. та розрахунок пені за прострочення погашення заборгованості по щомісячній комісії за період з 18.06.2016р. по 19.12.2016р., є арифметично вірними, а тому в даній частині позов підлягає задоволенню повністю в сумі 119 953,41 грн.

Крім цього, в процесі розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем була подана заява про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення процентів за користування кредитом та пені, нарахованої за прострочення повернення суми кредиту.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України унормовано, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.1 п.2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно умов п.1.1. кредитного договору строк виконання зобов'язання повернути кредитні кошти у сумі 845625,75 грн. настав 02.09.2016р., відповідно, для стягнення суми пені, починаючи з 03.09.2016р., позивач повинен був звернутись з позовом до суду до 03.09.2017р.

Таким чином, станом на час пред'явлення позивачем позову до суду - 30.12.2016р. (штамп поштової установи на конверті, адресованому Господарському суду міста Києва) річний строк позовної давності для стягнення пені не сплив.

Щодо заяви відповідача за первісним позовом про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з заявленими вимогами про стягнення процентів за користування кредитом, то частинами 1, 3 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість, підписання угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог за зобов'язанням, строк виконання якого настав тощо.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що здійснена відповідачем 28.07.2015р. часткова сплата відсотків за користування кредитом свідчить про переривання перебігу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених сторонами меж первісних та зустрічних позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі № 910/387/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮКСТРЕЙДКОМПАНІ КИЇВ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі № 910/387/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/387/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець