Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Попович О.В., Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Єнакієвський металургійний завод» про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 травня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від

15 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він з 04 серпня 2016 року працював на посаді учня агломератника спекательного відділення агломераційного цеху у приватному акціонерному товаристві «Єнакієвський металургійний завод» (далі - ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод»). Наказом ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод» від 16 березня 2017 року був звільнений з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Зазначав, що його звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України є незаконним, оскільки згоди на своє звільнення він не надавав. Крім того, відповідачем не було видано йому трудову книжку та не виплачено належний йому при звільненні розрахунок.

Беручи до уваги зазначене, просив визнати його звільнення незаконним, поновити його на роботі на посаді учня агломератника спекательного відділення агломераційного цеху ПрАТ «Єнакієвський металургійний завод», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних у кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до положень ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звільнення

ОСОБА_5 за п. 1 ст. 36 КЗпП України відбулось із дотриманням норм трудового законодавства, при цьому невиплата позивачу належних йому при звільненні сум була зумовлена форс-мажорними обставинами, встановленими висновком Торгово-промислової палати України.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 04 серпня 2016 року ОСОБА_5 працював на посаді учня агломератника спекательного відділення агломератного цеха у ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод».

15 березня 2017 року адміністрація заводу втратила контроль над виробничими потужностями, що підтверджується відповідними зверненнями до правоохоронних органів, повідомленням Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Донецькій області про початок досудового розслідування по кримінальному провадженню

№ 12017050150000803 (за ч. 1 ст. 341 КК України).

Наказом по персоналу від 15 березня 2017 року № 1025 встановлено, що кожний зацікавлений у збереженні трудових відносин із ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» працівник до 18:00 год. 16 березня

2017 року має з'явитися за юридичною адресою ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» (Донецька область, м. Маріуполь,

просп. Нахімова, 116 а) для оформлення переведення до інших структурних підрозділів ПрАТ «ЄМЗ», розміщених на підконтрольній Україні території.

У п. 3 даного наказу вказано, що у разі неприбуття працівника за юридичною адресою ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» до

18:00 год 16 березня 2017 року та невиявлення в письмовій формі бажання продовжити трудові відносини, буде вважатися, що зі сторони працівника надається згода на розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (звільнення за угодою сторін), такий договір буде розірваний з 16 березня 2017 року.

Копія наказу №1025 від 15 березня 2017 року була розміщена на дверях прохідних та столових цехів ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод». Крім того, вказана в наказі інформація неодноразово доводилася до відома необмеженого кола осіб через внутрішній радіозвязок заводу, а копія наказу була направлена позивачу на електронну адресу, що не заперечувалось останнім.

ОСОБА_5 у встановлені наказом № 1025 від 15 березня 2017 року строки за юридичною адресою відповідача не з'явився, жодним іншим чином зацікавленості у продовженні трудових відносин із відповідачем не виявив, у зв'язку із чим наказом від 16 березня 2017 року № 1026 був звільнений з посади учня агломератника спекательного відділення агломератного цеха ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» з 16 березня 2017 року за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Згідно з висновком Торгово-промислової палати України від 15 травня 2017 року № 1565/2/21-10.2 ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» втратив доступ до своїх виробничих потужносте та майна, що знаходиться за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу. У зв'язку з впливом дії форс-мажорних обставин (акт тероризму на території Донецької області) ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод» підлягає звільненню від відповідальності за невиконання зобов'язань, передбачених ст. ст. 47, 116 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Згідно роз'яснень, наданих у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін (правова позиція Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16).

Відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Враховуючи, що ОСОБА_5, будучи обізнаним з положеннями наказу від 15 березня 2017 року № 1025, за юридичною адресою відповідача не з'явився та не повідомив про свій намір продовжувати роботу у ПрАТ «Єнакіївський металургійний завод», колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про надання позивачем відповідно до ч. 3 ст. 205 ЦК України мовчазної згоди на його звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Ураховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, а також відшкодування моральної шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Отже, настання обставин непереборної сили, що встановлені цим висновком, свідчить про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16.

Враховуючи, що висновком Торгово-промислової палати України від 15 травня 2017 року № 1565/2/21-10.2 встановлено наявність у відповідача форс-мажорних обставин, які позбавили його можливості виконати вимоги ст. 116 КЗпП України при звільненні позивача, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст.ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень.

Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 19 травня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Донецької області від

15 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: О.В. Попович

І.М.Завгородня

Л.М. Мазур