Справа № 6028 Головуючий в 1 -й інстанції - Тихомиров І.B.

Категорія - 27 Доповідач - Сіромашенко Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2008 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Котушенко С.П.,

суддів - Сіромашенко Н.В., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Білоконь Н.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу у урахуванням індексу інфляції та відсотків за договором позики, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_2. звернувся до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_1

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 20 січня 2007 року він дав в борг відповідачеві суму, еквівалентну 30000 доларам США, що за курсом НБУ на той час становило 151500 грн., зі строком повернення 1 червня 2007 року. 1 лютого 2007 року ним відповідачеві було позичено суму, еквівалентну 15000 доларам США, що за курсом НБУ становило 75750 грн. При цьому відповідач брав на себе зобов'язання повернути вказану суму боргу до 20 травня 2007 року. Щодо даних фактів відповідачем були складені розписки. Однак, борг відповідачем не був повернутий. Виходячи з цього, позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3-х відсотків річних від простроченої суми.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2008 року вищезазначений позов було задоволено частково.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на не повне встановлення судом обставин справи, які мають істотне значення для справи та неправильне застосуванням норм матеріального і процесуального права, і про ухвалення нового рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості в строк та в порядку, встановленому договором.

У відповідності зі ст.1050 ЦК України якщо одержувач позики своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму у відповідності зі ст.625 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 20 січня 2007 року сторони уклали договір позики, згідно з яким відповідач отримав від позивача суму, еквівалентну 30000 доларам США, і зобов'язався повернути їх до 1 червня 2007 року, що підтверджується його розпискою (а.с.4), а також 1 лютого 2007 року між ними був укладений договір позики, відповідно до якого відповідач взяв в борг у позивача суму, еквівалентну 15000 доларів США, зі строком повернення 20 травня 2007 року, про що свідчить розписка, наявна в матеріалах справи (а.с.5). Оскільки це зобов'язання залишилось не виконаним, суд обґрунтовано стягнув з відповідача суму боргу з урахуванням 3-х відсотків річних від простроченої суми у розмірі, заявленому позивачем.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не був укладений договір позики відповідно до вимог ч.1 ст. 1047 ЦК України, а надані позивачем на підтвердження позовних вимог розписки не являються договором

позики, оскільки з матеріалів справи вбачається, що між сторонами фактично були укладені договори позики, письмовим доказом чого являються наявні в матеріалах справи розписки, в яких викладені всі суттєві умови договору позики. Факт написання даних розписок не заперечувався сторонами. Згідно з ч.2 ст. 1049 ЦК України в підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей.

Отже, суд правильно прийшов до висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, витікають з договору позики.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що в порушення ст. 218 ЦПК України судом не було проголошено рішення в судовому засіданні та не було повідомлено, коли сторони можуть ознайомитися з ухваленим рішенням, об'єктивно спростовуються журналом судового засідання та технічним записом судового засідання від 29 травня 2008 року, на які не було принесено зауважень у відповідності до ч.1 ст. 199 ЦПК України.

Колегія судів не вбачає також процесуальних порушень щодо строку розгляду цивільної справи, на які звертає увагу апеляційного суду відповідач, а саме: те, що дана справа була розглянута в короткий термін, в строк менше одного місяця, що не відповідає вимогам ст. 157 ЦПК України, а також в порушення ч.3 ст. 159 ЦПК України майже без перерв, незважаючи на те, що в цьому була необхідність, внаслідок чого він був позбавлений можливості доставити в судове засідання свідків ОСОБА_3. та ОСОБА_4., які були заявлені ним, і, які могли надати суду ґрунтовні пояснення відносно виниклого спору між ним та позивачем, та пояснити, що ніяких грошових зобов'язань він перед позивачем не має, однак, не дивлячись на це, судом було надано йому лише два дні для встановлення їх місця проживання та засобів зв'язку з ними, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст. 157 ЦПК України, ч.3 ст. 159 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів -одного місяця; у судовому засіданні можуть бути оголошені перерви, тривалість яких визначається відповідно до обставин розгляду справи, що їх викликали.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява ОСОБА_2. до ОСОБА_1 про стягнення боргу та відсотків за договором позики надійшла до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області 24 грудня 2007 року, ухвалою даного суду від 25 грудня 2007 року цивільна справа за вказаним позовом була призначена до розгляду у попередньому судовому засіданні на 25 січня 2008 року, призначена до розгляду у судовому засіданні на 25 лютого 2008 року. У подальшому, з різних причин розгляд справи відкладався, оголошувалися перерви, 10 квітня 2008 року по даній справі було ухвалено заочне рішення, яке за заявою відповідача було скасованою, і справу призначено до розгляду в судовому засіданні 29 травня 2008 року, в цей же день судом було ухвалено рішення.

Таким чином, вищезазначену цивільну справу Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області розглянуто в строки, встановлені ЦПК України, і посилання відповідача на процесуальні порушення в цій частині не мають юридичного обгрунтування.

Окрім того, у відповідності до ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Перевіривши журнали попереднього судового засідання та судового засідання, яке відбулося 29 травня 2008 року, колегія суддів не знаходить підтвердження тому, що відповідачем заявлялося клопотання відносно вищевказаних свідків у встановленому порядку, а тому і його посилання в цій частині є надуманими і не можуть свідчити про упередженість суду та його однобічність при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що розписки були написані відповідачем під впливом морального та психічного тиску з боку позивача, грошові кошти, зазначені в розписках, ним не були отримані, однак, судом було без достатніх підстав відхилено його клопотання щодо призначення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої він просив поставити питання чи перебував він під час їх написання в стані сильного душевного

хвилювання, чи під впливом морального тиску, не можуть вплинути в даному разі на результат розгляду справи, оскільки відповідачем не було надано суду під час розгляду справи будь-яких належних, допустимих доказів щодо даних фактів, в тому числі, доказів того, що він з цього питання звертався до правоохоронних органів. Більше того, в судовому засіданні відповідач особисто підтвердив те, що він не звертався до вказаних органів з даного приводу.

При цьому доводи відповідача щодо безгрошевості розписок були також спростовані показаннями свідка ОСОБА_5., попередженому про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, який підтвердив факт передачі грошей у вказаних вище сумах позивачем та одержання їх відповідачем.

Колегією суддів не можуть бути прийняті як доказ примусового написання боргових розписок матеріали, які не являлися предметом розгляду в суді 1-ї інстанції і, які були надані відповідачем при розгляді справи в апеляційній інстанції (а.с.98-107), оскільки вказані розписки щодо позики датовані 20 січня 2007 року та 1 лютого 2007 року, а звернення до правоохоронних органів членів сім'ї відповідача у зв'язку з його зникненням мало місце 28 листопада 2007 року, 5 квітня 2008 року; відносно цих фактів Нікопольським РВ УМВСДУ України в Дніпропетровській області були винесенні постанови 5 грудня 2007 року та в травні 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи, які не було оскаржені та набрали чинності. У вказаних постановах не вказується на те, що позивач може бути причетним будь-яким чином до вищезазначених фактів зникнення відповідача ОСОБА_1 До того ж, з тексту вказаної вище постанови від 5 грудня 2007 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 під час розшуку знаходився в м. Києві та не мав змоги сповістити про своє місцеперебування, самостійно повернувся додому, що свідчить про те, що ніякого насильства щодо нього не було здійснено. Виписки із історій хвороби відповідача, видані лікарняними установами, вказують на те, що останній знаходився на лікуванні у зв'язку зі своїм соматичним станом, а не знову ж таки внаслідок застосованого до нього насильства у будь-якій формі.

Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду 1-ї інстанції є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.