АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 755/13879/16-ц Головуючий в 1 інстанції - Яровенко Н.О.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/10715/2017 Доповідач - Желепа О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Рубан С.М., Іванченко М.М.

при секретарі Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та заступника прокурора міста Києва ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення позивача, представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулась до суду з позовом до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду посилаючись на те, що 19 серпня 2006 року за завідомо неправдивим повідомленням про злочин, старшим ОВС прокуратури міста Києва Білим О.В відносно неї було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 368 КК України. Постановою старшого слідчого прокуратури м. Києва Білого О.В. від 22 серпня 2006 року ОСОБА_2 було відсторонено від посади заступника голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із притягненням її до кримінальної відповідальності. Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19 грудня 2014 року позивача визнано невинною в пред'явленому обвинувачені за ч. 2 ст. 386 КК України та виправдано за відсутністю в діянні складу злочину, який залишено без змін Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.04.2015 року. На підставі п 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 2, п.п. 1, 5 ст. З Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» позивач просила суд, за період відсторонення від роботи, з 29.08.2006 року по 19.12.2014 року, стягнути втрачений нею заробіток.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22.08.2017 року позовні вимоги, в частині вимог про визначення розміру середньомісячної заробітної плати, яка була б нарахована та виплачена позивачці за умови виконання нею обов'язків заступника Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з 22.08.2006 року по 19.12.2014 року, залишено без розгляду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22.08.2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діям органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури - задоволено частково.

Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 128664 грн. 88 коп. заробітку за час відсторонення від посади заступника голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

В решті позову відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2017 року усунуто арифметичні помилки допущені в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва т від 22.08.2017 року, що постановлене в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України про Відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури, а саме абзац шутий резолютивної частини мотивованого рішення та відповідний абзац вступної і резолютивної істини рішення, що проголошено в судовому засіданні 22.08.2017 року, викладено в такій редакції:

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 114930 грн. 31 коп.заробітку за час відсторонення від посади заступника голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та заступник прокурора міста Києва подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційні скарзі представник позивача оскаржив рішення лише в частині відмови в задоволення позовних вимог та просив його скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вказував на те, що звільнення позивача за власним бажанням не позбавляє її права на одержання відшкодування втраченого заробітку, так як через порушення її прав до постановлення виправдовувального вироку вона не мала змоги працювати а ні на посаді заступника голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, ані на аналогічних посадах, на яких отримувала б аналогічну заробітну плату. Також зазначив, що при розгляді аналогічних позовних вимог ОСОБА_5, яка також була виправдана і так як і позивачка звільнилася з займаної посади за власним бажанням, було задоволено вимоги щодо стягнення суми заробітку за весь час починаючи від дати відсторонення від посади і до набрання законної сили виправдовувальним вироком суду.

В апеляційні скарзі представник прокуратури, просив скасувати рішення та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Посилався на те, що суд не врахував висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 24.02.2016 по справі № 6-2089цс15 щодо застосування норм ст. 1176 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у подібних правовідносинах. Зазначив, що встановлення заробітку, який втратила ОСОБА_2 внаслідок незаконних дій зазначених органів, повинен визначити Дніпровський районний суд в ухвалі, постановленій у порядку кримінально-процесуального законодавства України. Крім того, у порушення вимог ст.ст. 213-215 ЦПК України судом не надано оцінку тому факту, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.02.2016 закрито провадження у цивільній справі № 757/32334/15-ц за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, прокуратури міста Києва в частині відшкодування матеріальної шкоди (втраченого заробітку за час відсторонення від посади заступника голови Дніпровської райдержадміністрації). Приймаючи таке рішення, суд зазначив, що позивач до Дніпровського районного суду міста Києва (яким прийнято остаточне рішення у кримінальній справі) за визначенням розміру майнової шкоди відповідно до ст. 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та п.п. 11,12 Положення про застосування цього Закону не зверталась, а тому відсутні підстави для розгляду позовних вимог в цій частині. Суд у порушення вимог ст. 212 ЦПК України не врахував, що предмет спору у Дніпровському районному суді міста Києва є аналогічним з тим, який розглядався Печерським районним судом міста Києва та прийняв рішення, що відповідно до ст. 310 ЦПК України підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі. Також вказував, що резолютивна частина рішення не відповідає мотивувальній частині рішення, зокрема, щодо стягненої на користь позивача суми.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник підтримали доводи їх скарги та заперечували проти доводів скарги прокуратури.

Представник прокуратури та державного казначейства підтримали доводи скарги прокуратури та заперечували проти задоволення скарги позивача.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції вважав встановленими такі обставини.

19 серпня 2006 року старшим в ОВС Прокуратури міста Києва Білим О.В. було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 368 КК України.

Постановою старшого слідчого Прокуратури міста Києва від 22 серпня 2006 року ОСОБА_2 відсторонено від посади заступника голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві Державної адміністрації від 29.08.2006 року № 280-к ОСОБА_2 було відсторонено від посади заступника голови Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11.05.2010 року, залишеним без змін апеляційним судом м. Києва, ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 386 КК України та призначено їй із застосуванням ст.ст.54, 77 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади керівників та заступників керівників державних органів та їх апарату, інших державних службовців, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, строком на 3 роки з позбавленням 11 рангу державного службовця без конфіскації майна.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2011 року, вказані судові рішення скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 19.12.2014 року ОСОБА_2 визнано невинною в пред'явленому обвинувачені за ч. 2 ст. 386 КК України та виправдано за відсутністю в діянні складу злочину. Постанову про відсторонення ОСОБА_2, від посади заступника голови Дніпровської районної у м. Києві адміністрації від 22.08.2006 року - скасовано. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.04.2015 року виправдувальний вирок залишено без змін. (а.с. 6-30).

Судом було встановлено, що постанова про відсторонення була скасована вироком від 19.12.2014 року. Разом з тим 18 травня 2010 року під час дії постанови про відсторонення позивачка звільнилась з займаної посади за власним бажанням, а тому суд встановив, що фактично відсторонення діяло до дати звільнення, а тому суд стягнув втрачений середній заробіток з підстав, заявлених в позові за період з 22 серпня 2006 року до 17 травня 2010 року в сумі 114930 грн. 31 коп.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів прийшла до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду відповідають цим обставинам та вимогам закону.

Доводи скарги позивача, про те, що суд повинен був стягнути середній заробіток до дати ухвалення виправдовувального вироку, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що позивач в позовній заяві просила стягнути середній заробіток за час відсторонення її від роботи на підставі закону, який передбачає відшкодування середнього заробітку, втраченого за час безпідставного відсторонення від роботи, незаконно засудженої особи, а тому суд правомірно визначив період дії такого відсторонення, та вірно визначив розмір втраченого позивачем середнього заробітку за цей період. Посилання позивача на те, що з дати звільнення за власним бажанням до дати ухвалення виправдовувального вироку вона не могла працевлаштуватись, колегія суддів не може прийняти, так як позов позивач заявила з інших підстав. Проте позивач не позбавлена можливості звернутись з цими вимогами повторно з інших підстав.

Посилання представника позивача на те, що іншій засудженій особі, суд стягнув середній заробіток до дати ухвалення вироку, колегія суддів не приймає, з огляду на те, що суд вирішував дану справу на підставі наявних в ній доказів та згідно заявлених вимог, а відповідно вважати, що в іншій справі були заявлені тотожні вимоги з наданням тотожних доказів, у апеляційного суду немає.

Доводи прокуратури з приводу, безпідставного не закриття провадження в даній справі, з огляду на те, що порядок відшкодування середнього заробітку передбачений в кримінальному судочинстві, колегія суддів не приймає з огляду на те, що суд вірно застосував норму прямої дії ст. 55 Конституцію України, відповідно до якої права і свободи громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим способом захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань .

З огляду на те, що в даній справі за захистом свої прав звернулась незаконно засуджена особа, в порядку цивільного судочинства, в спосіб, визначений ст. 16 ЦК України, суд правомірно захистив права такої особи. При цьому суд вірно врахував, що особа не звернулась в кримінальному судочинстві, через порушення судом, який ухвалив виправдовувальний вирок її прав, та порушив порядок, на який посилається прокурор .

Пунктами 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 4 березня 1996 року № 6/5, Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 3 та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 41, при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку суд зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди.

Прокурор не заперечував в даній справі що суд, в 2014 році не роз'яснив порядок поновлення прав позивачу.

Враховуючи наявність порушеного права позивача, права на звернення до суду за захистом такого права та права на відшкодування втраченого заробітку внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог через недотримання порядку визначення розміру матеріальної шкоди відсутні.

Окрім того, зазначене вище прямо кореспондується з нормами ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, згідно положень яких кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди, та ст. 56, 62 Конституції України, ст.. 1167, 1176 ЦК України, якими закріплено право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави.

Апеляційним судом також встановлено, що розмір середнього заробітку судом в даній справі визначено з урахуванням Положення на яке посилається прокурор, а тому відсилання позивача в кримінальне судочинство, не призведе до ухвалення іншого судового рішення.

З огляду на те, що з дати ухвалення виправдовувального вироку, минуло більше трьох років, захист прав позивача в кримінальному судочинстві буде неможливим та призведе до порушення її конституційних прав, та спричинення їй ще більшої шкоди з боку держави.

Враховуючи вищевикладене, та численну практику Європейського Суду з прав людини з приводу захисту прав незаконно засуджених осіб, колегія суддів з врахуванням обставин даної конкретної справи вважає за можливе відступити від правової позиції, висловленої ВСУ в постанові на яку посилається прокурор в апеляційній скарзі.

Посилання прокуратури на закриття Печерським районним судом провадження в справі за аналогічним позовом позивача, як підставу для закриття даної справи не ґрунтуються на процесуальних нормах.

Відповідно до ст. 205 ЦПК України, суд закриває провадження у справі, якщо набрала законної сили ухвала суду про закриття провадження у зв'язку з відмовою від позову або укладення мирової угоди у справі між тими ж сторонами. Проте Печерським судом провадження закривалось з інших підстав.

Доводи скарги про невідповідність мотивувальної частині судового рішення, резолютивній частині, щодо суми середнього заробітку, колегія суддів не приймає, так як судом виправлено, допущену описку і вказана невідповідність усунута.

Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального права, та без порушення процесуальних норм, а тому апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313- 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та заступника прокурора міста Києва ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: