У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Хилевича С.В., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Пиляй І.С.,

з участю представника відповідача - Філоніка Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати сум, належних при звільненні,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 березня 2017 року по 08 червня 2017 року включно в розмірі 17 012 гривень 60 копійок. В задоволені решти позовних вимог відмовити. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати в розмірі 640,00 грн..

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ПрАТ «Рівнеазот» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що підставою відповідальності власника або уповноваженого ним органу за несвоєчасну виплату належних працівникові сум за ч. 1 ст. 117 КЗпП України є два юридичних факти: 1. порушення строків розрахунку при звільненні, 2. вина власника. Вказує, що мають місце поважні причини та об'єктивні обставини, що мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати. Пояснює, що згідно наказу № 293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів підприємства і оголошено вимушений простій. Додає, що ці обставини потягли за собою затримку у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу і заподіяння йому таким чином шкоди. Натомість ця шкода завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожує цивільним правам та інтересам ПрАТ «Рівнеазот», і цю небезпеку за даних умов неможливо усунути іншими засобами, тобто ПрАТ «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності. Покликається на ч.2 ст. 117 ЦК України, яка передбачає можливість звільнення від відшкодування шкоди повністю або частково з огляду на обставини, за яких ця шкода була заподіяна. Звертає увагу, що підприємство є платником єдиного внеску, який в тому числі розподіляється на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Зауважує, що позивач не був позбавлений можливості

___________________________________________________________________________________________________________________________Справа № 569/12437/17 Головуючий в суді І інстанції - Першко О.О.

Провадження № 22-ц 787/1740/2017 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

звернутися до Центру зайнятості та отримати допомогу по безробіттю, а тому за цей період не підлягає виплаті середній заробіток. Вказує на ряд поважних причин та об'єктивних обставин, які мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем, зокрема: наявність перед підприємством непогашеної заборгованості за утримання очисних споруд з боку РОВКП «Рівнеоболводоканал», призупинення дії антидемпінгових мит на імпорт російських добрив, а також вжиття заходів для оплати заборгованості за газ, відновлення виробництва та збереження 2712 робочих місць у стані крайньої необхідності.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з ПрАТ «Рівнеазот», працюючи на маляра ремонтно-будівельного цехудо 16 березня 2017 року.

Наказом № 5610-ВК від 16 березня 2017 року позивачка була звільнена з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю (а.с. 8).

У день звільнення 16 березня 2017 року у відповідача існувала заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати та сума, що підлягала виплаті при звільненні, становила 22 967, 54 грн., що підтверджується довідкою про суми, які належать до виплати при звільненні від 10 травня 2017 року №1044 (а.с.6). Зазначена заборгованість була виплачена позивачу 09 червня 2017 року (а.с.9).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиплати відповідачем позивачу належних при звільненні сум, а саме: середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 обґрунтовувала свої вимоги тим, що при звільненні 16 березня 2017 року відповідач не провів з нею розрахунку у встановленому законом порядку, чим порушив його трудові права. Просила стягнути на свою користь середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги простягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні частково, суд першої інстанції керувався передбаченим законом обов'язком в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, та виходив з того, що цей обов'язок відповідачем дотриманий не був. Суд врахував, що відповідачем не доведено відсутності вини у порушенні строків виплати належних працівникові сум при звільненні. Суд також взяв до уваги, що розмір належних до виплати сум позивачкою був обрахований невірно, у зв'язку позовні вимоги задоволені частково.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

В свою чергу, ст. 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається з матеріалів справи, у день звільнення 16 березня 2017 року відповідач не провів з позивачем розрахунок у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, і розрахункові кошти останнім не були отримані на час ухвалення оскаржуваного судового рішення. Дані обставини стороною відповідача не заперечуються.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 ( Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Наявні в матеріалах розрахунки сум, належних позивачу внаслідок порушення відповідачем строків виплати, відповідають фактичними обставинам справи та вимогам закону і відповідачем не заперечуються.

Згідно Листа Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року №11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік», загальна кількість робочих днів у березні становить 22 робочі дні, квітні - 19 робочих днів, травні - 20 робочих днів, в червні - 20 робочих днів.

В періоді, за який позивач просить стягнути середній заробіток - з 17 березня 2017 року по 08 червня 2017 року включно, кількість робочих днів становить 55 і включає в себе: 11 робочих днів у березні 2017 року, 19 робочих днів у квітні 2017 року, 20 робочих днів у травні 2017 року, 5 робочих днів у червні 2017 року.

Оскільки середньоденна заробітна плата позивача становить 328,45 грн. (що підтверджується довідкою № 1044 від 19.05.2017р. на а.с. 6), то розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає виплаті позивачу за період з 17 березня 2017 року по 08 червня 2017 року включно, становить 17 012 грн. 60 коп. (328,45 грн. х 55 днів), і саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на відсутність вини відповідача у затримці розрахунку як на підставу звільнення його від виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред'являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов'язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про відсутність вини власника чи уповноваженого ним органу у затримці виплати належних ОСОБА_2 сум в день звільнення та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 жовтня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Хилевич С.В.

підпис Шеремет А.М.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н.М.