Справа № 161/13495/16-ц Провадження № 22-ц/773/1409/17 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М.

Категорія: 19 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 року місто ОСОБА_1

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів –Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Галицька І.П.

з участю: представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 вересня 2017 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся в суд з вказаним позовом покликаючись на такі обставини.

Восени 2014 року між ним та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про придбання на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки з будинком в с. Промінь Луцького району Волинської області. Після досягнення домовленості він сплатив ОСОБА_3 7 000 доларів США, а вона передала йому документи про право власності на земельну ділянку, пообіцявши виготовити документи на будинок пізніше.

Зазначив, що відповідач тривалий час уникала нотаріального посвідчення договору купівлі продажу, тому він 04.10.2016 року зустрівся з нею та попросив написати розписку про одержання від нього 7000 доларів США.

09.10.2016 року з Інформаційної довідки Державного земельного кадастру позивач дізнався що відповідач відчужила земельну ділянку третій особі 15.09.2015 року, виготовивши дублікати правовстановлюючих документів.

Вважає, що відповідач не виконала взятого на себе зобов’язання про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та набула взяті у нього грошові кошти без достатніх правових підстав. Просив стягнути ці кошти на підставі статті 1212 ЦК України у національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Крім цього просив стягнути з відповідача 20 000 на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2017 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 182910 грн. безпідставно набутих коштів та 189910 грн. 10 копійок судового збору. У задоволенні позовних вимог про вдшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить рішення суду у цій частині скасувати та ухвалити нове про відмову у позові про стягнення коштів.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Увалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності всіх умов, за наявності яких виникають зобов'язання з безпідставного набуття (придбання) майна, у тому числі факту набуття майна відповідачем за рахунок позивача, та необхідності застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України.

Такий висновок суду зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому погодитись з ним неможливо.

При розгляді справи встановлено, що восени 2014 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 7000 доларів США.

Ця обставина не заперечувалась і не заперечується відповідачем. Саме тому 04.10.2016 року, після спливу тривалого часу з дня одержання цих коштів, на прохання ОСОБА_4, ОСОБА_3 написала розписку про одержання коштів у такому розмірі (а.с. 217).

Встановлено, що на час передачі коштів відповідачу ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_5, який рішенням Кіерцівського районного суду від 17 березня 2016 року розірвано (а.с. 76-77).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, зазначивши про це у мотивувальній частині рішення. При цьому, надаючи оцінку показанням свідків, суд не виконав вимоги п. 1 ст. 214 ЦПК України, відповідно до якого суд під час ухвалення рішення встановлює, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а надаючи оцінку показанням свідків та іншим доказам, що є в матеріалах справи, не дотримався вимог ч. 3 статті 212 ЦПК України, нормами якої передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

З показань свідків ОСОБА_5, її батька ОСОБА_6 вбачається, що після одруження, ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як молоде подружжя, підшукували для придбання недороге житло. Після огляду земельної ділянки з недобудованим дачним будинком в с. Промінь Луцького району, що належала ОСОБА_3, подружжя погодилось її купити. При черговій зустрічі з подружжям ОСОБА_3М передала документи на земельну ділянку, а ОСОБА_4 – наявні у подружжя грошові кошти, попередньо надані батьками.

З показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу земельної ділянки він будь-яких коштів продавцю не сплачував, оскільки він надав кошти у сумі 7000 доларів США своїм дітям (зятю ОСОБА_4 та дочці ОСОБА_5В.), які і були передані ОСОБА_4 продавцю ОСОБА_3 ще до укладення цього договору, при передачі відповідачем ОСОБА_3 правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

ОСОБА_3 підтвердила ту обставину, що інших коштів, крім 7000 доларів США вона не отримувала.

Зазначеними показами спростовуються обставини, які наведені позивачем у позовній заяві в частині, що він підшукував земельну ділянку з будиночком для себе особисто, та між ним та ОСОБА_3 була досягнута домовленість про продаж нерухомості саме йому.

Належних доказів про ухилення ОСОБА_3 від укладення договору купівлі продажу позивачем не надано. Також позивачем не доведено , що він, маючи на руках оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку, до 04.10.2016 року - часу надання останньою на прохання ОСОБА_4 розписки, ініціював зустріч з ОСОБА_3 з метою укладення договору купівлі-продажу.

У свою чергу матір позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 також ствердила про надання синові грошей у сумі 7 000 доларів США, одержаних від продажу нерухомого майна, на підтвердження чого подано договори купівлі-продажу земельної ділянки та будинку (а.с. 147-150).

Аналізуючи показання свідків у їх сукупності колегія суддів приходить до висновку, що 7000 доларів США, які передані ОСОБА_3, були надані молодому подружжю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 їх батьками для придбання житла.

З дослідженого у суді апеляційної інстанції оригіналу розписки від 04.20. 2016 року про одержання ОСОБА_3 коштів вбачається, що остання не брала на себе зобов’язань про укладення договору купівлі-продажу будинку саме з ОСОБА_4 Та обставина, що при обговоренні питань щодо оформлення договору купівлі-продажу з однієї сторони між подружжям ОСОБА_4, ОСОБА_5, а з другою сторони - ОСОБА_3, учасники перемовин погодили, що покупцем за договором буде виступати батько ОСОБА_5 – ОСОБА_6, стверджується показаннями ОСОБА_5, ОСОБА_6, допитаних як свідків. Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 15.09.2015 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підтверджується, що взяті на себе зобов’язання ОСОБА_3 виконала .

Укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки на підставі дублікатів правовстановлюючих документів не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки у даному судовому засіданні представник позивача ствердив, що і на даний час ці оригінали знаходяться у ОСОБА_4, на підтвердження чого пред»явив їх суду. Тобто, ОСОБА_3, як продавець, не могла надати нотаріусу оригіналів правовстановлюючих документів.

З пояснень сторін встановлено, що дачний будинок, який знаходиться на цій земельній ділянці, є самовільним незавершеним будівництвом, у зв’язку з чим при виготовленні технічної документації та оформленні договору купівлі-продажу , дачний будинок не вказувався.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Норми частини першої статті 1212 ЦК України звужують застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов’язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач ОСОБА_3 набула майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Крім того, грошові кошти відповідачу ОСОБА_3 не передавались у користування, їх було отримано не як позику чи оплату за надані послуги згідно з договором, а лише як оплату за договором, який в подальшому і був укладений згідно з досягнутими домовленостями, учасниками яких були не двоє осіб - позивач і відповідач, як стверджує ОСОБА_4, а значно більше - зокрема це ОСОБА_4, ОСОБА_5, її батько ОСОБА_8( мав домовленість з ОСОБА_5 і ОСОБА_4С щодо оформлення нерухомості на нього), та ОСОБА_3

За таких обставин, ураховуючи, що доказів визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання не надано, суд першої iнстанцiї дійшов помилкового висновку про обгрунтованість посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України тому підлягає стягненню.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 безпідставно покликається на положення ч.І ст. 218 ЦК України, оскільки при вирішенні даного спору свідки стверджували не про вчинення правочину чи його виконання, а фактичні обставини, які передували укладенню договору купівлі-продажу земельної ділянки в с. Промінь Луцького району, який є нотаріально посвідченим.

Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки та його ціна не відноситься до предмета доказування у даній справі, тому покликання представника відповідача на те, що земельна ділянка продана за 15 000 гривень, а не за 7000 доларів США, не впливають на вирішення спору. Крім того представником позивача не спростовано доводів відповідача, а також показнь свідків, що у зв"язку із незавершеним самовільним будівництвом садового будинку правовстановлюючих документів виготовити неможливо, тому договір оформлений лише щодо відчуження земельної ділянки, на якій фактично незавершене будівництво існує і яке передане у власність покупця, як і було погоджено.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з підстав, передбачених статтею 309 ЦПК України з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів.

Рішення суду у частині позовних вимог про відмову у відшкодуванні моральної шкоди ніким не оскаржувалось тому відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги на підставі ст..88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати у сумі 2021.01 грн., понесені при поданні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 303,304, 307, 309, 314,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 вересня 2017 року у даній справі скасувати та ухвали нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 2012 (дві тисячі дванадцять) грн. 01 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий                    

Судді: